"Червоне повідомлення" стало попередженням. Або як простий глядач утомився від лояльності

Новий комедійний бойовик "Червоне повідомлення" за участю Ґаль Ґадот, Двейна Джонсона та Раяна Рейнольдса став найпопулярнішим фільмом в історії Netflix, набравши 328,8 млн годин перегляду серед більш ніж половини з 214 мільйонів підписників стримінгового сервісу по всьому світу. Попереднім рекордсменом на стримінговому сервісі був горор "Пташиний короб" із Сандрою Баллок у головній ролі.

Збори фільму "Червоне повідомлення" у світі

Здавалося б, нічого дивного – касові актори, якісні спецефекти, жага до нових масштабних пригодницьких картин у виснаженого кінодефіцитом в останні два роки глядача. Але якщо розглядати феномен популярності "Червоного повідомлення" лише з позиції видовищності та наявності в кадрі акторів категорії А, то на першому місці мав опинитися новий фільм про пригоди Бонда "Не час помирати", супергеройський бойовик "Вічні" чи якийсь інший блокбастер із захмарним бюджетом і авторитетним акторським складом, що вийшов на екрани минулої осені.

У цій історії уваги заслуговує ще один суперечливий момент: комедійний бойовик "Червоне повідомлення" був названий критиками "надмірно складною спробою відтворити успіх фільмів про Індіану Джонса", а 35% зі 155 критиків, які висловили свою думку про фільм на сайті Rotten Tomatoes ("Гнилі помідори"), рознесли його в пух і порох. У свою чергу, глядачі віддали сумнівній картині 92% симпатій – і в цьому криється парадокс картини.

Тож чим підкорила серця глядачів нічим не примітна, в усіх сенсах, картина з примітивно-сортирним гумором, "трешовим" і навмисне підкресленим набором кліше з пригодницьких бойовиків, а ще відкритим стьобом із боку творців фільму над іншими фільмами цього жанру? Адже, з великою ймовірністю, якихось 7 – 10 років тому стрічка подібного штибу залишилася б непоміченою глядачами або, того гірше, була б обпльована кожним, кому не ліньки. Тоді в чому магія? Або, правильніше висловитись, пояснення цього божевільного інтересу з боку підписників стримінгового сервісу?

У чому феномен фільму Red Note

А скринька просто відкривається. Адже, якщо подивитися на "Червоне повідомлення" з позиції глядача, втомленого від нав'язаних у кінематографі принципів різноспрямованої толерантності, безумовної любові до ЛГБТ, переконання в красі бодіпозитиву, расової терпимості (іноді за межами здорового глузду), а також відмови від мужності та вираженої жіночності, та й узагалі, заперечення гендерної приналежності як основи людської цивілізації, то божевільна популярність простенького фільму режисера Роусона Маршалла Тербера стає очевидною – він поставив на традиційні коди та повернув глядача до звичної для нього системи координат "правильного" та "неправильного" або просто зрозумілого.

Іншими словами, творці фільму дали двогодинний відпочинок втомленому від толерантності споживачу кінопродукту та показали йому бездоганну красуню у виконанні Галь Гадот, безапеляційно мужнього афериста (Двейн Скеля Джонсон) та чарівного пройдисвіта з клішованим почуттям гумору. У картині всі персонажі плоскі й такі приємно зрозумілі, що змучений канонами "нової правильності соціальних норм" глядач, очевидно, просто не міг відірватися від екрану, намотавши Netflix рекордну кількість годин перегляду. Пересічний споживач кінопродукту сказав своє вагоме слово: він втомився від толерантності та відкрито ностальгує за зрозумілим минулим, коли можна було просто висміяти товстуна або зробити комплімент красивій жінці, не боячись бути засудженим за інакодумство.