Від економіста чую. Чому українські експерти не можуть виписати ефективний рецепт хворій економіці

Чому в Україні не виходить якісна дискусія економічних експертів, а їхні поради і рецепти не можна адекватно застосувати на практиці.

Про самоідентифікацію українських експертів-економістів. Часто ми стикаємося з висловами від відомих (у публічному медійному просторі) українських експертів такого роду: "Я як економіст хочу вам сказати...". Далі від людини, яка сама себе назвала економістом (і передбачає, що вона фахівець) чуєш твердження-припис, як варто нам чинити в тому чи іншому випадку економічної практики.

У чому проблема цієї ситуації? Справа в тому, що немає ЄДИНОЇ економічної науки.

У світовій економічній науці чимало наукових шкіл, підшкіл (є, наприклад, кейнсіанці, неокейнсіанці і посткейнсіанці), традицій (девелопменталістська) тощо.

Тому тільки після того, як економіст назветься, представником якої школи він є, можна оцінити ефективність його рекомендації і тільки тоді можна вирішувати — наслідувати чи не наслідувати її.

Причому, що важливо — і фахівець, що оцінює рекомендації експерта, може це зробити також лише з позицій конкретної економічної школи, ідеї якої він поділяє. Тільки тоді дискусія між двома експертами буде вестися коректно і плідно.

Тому, наприклад, економіст, який розділяє переконання "австрійської" школи економіки, ніколи не погодиться з економістом, який розділяє ідеї державного впливу на економіку через сукупний попит (основна ідея кейнсіанства). Їм взагалі немає про що дискутувати, тому що вони в протилежних інтелектуальних таборах, створених на абсолютно різних підставах.

Що, крім образ (якщо вони не виховані), або холодного презирства (якщо виховані) вони можуть запропонувати одне одному?

Особливо важливий такий підхід експертів — називати, яку економічну школу ти представляєш — для практиків-підприємців і держчиновників.

Слухаючи економіста, який маркує себе певною відомою у світі економічною школою, практик може приблизно уявити собі (тому що він може самостійно ознайомитися з ідеями засновників і продовжувачів цієї школи) наслідки реалізації таких рекомендацій.

Тому економічна наука вже накопичила історичний досвід вдалих і невдалих економічних практик, згідно з теоріями тих чи інших економічних шкіл. На жаль, у нас дуже мало хто з експертів ідентифікує себе в належності до економічної школи.

Якщо відкинути відвертих фріків, у яких взагалі немає виразних економічних уявлень ( "каша в голові"), то дуже рідко можна почути від експерта, наприклад, "я як монетарист маю сказати...» або «будучи представником неокласичної школи, насмілюся помітити... ".

А якщо експерти від економіки так не говорять, то їхні рекомендації щодо шляхів розвитку української економіки в цілому і з окремих питань не можна коректно верифікувати (тобто зрозуміти, настільки вони виправдані і практичні).

Важливо
Алхімія економіки. Чому там, де два економісти, там три думки

Якщо ми хочемо отримати якісну дискусію економічних експертів, і, відповідно якісні поради і рецепти, то експертам вкрай бажано дотримуватися інтелектуальних традицій однієї зі шкіл і не виходити за її рамки.

Але, як тут дотримуватися, якщо мало хто з наших економічних експертів розкриває свою приналежність до тієї чи іншої економічної школи? Щодо більшості з них питання про приналежність до традицій економічних шкіл приховано завісою таємниці більше, ніж північно-корейська ядерна програма.

Тому наразі економічна експертиза в Україні за рідкісним винятком є якимось інтелектуально нелегкотравним квазітеоретичним місивом.

На Заході теж не завжди (далеко не завжди!) економісти згодні між собою (економічних шкіл багато), але вони хоча б розуміють, представниками якої школи є. Буває, що і вони переходять з однієї школи в іншу.

У нас же такі переходи неможливі: якщо не знаєш, де перебуваєш (у якій економічній школі), то і піти звідти не зможеш (не можна піти звідти, де тебе немає).

Створення економічних шкіл — не примха. Тільки таким чином можливий розвиток у науці. Так було завжди в історії науки взагалі, і в економічній науці зокрема.

Якщо експерти не можуть себе ідентифікувати по відношенню до тієї чи іншої економічної школи, то всі їхні рекомендації незначні, а в рамках ідей теорії інформації є марним шумом. Їх взагалі ніяк не можна застосувати на практиці. Не можна застосувати те, що коректно НЕ ВИЗНАЧЕНО ( "Піди туди — не знаю куди, принеси те — не знаю що").

Першоджерело.