Не ходити колом. Чим небезпечна історична амнезія і як її лікувати в Україні

На догоду миттєвим політичним інтересам історію можна в нас ідеологізувати, міфологізувати та фальсифікувати. Але не менш поширеним методом створення вузької ідентичності є свідоме замовчування і навмисні "провали в історичній пам'яті".

Хоча, як ви знаєте, мої погляди близькі до правих консерваторів, я зараз буду говорити про ліві ідеї. Коли у 2018 році на Заході активно відзначали 200-річчя з дня народження Карла Маркса, книжкові полиці європейських магазинів рясніли розкішними виданнями "Капіталу" і новими дослідженнями про філософію Маркса і марксизм.

Звісно, у Німеччині є вулиці Маркса і пам'ятники Марксу. Марксизм є важливим елементом європейської інтелектуальної традиції і сьогодні він, цілком ймовірно, знову ставатиме впливовим ідейним перебігом.

Перш ніж деякі з моїх читачів запалають праведним гнівом (це вже рефлекс і емоційна потреба), нагадаю, що в сучасних німецьких магазинах продаються не тільки книги і біографії цих авторів. У моєму улюбленому берлінському "Дуссманн" кілька шаф займає література про Третій рейх і націонал-соціалізм. Тут і багатотомні щоденники Геббельса, і десятки нових наукових біографій Гітлера, спогади функціонерів і воєначальників нацистської Німеччини.

Тому що дуже важливо розуміти, як і чому націонал-соціалізм прийшов до влади в Німеччині. У чому була його притягальна сила для багатьох німців.

Тут я не проводжу паралелі між націонал-соціалізмом і комунізмом. Я про інше. Мене цікавить інше питання: чому ліві ідеї були так популярні в Україні на початку ХХ століття?

Без перебільшень можна сказати, що головні дійові персонажі воєн за незалежність у 1918-1921 роках були ліві. Грушевський, який робив ставку на есерів (і повернувся в більшовицьку Росію, щоб стати впливовим функціонером на цілих 10 років), соціал-демократ, а потім і комуніст Винниченко, радикальний лівий Петлюра.

Почитайте універсали УНР. Уважніше. Наприклад, ключова теза Третього універсалу (7 (20) листопада 1917) проголошує скасування власності на землю (тобто, експропріацію земель у власників!):

"Однині на території Української Народньої Республіки існуюче право власности на землі поміщицькі та инші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значіння, а також на удільні, кабінетські та церковні землі — касується. Признаючи, що землі ті єсть власність усього трудового народу й мають перейти до нього без викупу…". Тощо.

Четвертий універсал, уже перед лицем більшовицької загрози, тільки підтверджує суто більшовицькі ідеї (точніше, ідеї есерів, тоді ще союзників більшовиків): "В справі земельній комісія, вибрана на останній сессії нашій, уже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власности соціалізацію землі, згідно з нашою постановою на сьомій сессії".

Тільки Скоропадський ненадовго завдав удар по цих радикально-лівих принципах.

Сьогодні, коли ми, з одного боку, підкреслюємо спадкоємність між сучасною Україною і УНР, а з іншого — готуємо ринок землі, деякі, м'яко кажучи, невідповідності намагаються не помічати.

Тут доречно підкреслити, що я не проти ринку землі (хоча питання вимагає більш серйозного обговорення). Я просто показую, що поверхневі ідеологічні наративи, які намагаються представити українську історію певним єдиним процесом із загальними мотивами і цілями, — річ сумнівна і навіть небезпечна.

Сьогодні, за висловом Даймонда, пора вчитися "бути чесними із самими собою", а не прикрашати власну історію (представляючи її в спрощеній і гладкій версії "багатовікової боротьби за свободу").

Це факт, що серед українських літераторів другої половини XIX століття і українських політиків початку ХХ століття ліві ідеї (причому в найрадикальніших формах) були надзвичайно популярні.

Націоналізація і приватизація, скасування приватної власності на землю і введення приватної власності на землю, державна економіка та ідеологія вільного ринку, — усе це, погодьтеся, різні речі.

А ще універсали говорять про "буржуазні уряди" (негативно), про "робочий народ" (як про свого головного адресата). А ще монополія на торгівлю: "За старого ладу торговці та ріжни посередники наживали з бідних пригноблених клясів величезні капитали. Однині Українська Народня Республіка бере в свої руки найважнійші галузі торговлі і весь доход з неї потратить на користь народу".

Важливо

Від себе не втечеш. Чому українське майбутнє не повинно скасовувати радянське минуле

А як вам ідея націоналізації банків? "Приписуємо встановити державно-народній контроль над всіма банками, які кредітами, позиками нетрудовим масам допомагали визискувати кляси трудові (хіба це не більшовицьке гасло? — А.Б.). Однині позичкова поміч банків має даватися головним чином на піддержку трудового населення та розвиток народнього господарства Української Народньої Республіки, а не на спекуляцію та ріжні банкові експльоатації і визиск"(тобто, отримання прибутку — моральне зло — А. Б).

Не буду вдаватися в детальні розбори і наводити історичні факти.

Але, сподіваюся, ніхто не буде сперечатися, що Україна на початку ХХ століття створювалася як радикально лівий проект (порівняйте з новими державами Європи після 1919-1921 років).

Так, про що це я? Про чесну розмову із самими собою. І про те, що на полицях українських книгарень (сподіваюся, їх стає все більше) повинні з'явитися не тільки Маркс і Енгельс, але і Ленін з Троцьким. Щоб ми не ходили весь час колом і не впадали в історичну та інтелектуальну амнезію…

Першоджерело.