Парадокс керування. Чому державні інститути України не загинули під час війни
"А чи не складається у вас враження, що ми, як країна та суспільство, маємо набагато дієвіші інституції, ніж звикли думати? З першого дня вторгнення і досі все працює. І це точно не внаслідок тотального планування і мобілізації". Думка.
Усі системи витягують не завдяки мудрим настановам технократів або візіонерів, але через внутрішній запас міцності, що невідомо звідки взявся, та, що досить помітно, на горизонтальних зв'язках, ініціативах та автономності конкретних виконавців.
Армія якось краще справлялася, доки до неї не почали надсилати комісарів і комісарш. Дипломатія береже державні інтереси без постійного штурхання. Банківська система професійна і змогла зберегти високу довіру населення — в кеш економіка не пішла, безготівка рулить. Транспорт їздить. Лікарні лікують. Роздрібні мережі магазинів якось впоралися з панікою і зміною постачальників, усе поки що є. Комунальники прибирають міста, дають воду і навіть задовбують косарками. Навіть бензин все ж таки всі якось знаходили.
Чи дійсно було диригування цим усім із боку уряду? Очевидно, що було. Але… Може, я чогось не бачу, проте це диригування, здається, не спускалося до ручного керування.
Дещо лякає. Чи можливо у такому децентралізованому й автономному режимі всіх систем пережити наступну зиму? Вона точно буде складнішою, ніж уся попередня половина року.
Важливо
-
![Telegram]()
відправити у Telegram
-
![Facebook]()
поділитись у Facebook
-
![Twitter]()
твітнути
-
![Viber]()
відправити у Viber
-
![Whatsapp]()
відправити у Whatsapp
-
![Messenger]()
відправити у Messenger
