Ставка на дядю Джо. Чи зумів Зеленський домогтися більшого у відносинах із США, ніж Порошенко

У день, коли держсекретар США Ентоні Блінкен повинен був прилетіти до Києва, видання Financial Times випустило текст із заголовком: "Україна робить ставку на Дядю Джо". Йшлося про те, що американська дипломатія (і, можливо, тільки вона) зможе переконати Росію відступити.

На кого робити ставку, у Зеленського визначилися відразу після його перемоги на виборах, а швидше за все, ще до. Наприкінці квітня 2019-го "Дзеркало тижня" опублікувало основні зовнішньополітичні пріоритети нової команди, ґрунтуючись на інформації від тих, хто їх розробляв.

"По-перше, — писало видання, — нова адміністрація домагатиметься для України членства в Європейському союзі. Однак членству в ЄС (так само як і в НАТО) передуватиме референдум. По-друге, планується поглиблене співробітництво зі Сполученими Штатами. По-третє, нова адміністрація планує приділити особливу увагу Канаді, а Японію визначає як ключового партнера. По-четверте, передбачається створити альянс із найближчими сусідами (Румунія, Грузія, Польща), а з тими сусідніми країнами, з якими в України існують серйозні проблеми — Польщею та Угорщиною, — змінити тональність відносин. По-пʼяте, планується розвиток балто-чорноморських ініціатив за участю України. При цьому в Чорноморському регіоні ключовим партнером є Туреччина. По-шосте, щодо Білорусі буде застосований "прагматичний" підхід".

Автор публікації зауважив, що в списку не був згаданий Китай. І отримав пояснення від одного зі співрозмовників: "Торгувати з Китаєм будемо. Але настає час глобальної війни. І нам необхідно вибирати друзів. А наш друг і союзник — Сполучені Штати". Це був найбільш загальний план. Але будувався він на адекватній оцінці ситуації та прагматиці.

Україна та США

Старт каденції Володимира Зеленського зіпсувався скандалом протистояння Дональда Трампа й Джо Байдена напередодні президентських виборів у США. Особистий адвокат Трампа Руді Джуліані в травні 2019-го заявив, що Зеленський "оточений ворогами президента США й людьми, які очевидно корумповані", позначивши одну з головних тем, що представляє інтерес для господаря Білого дому: звʼязок Байдена-молодшого з українською нафтогазовою компанією Burisma, був, коли Байден-старший проявляв політичну активність щодо Києва. А вже в липні в телефонній розмові із Зеленським про компромат на Джо Байдена заговорив власне Трамп. Це обернулося політичним скандалом.

Відразу після виборів, коли Америка рахувала голоси, а Трамп погрожував не визнати результатів, глава українського МЗС Дмитро Кулеба підкреслював, що "який би вибір не зробив американський народ, ми будемо успішно розвивати стратегічне партнерство".

На той час Зеленський вже замінив посла США Валерія Чалого на Володимира Єльченка, який до цього був послом України в РФ. Відставку Чалого в ОП аргументували тим, що двосторонні відносини потрібно виводити на рівень стратегічного партнерства, а "той посол, який був, з цією функцією не справлявся".

Однак і Єльченко, який зайняв його місце, як зʼясувалося, зіграв роль перехідної фігури: 25 лютого цього року послом України в США Зеленський призначив екс-міністриню фінансів Оксану Маркарову. Перед нею поставили завдання посилити співпрацю з адміністрацією Байдена, вести політичний діалог на базі широкої двопартійної підтримки в Конгресі, залучати Сполучені Штати до врегулювання ситуації на Донбасі, а також до зусиль з деокупації Криму. Санкції проти "Північного потоку-2", вплив Вашингтона на ухвалення рішення НАТО про надання Україні Плану дій щодо членства (ПДЧ) в Альянсі — це також питання, якими повинна потурбуватися амбасадорка.

Чи вийшло в Зеленського і команди бути більш успішними у відносинах із Вашингтоном, ніж у Порошенка? Навіть якщо говорити про фінансову допомогу, то не можна сказати, що шостий президент країни виграє у пʼятого. Наприкінці листопада минулого року посольство США в Україні зробило заяву для Студії Савіка Шустера, з якої випливає, що з 2014-го "Дядя Джо" надав Україні понад $4,1 млрд допомоги. Однак якщо взяти до уваги показник 2020 року ($898 млн), то навряд чи Зеленський залучає більше американських грошей в країну, ніж Порошенко.

При цьому варто врахувати, що обидва українські правителі, кожен на своєму етапі, зіткнулися з проблемою на імʼя Трамп. Але в Зеленського є перевага в тому, що тепер у Білому домі Джо Байден, про що ветеран американської дипломатії Стівен Пайфер днями висловився так: "Україна отримала голос підтримки, якого не мала в Білому домі багато років".

Заяви американського президента з української тематики це підтверджують. Як і позиція його адміністрації. Однак все це визначається скоріше геополітичними інтересами власне Сполучених Штатів, де Україну вважають форпостом на кордоні з путінською Росією. Нинішній візит Ентоні Блінкена, першого з високопоставлених членів адміністрації Байдена, не тільки показує, що Сполучені Штати сповнені рішучості протистояти російській агресії і підтримувати українські реформи. Він ще й демонструє, що від України Зеленського у Вашингтоні чекають приблизно того ж, чого чекали (і не дочекалися) від України Порошенка.

Коли американський держсекретар назвав дві загрози для нашої країни — "Одна зовнішня — це Росія. Друга загроза — корупція, олігархи і люди, які ставлять свої інтереси вище інтересів українського народу", — можна було подумати, що ми чуємо відлуння голосів американських чиновників із нещодавнього минулого. Наприклад, Курта Волкера, спецпредставника Держдепу в Україні, який через тиждень після інавгурації Зеленського називав корупцію одним із головних завдань нового українського керівництва.

Іншими словами, говорити про те, що команда Зеленського зробила прорив у відносинах між Києвом і Вашингтоном, було б перебільшенням, оскільки стосовно США досягнення України у зовнішній політиці безпосередньо повʼязані з її досягненнями у внутрішній політиці. І цю ситуацію навряд чи вдасться змінити запальною риторикою або призначенням посла.

Україна, Євросоюз і НАТО

У середині квітня на тлі стягування російських військ до кордонів України Володимир Зеленський в інтервʼю французькій газеті Le Figaro заявив: "Ми не можемо нескінченно сидіти в залі очікування ЄС і НАТО". Цілком логічне висловлювання для президента країни, в Конституції якої закріплений курс на вступ у ці два союзи.

У передвиборчій програмі Зеленського рух в НАТО був названий запорукою безпеки країни. При цьому власне вступ до Альянсу, як було записано, зможе відбутися після всеукраїнського референдуму. У червні минулого року НАТО надало Україні статус партнера розширених можливостей, надаючи так визнання значного внеску України в місії НАТО. Таких партнерів сьогодні в Альянсу всього шість. Однак "розширений" статус не визначає ніяких рішень про членство в НАТО, тому Київ намагається зробити наступний крок — отримати план дій щодо членства (ПДЧ) в Альянсі. Під час розмови з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом у квітні Володимир Зеленський назвав ПДЧ "найбільш актуальним питанням" для Києва. На майбутньому червневому саміті в Брюсселі представники країн — членів Альянсу мають намір обговорити дорожню карту щодо прийняття України до своїх лав. Щоправда, від ПДЧ до членства в НАТО можуть пройти роки. Хорватія, наприклад, чекала шість років, Північна Македонія — 12.

"Членство базується на трьох критеріях, — пояснює експерт брюссельського аналітичного центру Friends of Europe Джеймі Ши, який раніше працював у структурах Альянсу. — Перший: чи готова країна? У випадку з Україною — ще ні. Чи готові країни-члени [її прийняти]? З огляду на складні дискусії у Франції, Німеччині та Нідерландах, ні, ще не готові. Чи готова до цього політична ситуація в Європі? Можна дозволити собі розширення НАТО, не ризикуючи дестабілізацією Європи? НАТО буде намагатися знайти відповідь на це питання найближчим часом".

Що стосується вступу в Євросоюз, то й тут немає певних термінів, хоча є Угода про асоціацію з ЄС і безвіз, а Брюссель фінансово підтримує проведення реформ в Україні. На ці цілі в цілому, починаючи з 2014 року, Євросоюз виділив понад €16 млрд — більше, ніж будь-якій іншій країні, як зазначив Верховний представник ЄС із зовнішньої політики і безпеки Жозеп Боррель у квітні.

ЄС готовий демонструвати підтримку Києву, проте як і раніше побоюється конфліктувати з Москвою. У квітні Дмитро Кулеба за підсумками зустрічі глав МЗС країн Євросоюзу, що відбулася у форматі відеоконференції, дорікнув європейських колег у небажанні вводити секторальні санкції проти РФ. Зеленський і його команда активно стукають у європейські двері, але Брюссель, як і Вашингтон, вимагає від України структурних реформ і ефективної боротьби з корупцією.

Україна і Канада

Канада раз у раз миготить в українських новинних стрічках. Свою роль тут відіграють і традиційні звʼязки, і наявність української діаспори. 1,3 млн громадян країни мають українське коріння. Таку цифру назвав міністр закордонних справ Канади Франсуа-Філіп Шампань під час візиту до Києва в березні минулого року. Тоді ж він підкреслив, що Україна — одна з небагатьох країн у світі, з якою в Канади підписаний договір про зону вільної торгівлі. Останній почав діяти в серпні 2017-го.

"Тепер ми дивимося, як нам модернізувати наші торгові відносини, які становлять 300 млн канадських доларів [$207 млн]", — сказав глава канадського МЗС. Крім того, міністр окреслив три умови, через які в Україну можуть хлинути канадські інвестиції: Київ повинен "запропонувати стабільність, передбачуваність і верховенство права". Уже в червні 2020-го Володимир Зеленський в інтервʼю канадському виданню The Globe and Mail повідомив про один із симптоматичних кроків. Йшлося про інвестиції $1,1 млрд канадської компанії Black Iron у гірничо-збагачувальний комбінат у Кривому Розі, питання про які, за словами глави держави, "практично вирішене".

Деяке додаткове зближення між Києвом й Оттавою сталося після катастрофи під Тегераном українського Boeing 737. Зі 167 пасажирів, які знаходилися на борту літака, 138 були громадянами або резидентами Канади.

Сьогодні Канада продовжує підтримувати Україну в її протистоянні з Росією. У квітні Трюдо у відповідь на повідомлення свого українського колеги зі словами подяки і запрошенням до участі в Кримській платформі написав у себе в "Твіттері": "Знайте, що підтримка Канадою суверенітету, безпеки і територіальної цілісності України ніколи не похитнеться".

Україна і Японія

У лютому на міжнародному форумі "Азіатська стратегія в дії. Роль українсько-японського співробітництва "Центр "Нова Європа" представив дискусійну записку "Україна — Японія. Як забезпечити ефективне глобальне партнерство?" У ній зазначалася база, на якій можна будувати двосторонні відносини. Обидві країни мають території, що знаходяться під російською окупацією. У нас це Крим, в японців — північні території (відомі також як "південні Курильські острови"). Японія єдина з держав Азії ввела обмежувальні заходи проти РФ.

Важливо

Любов в одні ворота. Про що Зеленський забув запитати Байдена

Але останні роки не стали проривом у двосторонніх відносинах. Токіо з підозрою ставиться до ситуації, коли в Україну приходить китайський інвестор. Історія з "Мотор Січ" викликала занепокоєння японців, оскільки якби Київ не вирвав це підприємство з рук китайців, то все, швидше за все, закінчилося б передаванням українських технологій Піднебесної, що зовсім не в інтересах Токіо.

Є, втім, і більш наріжний камінь, чому ні при Порошенку, ні при Зеленському, ні в найближчі роки ми не бачили і навряд чи побачимо активний прихід японських інвесторів в Україну.

"Японський інвестор, — пише Олена Гетьманчук, директорка Центру "Нова Європа", в лютневій публікації "Дзеркала тижня", — який сам собою досить консервативний і не схильний до ризику, аналізуючи ситуацію в Україні, звертає увагу не на політичні декларації Києва, а перш за все на оцінки, які дають нашій країні міжнародні фінансові структури, — зокрема OECD [Організація економічного співробітництва та розвитку], Всесвітній банк, EBRD [Європейський банк реконструкції і розвитку]. Допомога в інфраструктурних проектах, які є одним із пріоритетів президентства Зеленського, — це те, що може "злетіти". Але щоб це сталося, вважає авторка, "треба розібратися з бюрократичними і процедурними перешкодами, а також корупцією і патронатом, які, з точки зору Токіо, — головні перепони на шляху до ефективного використання японської допомоги". Поки що з цим всім Київ не розібрався і втішатися можна лише тим, що українському агробізнесу вдається успішно продавати свої і товари в Японії, радуючи тамтешнього покупця співвідношенням ціни і якості.

Україна й Угорщина

З Будапештом нормалізувати відносини Києву не вдалося. Була короткочасна відлига в минулому році. Тоді візити угорських чиновників в Україні виглядали позитивними настільки, що це навіть збивало з пантелику, як висловився в лютому 2020-го директор українського Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитро Тужанський. Він же попереджав: це лише зміна тактики угорського премʼєра Віктора Орбана та його команди, тоді як стратегія залишається незмінною.

Києву й сьогодні доводиться реагувати на те, що підкидає йому Будапешт. Останній скандал повʼязаний із жовтневими місцевими виборами в Україні. Тоді, в день виборів, глава угорського МЗС Петер Сійярт на своїй сторінці у "Фейсбуці" закликав угорців Закарпаття підтримати Партію угорців України (ПУУ). Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що так Угорщина переступила "червону лінію". Київ заборонив вʼїзд двом угорським чиновникам, які брали участь в такій агітації. Сійярт дав відповідь: "Цим [кроком] Україна спрямовує меседж, що вона відмовилася від підтримки Угорщиною своїх зусиль щодо євроатлантичної інтеграції".

Наприкінці листопада минулого року СБУ провела обшуки в одного з лідерів угорської громади в Закарпатті — голови ПУУ Василя Брензовича, — а також у партійному офісі, офісі благодійного фонду "Егана Еде" та будівлі угорського інституту в Береговому. МЗС Угорщини викликало на килим українського посла.

Січневий візит пана Сійятра в Україну назвали "антикризовим", але до виходу з конфліктної ситуації між двома країнами, схоже, далеко.

Україна і Польща

На початку травня у Варшаві президенти Володимир Зеленський та Анджей Дуда підписали Декларацію про європейську перспективу України. Документ засвідчив підтримку України Польщею на шляху до членства в Європейському союзі. Київ і Варшава знаходять точки дотику з багатьох питань, проте яблуком розбрату є історія.

Суперечки на цьому ґрунті пожвавилися в квітні 2015-го, коли Верховна Рада визнала УПА борцями за незалежність України. Це відбулося всього через кілька годин після проукраїнського виступу в українському парламенті президента Польщі Броніслава Коморовського. Варшава сприйняла це дуже болісно. Дії УПА на Волині під час Другої світової війни коштували життя десяткам тисяч поляків. З 2016-му сенат Польщі визнав ті події геноцидом. А в січні 2018-го польський сейм ухвалив закон про заборону "бандерівської ідеології" в країні. За заперечення "злочинів бандерівців" передбачений штраф або позбавлення волі терміном до трьох років.

Важливо

Чому ми не в НАТО? На питання президента Зеленського відповідають експерти — політологи та військові

Саме цей контекст із нещодавнього минулого змушує оцінити травневу декларацію як серйозний дипломатичний прорив. Для Києва вкрай важливий і цей крок, і те, що Варшава підтримує Україну в боротьбі проти російської агресії, а також будівництва "Північного потоку-2". Нарешті добрі відносини з цим європейським сусідом — ще й економічний фактор. Польща після Китаю — другий найбільший у світі ринок для українського експорту товарів з обсягом $2,6 млрд. Позитивні зміни почалися при Зеленському. Візит Анджея Дуди в Україну в жовтні минулого року в ОП назвали "справжнім перезавантаженням двостороннього діалогу". І це навряд чи можна назвати сильним перебільшенням.