Мораторій на Донбас: що насправді є каменем спотикання на шляху до миру
На цьому етапі «мирних» перемовин відсутній консенсус щонайменше з кількох принципових питань, заявляє президент Володимир Зеленський, наголошуючи на тому, що низка «чутливих» моментів потребує подальшого обговорення. За якою траєкторією в цілому наразі рухається дипломатичний процес, з’ясовував Фокус.
Перебуваючи у понеділок, 8 грудня, з офіційним візитом у Великобританії, президент Володимир Зеленський заявив про те, що учасники перемовин щодо врегулювання російсько-української війни наразі в контексті обговорення так званого плану Трампа не мають єдиної думки щодо подальшої долі Донбасу.
Глава держави висловився щодо «мирного плану» невдовзі після того, як його американський колега Дональд Трамп зізнався, що він трохи розчарований тим, що президент Зеленський ще не прочитав певну «пропозицію», на яку РФ начебто вже дала згоду. Водночас український лідер наголосив, що елементи плану США потребують подальшого обговорення з низки «чутливих питань», включно з гарантіями безпеки для постраждалої від війни країни та контролем над східними регіонами.
Окремо президент акцентував, що на переговорах ще не досягнуто згоди щодо Донбасу: «Є бачення США, Росії та України, і в нас немає єдиної думки щодо Донбасу». Також, за словами нинішнього господаря Банкової, Україна наполягає на окремій угоді про гарантії безпеки від західних союзників, насамперед від Сполучених Штатів. Дещо згодом Володимир Зеленський конкретизував, що офіційний Київ не розглядає можливість передавання будь-яких своїх територій, адже цього не дозволяють ані національне законодавство, ані міжнародне право, ані зрештою моральні принципи. Він також додав, що Сполучені Штати шукають «компромісні рішення» щодо врегулювання ситуації.
Чи дійсно мирно-перемовний процес так насправді і не «воскрес»
Аналізуючи у розмові з Фокусом останні висловлювання президентів Зеленського та Трампа щодо мирно-дипломатичного треку, виконавчий директор центру прикладних політичних досліджень «Пента» Олександр Леонов констатує: «Попри гіперактивні намагання Трампа оживити перемовний процес щодо припинення російсько-української війни, насправді ми як були, так і залишаємося у глухому дипломатичному куті. Переконаний, що дійсно щодо Донбасу, як і заявляє Зеленський, досі є декілька, скажімо так, полярних позицій. Крім того, не слід забувати й про те, що Європа теж достатньо категорично виступає за те, що жодних територіальних поступок з боку України бути не може і вони їх за жодних умов не визнають. Отже, на мою думку, зараз не можна говорити про будь-які реальні дипломатичні просування, оскільки і для України, і для Росії територіальне питання є принциповим. До того ж Київ абсолютно правильно наполягає на превентивному оформленні гарантій безпеки передусім з боку Сполучених Штатів, тоді як РФ цьому максимально протидіє, плануючи згодом вирішити так зване «українське питання».
На думку експерта, Білий дім наразі дуже поспішає з питанням мирного врегулювання і в цьому є певна логіка: «Логічна суть полягає в тому, що після новорічних свят у США фактично стартує передвиборча кампанія довиборів до Конгресу, а згідно з останніми опитуваннями, наприклад, інституту Рональда Рейгана, більшість американського суспільства виступає за допомогу Україні, її перемогу та тиск на Росію і Трамп при усьому своєму бурхливому бажанні не зможе закривати очі на цей факт і чинник».
Окремо експерт звертає увагу на перемовну вразливість президента США попри його демонстративну самовпевненість. «Як і чим наразі Трамп, запитується, може тиснути на Україну? Сполучені Штати з його поверненням до Білого дому не надають нам грошей, а свою зброю продають за європейські кошти. Маємо усвідомлювати, що зараз наші європейські союзники несуть на собі весь фінансовий тягар. І з цієї точки зору досить важко собі уявити, як публічно тиснутиме на Україну Дональд Трамп. До речі, саме з цим, думаю, пов’язана вимога США щодо того, аби перемовини щодо мирного врегулювання проходили в закритому форматі, щоби, не приведи Господи, не виплили нові скандальні деталі на кшталт того «мирного плану на 28 пунктів», проти якого виступили навіть конгресмени-республіканці», — підкреслює Олександр Леонов. Він вважає, що очікувати найближчим часом якихось серйозних дипломатичних зрушень не доводиться, «якщо тільки Україна не піде на якісь категоричні поступки».
«На превеликий жаль, Дональд Трамп з достеменно невідомих причин відмовився від головної вимоги, яка влаштовувала всіх, крім Путіна: повне і безумовне припинення вогню. Водночас навіть Китай говорив, що він підтримує таку формулу. Але зараз маємо, що маємо, хоча дуже хотілося б побачити цілісний план України, Європи із залученням, наприклад, Марко Рубіо. Це була б дуже гарна альтернатива, котра балансувала би агресивне просування Росією руками США фактичної капітуляції України», — акцентує політолог.
Відповідаючи на уточнювальне запитання про те, чи зважився б держсекретар США на такий геополітичний «сепаратизм», експерт резюмував: «Я вважаю, що шанси були і залишаються. Проблема полягає в тому, що після перемовин Трампа та Путіна на Алясці, Україна не проявила чіткої активності в цьому напрямку. Щось там десь розробляла Європа, а потрібно було максимально інтенсифікувати цей процес і першими прийти до Трампа зі своїм планом».
Чому трампівські «фокуси» щодо тиску на Україну вже не спрацьовують
Наразі між Києвом та Вашингтоном взагалі немає спільності поглядів того, як має закінчуватися російсько-українська війна, зазначає у розмові з Фокусом політолог, партнер агенції з комунікацій та урядових звʼязків Good Politics Максим Джигун.
«Але тут вкрай важливо додати, що спільності немає не лише між Україною та Сполученими Штатами, а й між Європою і США. Вочевидь, зараз американському президенту прикортіло якомога швидше поставити собі ще одну галочку перед Новим роком і заходити у виборчий 2026-й з розповідями про те, що саме йому вдалося досягнути закінчення цієї війни, а що буде далі — не надто його, м’яко кажучи, турбує. Тобто Трампу плювати, скільки протримається ймовірне перемир’я і взагалі — хто тут жертва, а хто агресор. Хай там як, але показова дипломатична інтенсивність, демонстрована останнім часом з боку Сполучених Штатів, закінчилася тим, чим завершувалася усі попередні рази – нічим. Після отримання категоричного «Ні» з боку Російської Федерації, Трамп намагається змусити, на його думку, слабшу сторону погодитися на фактично умови капітуляції», — наголошує політолог.
Тим часом, на думку Максима Джигуна, Україна вже має певний імунітет до подібних «фокусів» у виконанні Дональда Трампа. Попри політичну гнучкість нинішнього очільника Білого дому, констатує експерт, тема російсько-української війни наздоганятиме Трампа аж до завершення його політичної кар’єри, позаяк США — це не та держава, яка може просто взяти та заявити про вихід з мирно-перемовного процесу. «В умовах виборчого процесу-2026 в Америці, зокрема, проміжних виборів до Конгресу у листопаді, з часом реально загостриться потреба Трампа у питанні мирного врегулювання. Я думаю, розуміючи це, Україна іноді й готова йти на різкі заяви, аби повернути наших заокеанських друзів до притомної реальності», — акцентує аналітик.
Максим Джигун підкреслює, що, позаяк США за замовчуванням не є державою, яка може собі дозволити підписувати «договорнячки» з путінською Росією, Трампу не дозволять «кинути» Україну представники інших гілок американської влади: Конгресу, Сенату, судової системи, тощо. «Навіть у разі, скажімо, визнання США Криму російським, інші владні американські елементи будуть відкочувати це питання, тому що це думка Трампа – людини надзвичайно егоцентричної, вальяжної і тієї, яка хоче результату будь-якими методами. Форма для Трампа важливіша за зміст, але, на щастя, США — це не тільки і не стільки Трамп».
Загалом, підсумовує Максим Джигун, дипломатія працює лише тоді, коли за її спиною є танки, а відтак, якщо Україна матиме у своєму розпорядженні не лише танки, а й інші далекобійні види озброєння, війна закінчиться набагато швидше, аніж тоді, коли спецпосланець президента США Стів Віткофф продовжить їздити до Москви, аби ласувати там посикунчиками та крабами.