Шанс на незалежність. Як типова навчальна програма заважає школам стати самостійними

Українська школа впродовж довгого часу була вірним послідовником усталених традицій радянської освітньої системи. Централізоване управління, статичний розпорядок навчального року, недоторканні педагоги, Зацементовані навчальні програми і єдині для всіх підручники.

У 2015 році з'явилася надія, що правила гри зміняться — у суспільстві почали широко обговорювати комплексну автономію шкіл. Конкретні риси ця ідея знайшла лише у 2017-му, коли ухвалили новий закон про освіту. Документ дав можливість школам приймати власні рішення в адміністративних, організаційних, кадрових і фінансових питаннях. Іншими словами, керівництво шкіл може змінювати програми, наймати і звільняти вчителів, розпоряджатися грошима на свій розсуд. Після ухвалення закону пройшло чотири роки, але майже всі освітні заклади правом на автономію користуватися не поспішають.

Нова школа, нові можливості

У школах Деснянського району Києва свої бухгалтерії в ролі експерименту з'явилися відразу після здобуття Україною незалежності — ще в 1992 році. Саме це дозволило столичній школі №306 впровадити фінансову автономію, коли в інших освітніх установах про це ще зовсім не йшлося. У якийсь момент експеримент у районі хотіли припинити, здавалося, що він не приносить ніяких результатів. Але зрештою фінансова автономія себе виправдала. Наприклад, адміністрація 306-ї школи самостійно визначає потреби і проводить закупівлі, організовуючи тендери, оформляє всі договори на комунальні послуги, визначає графік ремонтних робіт тощо. Це дозволяє ефективніше розпоряджатися бюджетними коштами, оскільки керівництво витрачає їх на те, що дійсно необхідно, уникаючи непотрібних витрат.

Юлія Резник, завгосп школи, вважає, що ця система є дієвою навіть у дрібницях. "Наприклад, у нас закінчується мийний засіб або туалетний папір. Так мені не потрібно робити запит до районного відділу освіти, щоб поповнити запаси. Ми все можемо купити самостійно", — говорить вона.

Як пояснює Олена Парфьонова, співзасновниця громадської організації "Батьки SOS", фінансова автономія також дозволяє вирішувати питання з охороною установ. "Школа проводить тендер і привертає спеціалізоване підприємство, що організовує безпеку. На це вже не треба, наприклад, збирати кошти з батьків", — зазначає вона.

Крім додаткових можливостей, фінансова автономія передбачає і більш серйозний рівень відповідальності. Проведення тих же торгів неможливе без правильного заповнення документів і дотримання процедур. Для багатьох адміністрацій це головний стримувальний фактор. У той же час фінансова автономія дає керівництву навчальних закладів можливість залучати додаткові кошти, зокрема від здачі приміщень в оренду. Наприклад, у спортивному залі школи №306 проводяться заняття з карате, у планах — відведення приміщення під хореографічний клас. Правда, з цим теж виникли складнощі. Якщо раніше договір про оренду приміщення укладався з Деснянської райдержадміністрацією, то тепер усе повинно проходити через торги. Це стало викликом для орендарів, які не в курсі тонкощів тендерних процедур, через що не беруть участі в торгах.

Академічна свобода

Експерти в один голос говорять про те, що всі чотири форми шкільної автономії — академічна, фінансова, кадрова та організаційна — повинні реалізовуватися в комплексі, тільки тоді управління школою буде ефективним. На те, щоб цього домогтися, піде чимало часу, тому починати потрібно зараз. За словами Олега Фасолі, директора департаменту освіти і науки Хмельницької обласної держадміністрації і співавтора посібника про реалізацію автономії в школах, спершу багато керівників хапаються за ідею фінансової незалежності.

"Адміністраціям здається, що органи управління освітою їх недофінансують, купують не те, що потрібно, зменшують права керівника навчального закладу, — коментує Фасоля. — Директори думають, що якщо в школи з'явиться фінансова автономія, то всі проблеми відразу вирішаться. Але це так не працює". Експерт упевнений, що спершу адміністрації повинні думати про академічну складову.

Педагоги часто скаржаться на занадто зарегламентований план роботи, якого до недавнього часу доводилося суворо дотримуватися. Але в таких умовах учителям складно реалізувати потенціал, зробити заняття дійсно цікавими для дітей. Тим часом можливість педагогам самим визначати, якими будуть уроки з їхнього предмету, дає якраз академічна автономія, пояснює Олена Парфьонова. Ні районне управління освіти, ні директор установи вже не можуть втручатися в їхню роботу. Учитель сам вирішує, які матеріали вибрати, у якій формі подати інформацію, при цьому він може використовувати власні методики.

"На жаль, усе це може виливатися в додаткові витрати для сімей школярів, — каже експерт. — Деякі вчителі досі не зрозуміли, що подібна педагогічна автономія не передбачає зобов'язувати батьків купувати додаткові підручники або обладнання".

У Києві одним з найбільш вдалих прикладів реалізації принципу автономії експерти називають школу №5 Печерського району. Тут самостійно займаються кадровою політикою і створюють власні навчальні програми. Як зазначає її директор Світлана Олексюк, учителі не бояться розробляти і втілювати в життя свої методи подачі інформації. Завдяки цьому в школі повністю змінився формат взаємин між керівництвом і педагогами.

А ось до фінансової автономії Олексюк ставиться з часткою скепсису. Каже, що департаменти освіти на місцях з жорстких контролюючих органів реформувалися в зручні сервісні центри, тому школам немає особливого сенсу повністю займатися своєю фінансовою політикою — це може відбуватися централізовано. За її словами, школа повинна формувати запит на тендер, але при цьому може не брати участь у його організації і проведенні. Здача приміщень в оренду для залучення додаткових коштів директору також здається сумнівною ідеєю. Каже, що навіть якщо мова йде про спортивний або актовий зал (що ніяк не відіб'ється на навчальному процесі), серйозних грошей заробити на цьому все одно не вийде.

Спіткнулися об програму

Хиткі спроби перевести школи на рейки академічної незалежності можуть потерпіти крах. Як кажуть експерти, через проект Типової навчальної програми для старшокласників, підготовленого Міністерством освіти і науки України. Освітній омбудсмен Сергій Горбачов на своїй сторінці у Facebook написав, що документ несе істотні ризики для автономії шкіл. Зокрема, навчальна програма передбачає суттєве збільшення навантаження для школярів. У результаті в шкіл практично зникає можливість змінювати програму під себе, додаючи годинник для поглибленого вивчення окремих предметів. "Де-юре і де-факто це знищує академічну автономію школи", — підкреслює Горбачов.

З ним погоджується Олена Парфьонова, яка вважає, що проект програми в нинішньому вигляді зводить нанівець усю дискусію про якість освіти і реформу Нової української школи.

"Замість того, щоб прибрати частину обов'язкових предметів, ми бачимо, що їхня кількість збільшилася. Створюється враження, що це робиться для того, щоб зберегти кафедри в педагогічних ВНЗ і кількість годин для вчителів", — коментує експерт. Подібна навчальна програма стає загрозою для всієї позакласної діяльності. Якщо зараз діти можуть піти на заняття з робототехніки або на шахи, то додаткове шкільне навантаження все це знищить. Частина експертів упевнена: це пов'язано з тим, що інтереси педагогічного складу досі превалюють над потребами учнів.

Переглянути проект Типової програми пропонує і Світлана Олексюк, директор 5-ї школи. Збереження реальної академічної автономії можливе в тому випадку, якщо 50% навчального плану залишиться обов'язковим для всіх навчальних закладів, а другу половину адміністрації шкіл зможуть змінювати під себе. Іншими словами, уже на місцях будуть приймати рішення про необхідність вивчення другої іноземної мови або поглиблені курси математики. При цьому у шкіл з'явиться можливість зробити навчальний процес більш щадним — наприклад, скоротити кількість годин за партою, замінивши їх дослідницькими проектами.

Якщо академічну самостійність школи повною мірою реалізувати не можуть, то впровадження організаційної автономії проходить простіше і швидше. Адміністрації та педагоги вже оцінили переваги такого простору для маневрів у плані тривалості навчального року, графіку канікул тощо.

"У нас є конкретний приклад, як це працює. В одній зі шкіл вчителі скаржилися на те, що діти постійно спізнюються на уроки. У підсумку директор пішов назустріч і змінив час початку занять з 8.30 на 9.00. Після цього школярі стали приходити вчасно", — розповідає Олена Парфьонова.

Значимість організаційної автономії в українських навчальних закладах стала особливо явною в минулому році через пандемію. Закриваючи школу на карантин, адміністрація в той же час може продовжити заняття влітку або скоротити канікули восени або навесні.

Не контроль, а підтримка

Говорячи про автономію шкіл, неможливо не згадати про піклувальні ради. У різних країнах це ефективний інструмент, який допомагає освітньому закладу динамічно розвиватися. Українське законодавство також дозволяє створювати органи громадського управління. Однак експерти сходяться на думці, що в нашій країні ідею опікунських рад найчастіше розуміють перекручено. Найчастіше їх вважають різновидом батьківського комітету або педагогічної ради.

"Діяльність опікунської ради дуже часто зводять до можливості залучати додаткові фінансові ресурси для навчального закладу, але це лише одна з її можливих функцій", — коментує Олег Фасоля. Громадський орган управління може і повинен аналізувати діяльність школи, розробляти стратегію її розвитку, взаємодіяти з органами державної влади та місцевого самоврядування. Фасоля впевнений, що корінь проблеми в тому, що мало хто з охочих увійти до опікунської ради зацікавлений у постійній та послідовній роботі.

"Люди уявляють собі це як вічну критику адміністрації школи — і все", — підкреслює він.

Незважаючи на те, що законодавство дає всім освітнім установам рівні можливості, школи ними користуються по-різному. Одні з ентузіазмом впроваджують нові формати роботи, інші нічого змінювати не готові. Як точно підмічено в посібнику про реалізацію автономії в школах, розробленому в рамках шведсько-українського проекту "Підтримка децентралізації в Україні", у всіх освітніх установах є керівники, але не всі керівники — лідери. Лише коли директори шкіл перетворяться на професійних менеджерів, готових самостійно управляти всіма процесами у своїх установах — від найму робочої сили до вирішення фінансових питань, — можна буде говорити про реальну й ефективну автономію навчальних закладів.