Транс-перехід. Зміна документів, візит до психіатра і розмови у військкоматі "за життя"

Фокус поговорив з Анастасією про складнощі транс-переходу і про те, чому українські лікарі та чиновники досі бояться трансгендерних людей.

П'ять років тому у Анастасії Єви Домані було зовсім інше життя — вона була чоловіком, який жив разом з дружиною і маленькою донькою. У якийсь момент стало ясно, що від своєї природи піти все одно не вийде, і вона зважилася на трансгендерний перехід. Тривалий процес з численними візитами в лікарні і пошуками лікарів, з доведенням своїх прав у держустановах і принизливими косими поглядами з боку чиновників завершився у 2018 році отриманням медичного свідоцтва про зміну статі та майже повною зміною документів.

Сьогодні 42-річна Анастасія Єва Домані очолює громадську організацію "Когорта", допомагаючи іншим транс-людям пройти всі медичні та юридичні процедури, бере участь у місцевих виборах, як і раніше залишається в шлюбі (хоч і не живе з дружиною) і виховує улюблену доньку.

Отримати діагноз

Якщо людина наважується на трансгендерних перехід, який у неї алгоритм дій? Куди і до кого їй звертатися у першу чергу?

- Восени 2016 року вийшов наказ МОЗ, який затвердив новий клінічний протокол для транс-переходу. До цього в Україні існувала дуже складна процедура, яка передбачає, що ти повинен отримати дозвіл від спеціальної комісії зі зміни статі. Зараз все інакше, але багато лікарів навіть через п'ять років про це не знають. Вони як і раніше керуються старим документом і запитують: "А де ж рішення комісії?".

За новим протоколом людина в першу чергу повинна звернутися до сімейного лікаря, який направляє її до психіатра. Є два шляхи: або ти два роки спостерігаєшся у фахівця, або можеш провести до 14 днів у психіатричному стаціонарі, після чого тобі видають довідку з діагнозом "транссексуалізм".

В реальності все відбувається по-іншому. Ніхто з моїх знайомих два роки у психіатра не спостерігається. Найчастіше людина йде в якийсь психоневрологічний диспансер, домовляється з лікарем, платить так званий "благодійний внесок", який, звичайно ж, неофіційний. Після цього пацієнта оформляють в палату, але він там не залишається, а приїжджає лише для здачі аналізів. На 14-ий день, іноді раніше, йому видають довідку.

Одночасно з цим він може звернутися до ендокринолога, висновок якого також необхідний для транс-переходу. У нашому суспільстві вже сформувався свій шорт-лист дружніх фахівців, до яких можна прийти. Ендокринолог збирає анамнез і призначає курс замісної гормональної терапії. Потім з діагнозом від психіатра і прописаним курсом гормонів ти знову йдеш до сімейного лікаря. Він скликає лікарсько-консультаційну комісію, яка розглядає документи. Якщо все нормально, тобі видають свідоцтво про зміну (корекцію) статевої належності. На цьому етапі медичний перехід завершено.

Звичайно, може бути продовження у вигляді хірургічного втручання, тобто операції зі зміни статі.

Це відбувається виключно за бажанням людини?

- Так, за її бажанням.

Але ж в протоколі залишилася формулювання "медичне втручання". Воно настільки розмите, що лікарі напевно можуть трактувати його по-різному.

- Адекватні лікарі розуміють це як курс замісної гормональної терапії. Але у 80% випадків лікарсько-консультаційна комісія на перший раз відмовляє людям у можливості транс-переходу. І вони можуть посилатися на відсутність операції, зокрема. Тоді починається ось це нескінченне ходіння туди-назад. Людина, опустивши голову, йде з лікарні, шукає якихось активістів або громадські організації, які їй пояснюють, що операція не є обов'язковою процедурою, дають посилання на документи. Потім вона, вже юридично обізнана, знову звертається до лікарів. Два, три, чотири рази ходити на лікарсько-консультаційну комісію — це в порядку речей. І це дуже важко.

"Лікарі нас бояться"

Як все відбувалося особисто у вас?

- Вперше я прийшла в лікарню з цим питанням у 2017 році, але була ще зовсім непідготовлена. Хотіла все нахрапом взяти, але сама до кінця не розібралася в клінічному протоколі. Його складно читати, незрозуміло, як трактувати. Київські ендокринологи мені відмовляли, не погоджувалися виписати препарати. Говорили, що у них до цього ніколи не було транс-людей, і вони не знають, як мені допомогти. Звичайно, це їх відповідальність — вони ставлять під висновком свій підпис, але у навчальних закладах їх цьому не вчили.

Вже потім я зрозуміла, що треба починати з психіатра. У київських психоневрологічних диспансерах мені теж відмовляли, але я дізналася, що є психіатр у Запоріжжі, яка видає такі діагнози, і я звернулася до неї. Після цього мені вдалося знайти дружнього ендокринолога, який виписав гормони.

До цього ви вже брали їх самостійно?

- Так, я сама визначилася з препаратами і брала їх до цього протягом півтора року. По суті, лікар нічого не змінив — ні вид препарату, ні дозування.

Коли на руках є свідоцтво про статеву корекцію, що відбувається далі?

- Після завершення медичної процедури ти змінюєш паспорт, а також свідоцтво про народження в РАЦСі. Формально у них є до трьох місяців на розгляд заяви, але вони можуть видати документи і через місяць. У РАЦСі взагалі немає ніякої системи, загалом це дуже архаїчна установа. І там теж, до речі, можуть запитати чи робив ти операцію з корекції статі. Їх це взагалі не повинно стосуватися, адже таким чином вони лізуть у медичну площину.

Величезну роль відіграє людський фактор. У Солом'янському районі Києва, наприклад, все проходить нормально, а ось в Голосіївському — ні. А якщо виїхати за межі столиці, то ситуація взагалі критична. Бувають винятки, якщо трапиться якийсь людяний інспектор. Мені відомі такі приклади, але загалом ще роками-десятиліттями до українських РАЦСів буде доходити, що є такі люди і для них передбачена ось така процедура.

Куди б транс-людина не прийшла, вона стикається з тим, що держслужбовці або лікарі бояться відповідальності, їм буквально страшно підписувати ці документи. На лікарсько-консультаційній комісії тобі кажуть: "У мене скоро буде перевірка, як я видам свідоцтво про зміну статі?" А якщо ще й не одну! За цукрового діабету або інвалідності вони штампують довідки сотнями, але приходить транс-людина, і у них очі стають божевільними.

Транси як екзотика

В одному з інтерв'ю ви розповідали, що найбільш травмуючим досвідом став військкомат. Які проблеми там виникли?

- Я дуже боялася йти в заклад, де буде так багато чоловіків. Це ж військові, до того ж того дня в черзі перебувало близько трьох сотень призовників. Звичайно, це все не дуже приємно. Але я звернулася до одного інспектора, вона без зайвих слів буквально за руку відвела мене до заступника військового комісара на співбесіду.

Про що він питав?

- Так багато всього. "А коли це в тебе почалося?", "Чи не ухилятися ти таким чином від мобілізації?". Потім розпитував про "гей-паради", чому ми на них виходимо, ще розмовляли про відомих транс-людей. Ось такі пусті розмови, але говорив зі мною без агресії. Запропонував записатися на контрактну службу, навіть відразу почали вибирати для мене військову спеціальність.

Після цього я пройшла військово-медичну комісію, там деяким лікарям вже під 90 років. Так вони в мене взагалі пальцями тикали: "Дивіться, транс-людина прийшла".

Постійно з таким стикаєтеся?

- Так. Ми називаємо це "екзотизацією трансгендерних людей". Але зараз зі мною таке вже рідше відбувається.

Коли у мене на руках були всі документи, я поїхала в Київський національний економічний університет, який закінчила. Сказала, що хочу новий диплом та додаток до нього. Жінки за голову схопилися, кажуть, при зміні статі його робити не треба, адже якщо жінка заміж виходить, то їй новий диплом не видають. Але це ж абсолютно різні речі! У старому дипломі у мене стоїть чоловіче ім'я, на яку роботу я з ним влаштуюся? Мені довелося шукати наказ Міністерства освіти і науки України, де чітко написано, що транс-люди мають право на повторну видачу диплома з новим ім'ям. Після цього мені його видали.

У транс-людей справді виникають проблеми під час працевлаштування?

- Так, таке часто трапляється. Спочатку тобі під час електронного листування кажуть, що готові взяти на роботу, ти приходиш, роботодавець бачить документи з іншим ім'ям і знаходить причину, щоб відмовити. Іноді буває важко отримати рекомендацію з колишніх місць роботи. Дзвониш колишньому начальнику з фразою типу: "Здрастуйте, це Алла, я у вас як Борис працювала, пам'ятаєте?" — "Пам'ятаю, ти був класний працівник, але трансгендерам рекомендацій я давати не буду".

Розлучення з примусу

Зараз готуються зміни до Цивільного кодексу, які передбачають автоматичне анулювання шлюбу при транс-переході. Як ви до цього ставитеся?

- Це дуже тривожні новини. Зараз в Україні не треба розривати шлюб, навіть якщо ти змінив стать. Якщо зміни до Цивільного кодексу приймуть, це стане порушенням прав людини. Якщо у шлюбі все добре, то чому люди повинні розлучатися? Держава таким чином лізе в моє особисте життя.

Взагалі, єдині документи, які в Україні не можна поміняти після транс-переходу, — це свідоцтво про шлюб та свідоцтво про народження дитини. У них я як і раніше записана як чоловік. Я подавала позов до суду проти РАЦСу Солом'янського району, але мені відмовили. Зараз буде апеляція і касація, які я теж, звичайно, програю, після чого можна подаватися до Європейського суду з прав людини. Мій адвокат вважає, що це важливий судовий кейс, і у нас хороші шанси. У РАЦСі говорять про те, що за українським Сімейним кодексом у свідоцтві про шлюб не можуть бути вказані дві жінки. Але стривайте, того чоловіка, який записаний в документі, вже просто не існує. Я ж не укладаю новий шлюб, просто вношу зміни через життєві обставини.

Які проблеми можуть виникнути через застарілі дані у свідоцтві про народження дитини?

- В першу чергу, це стосується поїздок неповнолітньої дитини за кордон, якщо вона їде тільки з матір'ю. Для цього я повинна підписати дозвіл на вивезення доньки, але на прикордонному контролі на руках у матері буде завірена у нотаріуса довіреність з жіночим ім'ям і свідоцтво про народження з іншим — чоловічим — ім'ям.

Чому ви після свого переходу не розлучили з дружиною?

- Не бачили в цьому сенсу. Або боялися. До того ж ніхто з нас не планує поки вступати у новий шлюб. Перший час ми взагалі з нею погано спілкувалися, але тепер наші стосунки налагодилися, ми періодично бачимося. Вона продовжує звертатися до мене по-старому, на чоловіче імʼя. Я якось на зустріч прийшла в спідниці, вона запитує: "А чому ти так одягнений?". Досі не прийняла цих змін.