Чому Україна продає танки та бойові літаки, але для ЗСУ закуповує озброєння за кордоном

Танки, бронетранспортери, стрілецька зброя, бойові літаки. Це не повний перелік того, що Україна за останні десять років продала за кордон. Усвідомлення цього факту може викликати здивування, адже на Донбасі восьмий рік триває війна з РФ, і українській армії потрібне нове озброєння. Тим паче, що західні партнери довгий час відмовлялися продавати Україні летальну зброю.

Україна – постачальник озброєння. Гравець зі статусом

Довгий час Україна вважалася одним із ключових гравців на міжнародному ринку озброєння. До 2010-х на першому місці за прибутковістю був продаж авіаційної техніки. Після того, як Харківське конструкторське бюро машинобудування створило та продало в Таїланд танки "Оплот", першість забрала торгівля бронетехнікою.

"Ми непогано виглядали, поки мали запаси радянського озброєння або Росія оформляла свої зразки на нас", — говорить військовий експерт Олег Жданов. Він зауважує: покупців часто шукали не на Заході, а на Сході, де був попит на те, що Україні дісталося після розпаду Радянського Союзу.

"Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х практично всі конфлікти в Африці велися нашими 82-мм мінометами, що нам відгукнулося у 2014 році, коли виявилося, що мін до основного засобу піхоти не було — багато продали", — зазначає Жданов. Крім того, країни Близького Сходу та Азії цікавилися сучасними розробками українських конструкторів, які виконували замовлення коштом замовників. Нарешті Україна часто обслуговувала раніше продану техніку радянського зразка.

Натомість вітчизняні виробники оборонки до 2014 року практично не отримували доходів на внутрішньому ринку — замовлень від держави не надходило. Ситуація змінилася після початку збройної агресії РФ, коли підприємства перейшли забезпечення внутрішнього ринку. Виконання частини експортних контрактів призупинили, наприклад, Національна гвардія отримала танки та бронетранспортери, які призначалися для Анголи та Конго. Але частину таки довелося виконувати, посилання на форс-мажорні обставини завдала б репутаційного удару по Україні як експортеру. Тому у 2014 році п'ять реактивних винищувачів МіГ-21 продали Хорватії, а шість вертольотів Мі-8 – Білорусі. 2015-го ще п'ять вертольотів Мі-24 пішли до Південного Судану.

"Нових контрактів не було. У 2014–2015 році Україна лише ремонтувала та обслуговувала продані раніше літаки підприємства "Антонов". А ще з великими труднощами виконали танковий контракт із Таїландом", — каже військовий аналітик Михайло Жирохов.

Коли ситуація стабілізувалася, Україна знову почала орієнтуватися на експорт. Але змінилася структура поставок — торгівля радянськими запасами припинилася, основу склали високотехнологічні продукти на кшталт керованих протитанкових ракет, станцій радіолокацій і безпілотників. І, що важливо, поряд із державними підприємствами створювалися приватні, які виходили зовнішній ринок.

Продаж як потреба. Як торгівля зброєю допомагає модернізувати українську армію

Торгівля зброєю – прерогатива держави. У концерні "Укроборонпром" кажуть, що одним із їхніх основних завдань є забезпечення валютних надходжень до країни. Гроші, одержані від експорту, підприємства можуть витрачати на розробку та виробництво нової техніки, виконуючи державне оборонне замовлення. Наприклад, продаж 320 танків Т-80УД Пакистану свого часу дозволив створити згаданий "Оплот". Також завдяки експорту Україна розробила модернізовану станцію пасивної радіоелектронної розвідки "Кольчуга-М" та бойову колісну плаваючу машину БТР-3Е.

"У будь-якому разі експорт озброєння — завжди добре. Навіть якщо якісь зразки йдуть за кордон, існують приклади, коли на основі експортних розробок вироблялися вітчизняні, — продовжує Михайло Жирохов. — Наприклад, для Саудівської Аравії конструкторське бюро "Південне" розробило оперативно-тактичний ракетний комплекс на базі твердопаливної балістичної ракети "Грім". Незважаючи на те, що розробка та постановка на серійне виробництво здійснювалися за гроші Саудівської Аравії, право інтелектуальної власності залишилося за Україною. Нам це дозволило створити комплекс "Сапсан".

Росія в деталях. Як імпортозаміщення заважає випускати танки "Оплот" для ЗСУ

До 2014 року Україна часто виготовляла зброю у співпраці з країнами колишнього Радянського Союзу, часто з Росією.

"Ви думаєте, чому в армії немає танків "Оплот"? — запитує Жирохов. — Вони офіційно прийняті на озброєння армії, а їхня поява вважається досягненням України. Доводилося чути, що танк дуже дорогий, його ціна — близько $5 млн, і легше на ці кошти будувати не один, а суттєво модернізувати десять Т-64, але це не головна, хоч і раціональна причина, що танки "Оплот" більше ніж на половину створювалися з російських деталей для комплектування... До 2014 року це не було проблемою Для тайців машини ми зібрали неймовірними зусиллями, та й то до останньої партії були великі претензії.Кажуть, використовували і вживані запчастини, і привезені за допомогою сірих схем в Україну з Росії.За нашими нормативами будь-яка зброя, у складі якої є деталі російського виробництва, не може бути поставлена на озброєння України — її навіть не допустять до етапу випробувань, а замінити деякі елементи невигідно — танки будуть золоті. Жирохов запевняє, що сьогодні Україна не продає танки за кордон і навряд продаватиме.

"Є держави, які б хотіли купити легку бронетехніку, але виникла проблема технологічного характеру: контракти на БТР-4 і БТР-3 ми виконати не можемо батальйонними нормами — не п'ять бронетранспортерів на рік, а п'ять — на тиждень. Причина — відсутність кадрів, немає зварювальників. Вони працюють за кордоном, з європейським рівнем зарплат конкурувати складно", — каже Жирохов.

Після подій 2020 року Україна припинила співпрацю з Білоруссю. Раніше на оборонних виставках наша країна пропонувала комплекс "Скіф" (експортний варіант "Стугна-П").

"Це спільне виробництво України та Білорусі: наша — лише ракета, їхня — електроніка. Комплекс прийнятий на озброєння української армії, але до військ не йде. Це суто комерційний проект. Сотні таких купували країни Близького Сходу, зокрема Саудівська Аравія", — каже Олег Жданов.

Час не чекає. Чому українське озброєння втрачає покупців

Експерти визнають: наше озброєння стає менш потрібним за кордоном. Причина — нездатність відійти від радянських стандартів, які цікаві лише країнам, де на озброєнні знаходяться радянські чи російські зразки. На розробки нового озброєння немає часу — сучасна зброя на фронті потрібна вже сьогодні. Тому Україна не лише експортує її, а й купує. Зокрема, армія імпортує ударні корвети, самохідно-артилерійські установки та безпілотники.

Найвідоміше придбання – комплекси ударних турецьких безпілотників Bayraktar TB2. Україна уклала контракт на постачання шести таких апаратів. Перший уже вступив на фронт.

"У майбутньому ми плануємо поповнити арсенал безпілотними літальними апаратами місцевого виробництва", — каже Валерій Залужний, головнокомандувач Збройних Сил України. У аналога вже є назва — "Сокіл-300". Розробники, а це конструкторське бюро "Промінь", запевняють, що "Сокіл-300" — не просто аналог, але має переваги, наприклад, може атакувати з великої висоти та експлуатуватись у будь-яку погоду. За наявності фінансування через рік-півтора він може бути ухвалений на озброєння, запевняють в "Укроборонпромі".

"Лукавлять, — сміється Михайло Жирохов. — Щоб довести до серійного виробництва, потрібно від трьох до п'яти років. Виготовити фюзеляж, двигун — не проблема. В Україні немає електроніки — тепловізорів, станцій виявлення цілі. Самі турки купують їх у США, Канаді, Німеччині. Їх Bayraktar — збірна солянка. Нам же ніхто військову електроніку не продає. І це проблема". Крім того, бюро "Промінь" хоче отримати державне фінансування на розробку, а це малоймовірно у нинішній ситуації нестачі грошей.

Поки що ситуація така, що Україна змушена продавати оборонку в країни третього світу. Та й там уже виникла серйозна конкуренція. Ринок Африки та Азії поступово завойовує Китай — там зброя значно дешевша і її багато. Конкурувати з Китаєм марно. Тому експерти кажуть, що єдиний вихід — не втрачати позиції на ринку: знайти вузьку нішу, в якій Україна матиме перевагу. Йдеться про розвідувальні безпілотники, радіолокаційну техніку, виробництво протитанкових ракет і комплексів.