Важливість ударного потенціалу, або Як подолати дефіцит ракет у Європі

Війна в Україні довела те, що багато хто вже знав: ударна зброя великої дальності має величезне значення для ведення війни. Здатність уражати цілі на оперативній і стратегічній глибині дає змогу проводити наступальні й оборонні маневри та формувати умови для перемоги на полі бою.

Фокус переклав статтю Фабіана Гоффманна про те, як спустошилися склади Європи і важливість ракет на війні.

Однак унаслідок структурного недофінансування і відмінностей у пріоритетах закупівель європейські держави довгий час ігнорували перехід до далекобійних і точних ударів у сучасній війні. У результаті європейські ракетні арсенали виявилися не пристосованими для ведення високоінтенсивних бойових дій. Постачання в Україну ударної зброї великої дальності лише збільшить дефіцит європейських запасів.

Щоб вийти з цієї ситуації, європейські держави повинні мобілізувати свою оборонну промисловість. Європейський континент має потужний потенціал виробництва ракет, який може зіграти вирішальну роль у поповненні європейських арсеналів ударних засобів великої дальності, що скорочуються. У зв'язку з цим європейські країни повинні дотримуватися тристоронньої стратегії, спрямованої на збільшення виробництва наявних зразків ракет, прискорення та координацію робіт зі створення нових зразків, а також розподіл навантаження з виробництва ракет, включно з ліцензійним виробництвом іноземних зразків.

Зброя великої дальності

Термін "зброя великої дальності" належить до категорії конвенційних систем озброєнь, здатних завдавати високоточних ударів по цілях з далеких дистанцій. До цієї категорії входять, наприклад, звичайні крилаті та балістичні ракети, гіперзвукові планери з конвенційним озброєнням, безпілотні літальні апарати великої дальності та реактивна артилерія великої дальності.

Значення терміна "велика дальність" залежить від географічного контексту, в якому застосовується ударна зброя. Наприклад, у європейському контексті цей термін має інше значення, ніж в Азійсько-Тихоокеанському. Загалом, однак, термін "велика дальність" означає тип системи зброї, здатний забезпечити користь за межами тактичного рівня ведення бойових дій, даючи змогу завдавати ударів по оперативній і, в ідеалі, стратегічній глибині противника.

Виконуючи різноманітні функції на тактичному, оперативному і стратегічному рівнях, бойові засоби великої дальності забезпечують своїм володарям потужний і універсальний бойовий потенціал. Зброя дає змогу атакуючій стороні загрожувати цілям на всьому театрі воєнних дій, а в перспективі навіть на території противника, і надає державам, що володіють зброєю великої дальності, потужні важелі примусу поза війною. Отже, переваги, пов'язані з наявністю потужних засобів великої дальності, досить значні. У зв'язку з цим не дивно, що дедалі більша кількість держав зосереджує свою увагу на ударних засобах великої дальності як на ключовому потенціалі у своїх військових стратегіях і планах стримування.

До війни в Україні Росія встигла обзавестися значним потенціалом завдавання дальніх ударів. Вона має в своєму розпорядженні тисячі звичайних крилатих і балістичних ракет, які використовуються для терору населення України. Китай має різноманітний ударний арсенал великої дальності, на озброєнні якого перебувають понад 2200 звичайних крилатих та балістичних ракет і понад 800 ракетоносних платформ, які, ймовірно, зіграють ключову роль у ситуації на Тайвані. Сполучені Штати, зі свого боку, останніми роками різко наростили ракетний потенціал, включно із засобами наземного та повітряного базування, і продовжують нарощувати свій ударний арсенал великої дальності. Крім того, низка інших держав, як-от Японія та Іран, докладають зусиль з нарощування своїх ударних арсеналів великої дальності для стримування дій супротивників у своїх регіонах.

Як порівняти з глобальною ракетною експансією, європейські країни ставляться до зброї дальньої дії більш стримано. До війни в Україні озброєння великої дальності не займали помітного місця у військових стратегіях більшості європейських країн НАТО. Однак навіть після анексії Криму 2014 року, коли територіальна оборона знову постала на порядок денний, європейські держави не робили узгоджених зусиль з нарощування своїх арсеналів далекобійних бойових засобів.

Це дивно, з огляду на те, що озброєння великої дальності забезпечують істотні військово-політичні переваги, особливо на європейському театрі воєнних дій. Відносно компактна географія Європи означає, що ракети великої дальності теоретично можуть легше досягти більшої кількості цілей. Крім того, у разі нападу засоби великої дальності можуть стати потужною силою швидкого реагування, здатною терміново порушити лінії постачання противника і нейтралізувати його скупчення військ. Це значно ускладнить прорив противника до кордону НАТО, що сприятиме досягненню заявленої мети НАТО — передової оборони.

Брак ракет у Європі

У 2023 році європейські країни НАТО в сукупності розгорнуть ударний арсенал великої дальності, що налічує приблизно 3100–3300 ракетних систем, які можуть бути використані для ведення війни в регіоні. Ця оцінка ґрунтується на підтверджених або передбачуваних цифрах надходження замовлень (наприклад, на основі звітів про оборонні витрати) за вирахуванням систем озброєнь, що використовувалися в бойових діях, випробуваннях і як навчальні цілі. В оцінку включено засоби повітряного і надводного базування, включно з крилатими і балістичними ракетами з дальністю польоту 150 км і більше (не враховано даних щодо турецьких наземних засобів, які важко підтвердити).

Переважну більшість наявних у Європі бойових засобів великої дальності становлять крилаті ракети повітряного базування, як-от британсько-французька Storm Shadow/SCALP-EG, німецько-шведська KEPD 350 Taurus і американська Joint Air-to-Surface Standoff Missile. Тільки Франція і Велика Британія розгортають крилаті ракети надводного і підводного базування. Невелика кількість держав також використовують балістичні ракети малої дальності.

Однак підсумкові цифри можуть вводити в оману, оскільки кількість оперативного потенціалу, як порівняти із запасами, може бути меншою. Наприклад, у Німеччині з 600 крилатих ракет Taurus у бойовому стані перебувають лише приблизно 150. Малоймовірно, що німецькі показники справності відображають загальний стан європейського ударного потенціалу великої дальності. Однак, екстраполюючи попередні дані про готовність європейської оборонної техніки, можна припустити, що загальна справність становить менше 100%.

Запаси далекобійних озброєнь у різних країнах різняться. Наприклад, Туреччина за останнє десятиліття набула значного ударного потенціалу великої дальності, який вона продовжує вдосконалювати як за розміром, так і за якістю арсеналу. Крім того, кілька європейських держав підписали спеціальні угоди на закупівлю ракетних комплексів після очевидного успіху України у використанні зброї великої дальності для протистояння Росії на полі бою.

Серед них Нідерланди, які оголосили про намір придбати ударну тріаду великої дальності, озброївши свої надводні та підводні кораблі, а також парк винищувальної авіації зброєю великої дальності американського виробництва. Крім того, країни Балтії та Польща уклали контракти на постачання ракетно-артилерійських систем і боєприпасів, включно з американськими та південнокорейськими ракетами малої дальності.

Однак ударний потенціал Європи відстає від оперативних потреб, особливо в тому, що стосується спеціалізованого наземного компонента для засобів великої дальності. Це особливо характерно для чотирьох найбільших за ВВП європейських держав — Франції, Німеччини, Італії та Великої Британії, чиї арсенали ударних засобів великої дальності залишаються поза увагою з моменту розміщення перших замовлень наприкінці 1990-х – початку 2000-х років. Крім того, ініціатив щодо закупівель буває недостатньо. Наприклад, Німеччина запросила продаж 75 ракет підвищеної дальності Joint Air-to-Surface Standoff Missiles для озброєння нещодавно придбаних F-35 Lighting. У світлі вимог сучасної війни до боєприпасів це замовлення виглядає неймовірно мізерним.

Обмежені ракетні арсенали Європи будуть ще більш напружені у зв'язку із закликами забезпечити Україну власним потенціалом завдавання дальніх ударів. Україна вже кілька місяців веде переговори зі США про постачання балістичних ракет малої дальності ATACMS. Досі американські керманичі вагалися, посилаючись на побоювання ескалації та необхідність збереження ATACMS у межах американського планування на випадок непередбачуваних обставин.

Натомість Велика Британія і Франція вирішили зробити крок уперед, оголосивши про постачання крилатих ракет Storm Shadow/SCALP-EG у травні та липні 2023 року відповідно. Це важливий крок, який, безумовно, допоможе українським військовим у найближчі місяці.

Однак запаси британських і французьких ракет обмежені, і якщо США або інші країни найближчим часом не зроблять кроку назустріч, то Франція і Великобританія будуть змушені ухвалити непросте рішення: продовжувати постачати Україні ударну зброю великої дальності, підриваючи водночас свій власний потенціал дальнього удару, або припинити постачання й зрештою зіткнутися з тим, що Україна позбудеться цих ключових систем озброєння. Європейські країни не мають надлишкового потенціалу, яким можна було б поділитися з Україною, і будь-які постачання посилять дефіцит запасів.

Загалом країни Європи стикаються з проблемою ракетного озброєння. Наявні запаси ракетного потенціалу видаються недостатніми для забезпечення стійкої вогневої підтримки на великих відстанях, необхідної для ефективного ведення сучасної війни високої інтенсивності. Попит України на ударну зброю великої дальності ще більше посилить наявний дефіцит. Отже, необхідний новий європейський підхід до створення ударних засобів великої дальності.

Мобілізація європейської промисловості

Щоб вийти з ракетної ситуації, Європі необхідна ракетна стратегія, спрямована на мобілізацію та об'єднання європейської (часом роздробленої) оборонної промисловості.

Основним гравцем у ракетній галузі Європи є європейський збройовий концерн MBDA (до складу якого входять Airbus, BAE Systems і Leonardo), чиї національні дочірні компанії управляють підприємствами з виробництва ракет і науково-дослідними центрами у Франції, Німеччині, Італії, Іспанії та Великій Британії. Своєю чергою, національні дочірні компанії MBDA володіють значною кількістю дрібніших компаній, які виступають постачальниками критично важливих компонентів, включно з ракетними двигунами, боєголовками і сенсорними технологіями. Ця павутина ракетного виробництва, зосереджена навколо MBDA, доповнюється низкою інших національних компаній, включно з німецькою Diehl, норвезькою Kongsberg, шведською SAAB та іншими.

Загалом європейська ракетна промисловість уже характеризується досить високим ступенем кооперації (про що свідчать кілька європейських ракетних проєктів), зокрема й за межами групи. Завдання полягає в тому, щоб сприяти тіснішій інтеграції за національною ознакою для підтримки ракетного переозброєння Європи. Це необхідно, враховуючи, що масштабне нарощування Сполученими Штатами ударного потенціалу великої дальності в межах підготовки до війни з Китаєм займе переважну частину американського промислового потенціалу в цій галузі. Отже, американська промисловість, найімовірніше, не зможе бути задіяна тією мірою, яка необхідна для подолання слабкостей Європи в ракетній сфері в розумні терміни. Крім того, з погляду промислової політики і стратегічної автономії має сенс зберегти в Європі якомога більшу частку досвіду і виробництва в ракетній галузі.

Для мобілізації оборонної промисловості та рекапіталізації своїх арсеналів дальнього удару європейські держави повинні використовувати тристоронню стратегію. По-перше, там, де це має сенс, європейські держави мають розглянути можливість розміщення замовлень на наявні ударні засоби великої дальності, як-от британсько-французькі крилаті ракети Storm Shadow/SCALP-EG або німецько-шведські крилаті ракети наземного базування Taurus KEPD 350. Низка держав Європи вже розгорнули ці системи, перебувають у процесі їх отримання або можуть розмістити замовлення найближчим часом. Це означає, що ці ракетні комплекси вже інтегровані в збройні сили низки європейських держав, а виробничі лінії вже відкриті або незабаром відкриються.

Наприклад, Греція наразі отримує від Франції крилаті ракети SCALP-EG у складі великого пакета боєприпасів для своїх винищувачів Rafale. За словами представників галузі, Німеччина може розмістити замовлення на другу партію крилатих ракет Taurus, можливо, після завершення інтеграції системи крилатих ракет з німецьким парком винищувачів Eurofighter. Іншим державам, які вже розгорнули системи Storm Shadow/SCALP-EG і крилаті ракети Taurus (Франція, Італія, Велика Британія, Іспанія) або розглядали можливість закупівлі цих систем у минулому (наприклад, Швеція), слід розглянути можливість наслідувати цей приклад, щоб збільшити загальний обсяг замовлень.

Хоча ці системи не є найсучаснішим поколінням ракетних комплексів наземного базування, в них реалізовано ефективний комплекс технологій зі створення боєголовок, систем наведення і рухової установки, які нині доводять свою ефективність на полі бою в Україні. Послідовна модернізація програмного та апаратного забезпечення дасть змогу цим системам залишатися життєздатними ще 20 років, якщо не більше. Отже, вони слугуватимуть важливим тимчасовим заходом на період появи і придбання в достатній кількості засобів ураження наступного покоління. Крім того, додаткові замовлення на наявні системи можуть полегшити таке необхідне постачання ракет в Україну найближчими місяцями.

По-друге, необхідна більш цілеспрямована робота зі створення майбутнього ударного потенціалу великої дальності. Тоді як США і Китай повним ходом працюють над створенням ударних засобів дальньої дії нового покоління, включно з гіперзвуковими розробками, європейські розробки виглядають більш стриманими.

Франція і Велика Британія вже кілька років співпрацюють у межах програми Future Cruise/Anti-Ship Weapon, яка має замінити протикорабельні та наземні крилаті ракети, що стоять на озброєнні британських і французьких збройних сил, із 2028 року. Нещодавно Італія оголосила про свій намір приєднатися до цієї програми.

Німеччині слід також розглянути можливість якнайшвидшого приєднання. Це цілком логічний крок з огляду на те, що ці країни вже мають спільну європейську ракетну промисловість зі згаданим вище європейським ракетним концерном MBDA. Хоча ракетні системи значно менш складні, як порівняти з такими платформами нового покоління, як винищувачі, проте дублювання зусиль слід уникати.

Під час розроблення наступного покоління ударних озброєнь великої дальності європейським країнам слід звернути увагу на уроки поточної війни в Україні. Дозвукові ракети низького польоту виявляються більш уразливими для ППО, ніж передбачалося раніше, принаймні, проти противника, який розгорнув потужну мережу протиповітряної та протиракетної оборони. Тому в майбутньому ударні засоби великої дальності мають бути націлені насамперед на малопомітність, кращу маневреність і, можливо, більшу швидкість. Це неминуче призведе до зростання вартості розроблення та питомих витрат і є ще однією причиною, через яку європейські держави повинні розділити рахунок.

По-третє, європейські держави повинні докладати більше зусиль для розподілу промислового навантаження з виробництва дальніх ударів, мобілізуючи і координуючи свої незалежні центри з виробництва ракет для збільшення обсягів виробництва.

Наприклад, німецька компанія MBDA нещодавно оголосила про створення кількох "ракетних хабів" — центрів з виробництва, обслуговування, ремонту та модернізації різних європейських і американських ракетних систем. Це прекрасний приклад того, як європейські держави можуть використовувати свій досвід у ракетній промисловості для збільшення випуску боєприпасів в умовах підвищеного попиту, зокрема за рахунок ліцензійного виробництва іноземних розробок.

Головним кандидатом на таке європейське ракетне співробітництво може стати норвезька ракета Joint Strike Missile. Це крилата ракета нового покоління наземного базування, розроблена і вироблена норвезьким оборонним підрядником Kongsberg у співпраці з Raytheon. Вона має дальність 300 і більше кілометрів, має малопомітні характеристики і може розміщуватися у відсіку озброєння F-35. Отже, ця система є ключовою для зростаючого європейського парку літаків F-35.

Однак наявне виробництво Joint Strike Missile, розташоване в Тасконі (штат Аризона), найімовірніше, не зможе задовольнити зростаючий європейський попит у розумні терміни, не відстаючи водночас від американських і зарубіжних замовлень. Тому Kongsberg і Raytheon можуть розглянути можливість відкриття ліцензійного виробництва системи в інших європейських країнах для збільшення загального обсягу випуску. Немає жодної гарантії, що про таку співпрацю вдасться домовитися, і на шляху до цього стоїть низка потенційних перешкод, але в будь-якому разі варто вивчити ці варіанти.

Вихід зі скрутного становища

У майбутньому просто не існує сценарію ведення бойових дій, за якого європейські держави не хотіли б мати доступ до великих арсеналів ударних засобів великої дальності. На жаль, європейські держави довгий час нехтували своїм потенціалом дальнього удару, що призвело до небезпечного дефіциту і створення ракетних запасів, непридатних для ведення війни високої інтенсивності в XXI столітті.

На щастя для європейських держав, у континенту є всі можливості для зміни ситуації, що склалася. Мобілізувавши свій промисловий потенціал і дотримуючись тристоронньої стратегії, що передбачає виробництво наявних зразків ракет, нарощування зусиль із розроблення нових зразків і розподіл навантаження на виробництво ракет, європейські держави зможуть вийти зі сформованого становища.

Про автора

Фабіан Хоффманн — доктор наук, співробітник Ядерного проєкту Осло (ONP), Університет Осло, Норвегія. Його дослідження присвячені оборонній політиці, ракетним технологіям і ядерній стратегії. До приходу в Ядерний проєкт Осло Фабіан Хоффманн працював науковим співробітником Європейського відділення Міжнародного інституту стратегічних досліджень.