Нова імперія. Куди веде турецький мілітаризм?

витоки мілітаризму Туреччини
Фото: Вiкiпедiя | Для багатьох турків успіх Азербайджану — це не просто перемога друга або союзника

Президент Реджеп Тайїп Ердоган стверджує, що технології розкрили або посилили потенціал Туреччини для швидкого та рішучого вирішення проблем національної безпеки, якщо вона того забажає. Нинішня Анкара базується на повазі до минулого в епоху Османської імперії, яка подається як щось відмінне від імперій Заходу.

Related video

19 вересня, із початком самопроголошеної "антитерористичної" кампанії Азербайджану проти Нагірного Карабаху, в турецьких ЗМІ знову зазвучали розмови про війну. Як і 2020 року, коли азербайджанські війська розгромили вірменську оборону в регіоні, турецькі коментатори йофіційні особи з радістю сприйняли цю новину. Довгоочікуваний наступ Баку було сприйнято як завершення боротьби, що тривала десятиліттями. Для багатьох турків успіх Азербайджану — це не просто перемога друга чи союзника. Тісні історичні та культурні зв'язки Туреччини й Азербайджану, на загальну думку, роблять падіння Нагірного Карабаху перемогою "одного народу під двома прапорами". Догми турецького націоналізму — не єдина причина зацікавленості Анкари в цих подіях. Як і 2020 року, оглядачі турецького телебачення захоплюються застосуванням азербайджанськими збройними силами зброї турецького виробництва. Перемога над вірменськими захисниками Карабаху в цьому сенсі сприймається як черговий тріумф турецької оборонної промисловості.

Фокус переклав статтю Раяна Гінжераса про те, до чого призведе мілітаризація Турецької Республіки.

Войовничий тон подій на східній периферії Туреччини різко контрастує з позицією Анкари щодо своїх сусідів на заході. За останні пів року відносини між Анкарою та Афінами значно покращилися. Турецькі та західні друковані видання схвалили створення президентом Реджепом Тайїпом Ердоганом нової команди з національної безпеки як знак того, що Анкара прагне налагодити тісніші відносини з Європою та США. Така різка зміна політичного курсу знову викликає певний оптимізм щодо майбутнього Туреччини. Оскільки Ердоган залишиться при владі ще на п'ять років, зберігається надія, що Анкара може зробити остаточний поворот на захід, у бік НАТО й Вашингтона.

турецькі військові технології, турецький мілітаризм Fullscreen
Зараз, мабуть, як ніколи раніше, в основі турецької внутрішньої та зовнішньої політики лежать сильні мілітаристські тенденції

Нинішнє ставлення Анкари до подій на Південному Кавказі — показовіший індикатор довгострокової траєкторії розвитку Туреччини. Як нещодавно зазначив Селім Кору, в загальній позиції та стратегічних перспективах Анкари, схоже, нічого не змінилося. Основою зовнішньої політики Туреччини залишається націоналізм, який, за словами Кору, "екзистенційно та завзято протистоїть геополітичному домінуванню Заходу". Але є окремий аспект цього націоналізму, який заслуговує на подальший розгляд. Зараз, мабуть, як ніколи раніше, в основі турецької внутрішньої та зовнішньої політики лежать сильні мілітаристські тенденції. Зростання ажіотажу навколо оборонної промисловості країни справляє все більший вплив на сприйняття Туреччиною ситуації за кордоном. Популярні засоби масової інформації, багато в чому під керівництвом кабінету Ердогана, спрямовують цей ажіотаж на пропаганду переконання, що країна стоїть на порозі повної незалежності й військового панування. У довгостроковій перспективі культивування цих мілітаристських тенденцій може призвести Туреччину до більш дестабілізувальної поведінки як на Кавказі, так і в Егейському морі.

Народжений солдатом: довга тінь історії

"Турецька нація, — стверджував кілька років тому Ердоган, — протягом усієї історії існує як найпотужніша військова держава свого регіону та всього світу". Для багатьох турків у цих словах немає нічого пустого або несерйозного. Основа історичної величі Туреччини, як стверджують багато шанованих учених, пов'язана з військовою доблестю Османської імперії. Уся територія, на яку претендували султани, є очевидним свідченням військових успіхів Османської імперії. Сьогодні старшокласників вчать, що до XVII століття османська армія була найпотужнішою силою у світі, даючи змогу імперії "визначати політику Азії, Європи та Близького Сходу".

Очевидний підтекст цього уроку полягає в тому, що османи втратили свій статус на пізньому етапі розвитку імперії. Невдачі на полі бою, як ніякі інші, забезпечили розпад Османської держави. Значення військової могутності, на думку Ердогана, — це не просто питання національного виживання. "Хоробрість наших предків, — заявив він 2016 року, виступаючи перед присутніми, — дала змогу перетворити Османське князівство з громади, що складалася з 400 наметів, на світову державу. Іншими словами, — підсумував він, — країни, що володіють як елементами "м'якої сили", так і елементами "жорсткої сили", змогли залишити незгладимий слід в історії".

важливість армії для Туреччини, турецька армія Fullscreen
Значення військової могутності, на думку Ердогана, — це не просто питання національного виживання
Фото: Вiкiпедiя

Чого явно бракує в такому прочитанні історії, так це почуття провини перед спадщиною війни та військової справи. Ердоган не самотній у своєму переконанні, що османський експансіонізм приносив мир і цивілізованість із кожним актом завоювання. Імперіалізм, на його думку й думку інших, є західною формою експлуатації, і його не слід плутати з османським правлінням. Це вперте почуття бездоганності найяскравіше проявляється в тому, як науковці, політики та громадськість ставляться до спадщини Першої світової війни. Як видно на прикладі святкування закінчення війни 2018 року, західні лідери та коментатори схильні зображати конфлікт як дурість, спричинену фетишизацією військової могутності, нетерпимим націоналізмом і гіпермаскулінністю. З точки зору турецьких популярних ЗМІ, а також шкільних підручників, застережливі уроки Першої світової війни не настільки численні. Для турків це була шляхетна та славна війна, попри на поразку. Війну трактують як конфлікт, розв'язаний проти найбільших імперіалістичних держав Європи, і як праведну боротьбу, яка в певному сенсі триває і донині.

Із цим почуттям історичної невинності пов'язане й загальне переконання в тому, що турки за своєю природою — народ-воїн. Підтвердження цієї догми можна знайти в прізвищах великої кількості турків. Коли 1934 року уряд зобов'язав кожного громадянина прийняти відповідне "турецьке" по батькові, багато хто вибрав або отримав імена, натхненні військовими чеснотами (наприклад, Ердоган означає "народжений солдатом"). Зараз, коли країна святкує свій столітній ювілей, уявлення про турків як про "войовничий народ" залишається як ніколи сильним. Той факт, що європейці прагнуть відмовитися від свого мілітаристського минулого, за словами одного відомого вченого й аналітика, не є для турків приводом для захоплення. Якщо європейці в минулому відзначилися як художники, музиканти й філософи, то турки можуть пишатися тим, що їхнім "незмінним мистецтвом і якістю є мілітаризм".

Новий техномілітаризм Туреччини

Ердоган — не перший турецький лідер, який прославляє війну та військову службу. В розпал війни Анкари з Робітничою партією Курдистану в 1980-1990-х роках у школах і громадських ритуалах активно пропагувалося уявлення про Туреччину як про "військову націю" з метою боротьби зі спротивом призову до армії та легітимізації боротьби з курдським сепаратизмом.

За правління Партії справедливості й розвитку риторика уряду і масова культура з плином часу ставали дедалі більш мілітаристськими. Симптомом цієї тенденції є синергія між турецькою індустрією розваг і державним меседжем. Багато говориться про популярність турецьких "мильних опер" і пригодницьких серіалів про знаменитих завойовників із минулого Туреччини. Популярність цих програм часто перетікає в піар-кампанії уряду. Державні шоу, передвиборча реклама та пости в соціальних мережах часто спираються на образи історичних військових драм, створених для телебачення.

Якорем цієї тенденції, звісно ж, є сам Ердоган. Він ніколи не соромився висловлювати свою підтримку або критику на адресу програм, заснованих на історичних подіях і персонажах. Особливо часто він посилається на битву при Малазгірті, яка ознаменувала завоювання Анатолії турками в греків Візантії. У цій перемозі XI століття міститься ціла низка тропів, важливих для його світогляду. Малазгірт для Ердогана уособлює смирення грецьких амбіцій і розгром західних імперіалістів-хрестоносців, символізуючи святість турецької території та єдність турецької нації. Малазгірт, за висловом Ердогана, кристалізує перевагу турецького воїна та його перевірену часом вірність ісламу. Іншими словами, згадка цієї історичної перемоги у війні не просто викликає почуття гордості. Вона слугує джерелом натхнення для досягнення Туреччиною своїх цілей у наші дні.

витоки турецького мілітаризму Fullscreen
Малазгірт для Ердогана уособлює смиренність грецьких амбіцій і розтрощення західних імперіалістів-хрестоносців, символізуючи святість турецької території та єдність турецької нації
Фото: Anadolu

Підйом турецької оборонної промисловості дав новий поштовх цьому вихвалянню турецьких військових із минулого. Витоки цього зростання, як часто зазначають аналітики, криються в порівняно недавніх подіях. Хоча немає сумнівів у тому, що американські та європейські обмеження на продаж зброї відіграли певну роль у стимулюванні турецького технологічного прогресу, Ердоган пояснює становлення оборонного сектору як результат набагато тривалішої боротьби. За його словами, турки були першопрохідцями у військовій справі, перш ніж поступилися цією перевагою європейцям. Османська імперія посилила цю слабкість, запозичуючи західні технології, а не виробляючи зброю для себе. Це, на думку Ердогана, було критичною помилкою, тим паче що "студенти, яких ми відправляли на Захід для вивчення інженерної справи, здебільшого поверталися додому з розумом, спокушеним чужими для нас ідеями". Однак підвищення технологічної конкурентоспроможності в сьогоденні полягає не тільки в тому, щоб повернути назад хід історії. Ердоган підкреслює, що інновації у сфері оборони мають вирішальне значення для виховання майбутніх поколінь, здатних захищати країну та її "цивілізаційні цінності".

Цей союз націоналізму, мілітаризму та матеріальних інновацій став темою щорічного шоу під назвою "Текнофест". Із 2018 року організатори проводять цей карнавальний захід кілька разів на рік у кожному з великих міст країни, збираючи величезні натовпи глядачів (цього року в Стамбулі його відвідали понад 2,5 млн осіб). Основними заходами ярмарку є конкурси, у яких беруть участь діти, школярі та професіонали. Практично всі конкурси присвячені проєктуванню, конструюванню та використанню робототехніки та безпілотних літальних апаратів. Попри те, що координатори "Текнофесту" підносять його як свято молоді й інноваторів країни, найчастіше центральне місце займають демонстрації найсучаснішого турецького озброєння. Моделі й демонстрації нових ракет, реактивних снарядів, літаків і безпілотників, вироблених на турецьких підприємствах, складають основну частину розважальної програми для відвідувачів. Ердоган використовує кожен із цих заходів як майданчик для викладу свого бачення минулого, сьогодення та майбутнього Туреччини. Особисто він назвав завершення "Текнофесту" цього літа "Місяцем Перемоги" на честь цілої низки ювілеїв, присвячених історичним перемогам Туреччини в далекому минулому. За його словами, представлені цього літа технології — данина поваги таким військовим подвигам Османської імперії як завоювання Угорщини, Белграда й Кіпру.

виставка teknofest, мілітаризм Туреччини Fullscreen
Ердоган назвав завершення "Текнофесту" цього літа "Місяцем Перемоги" на честь цілої низки ювілеїв, присвячених історичним перемогам Туреччини в далекому минулому

Під час нинішнього "Текнофесту" турецькі експерти й офіційні особи, виступаючи перед іноземною аудиторією, загалом дотримувалися спокійнішого тону. Анкара має намір, за словами одного з оглядачів, відкрити "нову сторінку у відносинах із західним блоком, зберігаючи свою автономну зовнішню політику та стратегію безпеки". Прагнення до "повної незалежності", за словами іншого радника президента, не суперечить тому, що він назвав "новим і орієнтованим на вирішення проблем багатостороннім підходом". Доказом того, що такий підхід дає змогу досягти миру, може слугувати підтримка Туреччиною захоплення Азербайджаном Нагірного Карабаху. Ердоган висловив власну впевненість у тому, що, ведучи війну з "мародерами в Карабаху", а не з вірменською державою, Баку працює над нормалізацією відносин із Єреваном. Аналогічна впевненість висловлюється і щодо Іраку, Сирії та Греції. Ставши новим міністром закордонних справ Туреччини, Хакан Фідан не забув запевнити аудиторію, що Анкара, як і раніше, віддана територіальній цілісності своїх сусідів.

Яка мета цього мілітаризму?

Наполегливе підкреслення Анкарою новизни своїх зовнішньополітичних заяв поки що не призвело до реальних ознак істотної зміни тактики. І Дамаск, і Багдад дали зрозуміти, що будь-яке поліпшення стосунків залежить від виведення турецьких військ із їхньої території. Ще влітку цього року Ердоган стверджував, що турецькі війська залишаться в Сирії та Іраку в межах ширшої стратегії "знищення терористичної загрози біля її витоків". Водночас нещодавня обіцянка Анкари піти на дипломатичний діалог із Грецією з різних питань була надана за умови, що Афіни вестимуть переговори незалежно від Брюсселя та прерогатив, наданих їм як члену Євросоюзу. Хоча з весни Ердоган припинив погрози на адресу Афін, немає жодних ознак того, що його уряд змінив свою думку щодо суверенітету грецьких островів. Як він заявив влітку цього року в промові перед випускниками: "Наша позиція проти агресивних дій щодо Егейського моря вже відома всім нашим співрозмовникам".

Як же спостерігачі мають інтерпретувати ці суперечливі сигнали на тлі неминущого турецького мілітаризму? Можливо, "Текнофест" і риторика Ердогана розраховані виключно на внутрішнє споживання. Зрештою, романтична прихильність Туреччини до війни та військової справи виникла ще до правління Ердогана. Ба більше, важко відокремити повсюдне поширення цієї культури від постійного передвиборчого настрою, що витає над країною. Вихваляння войовничими традиціями Туреччини відповідає напруженому націоналістичному клімату, що зберігається після переобрання Ердогана. Ба більше, "Текнофест" перегукується з матеріалістичними стандартами досягнень уряду. Як видно з нещодавньої передвиборчої реклами, безпілотники турецького виробництва символізують уряд, який також надав громадянам космічну програму, лінії швидкісних залізниць, електромобілі й інші сучасні досягнення. Здатність успішно просувати і продавати військові технології за кордон дає додаткові електоральні переваги.

турецькі бпла, розробка безпілотників Туреччини Fullscreen
Як видно з нещодавньої передвиборчої реклами, безпілотники турецького виробництва символізують уряд, який також надав громадянам космічну програму, лінії швидкісних залізниць, електромобілі й інші сучасні досягнення

В іншому випадку мілітаризм Туреччини може виявитися самостійним фактором, що визначає зовнішню політику. В цьому випадку майбутнє конфлікту навколо Нагірного Карабаху послужить тестом на те, чи залишиться захоплення Ердогана "жорсткою силою" тільки внутрішньополітичним. Наразі тривають переговори про реалізацію так званого Зангезурського коридору. Уряд Нікола Пашиняна в Єревані продовжує чинити опір закликам поступитися будь-яким контролем над південними територіями Зангезура. А будь-які воєнні дії Азербайджану проти власне вірменської території викличуть жорсткішу реакцію з боку Європейського Союзу, США та Росії. Конкретніше, ставки на поділ Зангезура зросли після того, як іранські офіційні особи та соціальні мережі заявили, що Тегеран застосує силу, щоб протистояти поділу вірменської території.

Попри все це, Ердоган, як і представники преси, не втрачають оптимізму. Президент Туреччини оголосив, що ведуться дипломатичні переговори щодо врегулювання заперечень із боку Тегерана. Радники та прихильники Ердогана продовжують говорити про геополітичні вигоди, які отримають унаслідок поділу Зангезура. Вважається, що будівництво дороги, що проходить через південь Вірменії, розширить вплив Анкари серед етнічних родичів Туреччини в тюркських державах Центральної Азії. Коридор, як очікується, також перетворить Туреччину на енергетичного й торгового гіганта.

Президент Азербайджану Ільхам Алієв, а також офіційні турецькі видання також ставлять під сумнів претензії Вірменії на Зангезур загалом. Як і президент Росії Володимир Путін щодо України, Алієв стверджує, що радянський уряд несправедливо віддав Зангезур Вірменії, попри те, що він довгий час був землею, населеною турками. Не виключено, що Іран і Вірменія дозволять Туреччині й Азербайджану реалізувати свої плани в Зангезурі, відмовившись від загрози силового опору. Існує і ймовірність, що Анкара та Баку підуть напролом, прагнучи створити ще один доконаний факт.

Як зазначає Ендрю Бачевич у своєму дослідженні, присвяченому американському мілітаризму, технології можуть позитивно впливати на те, як державні лідери та пересічні громадяни розуміють і приймають корисність війни. До початку XXI століття "технологія як панацея" значною мірою стерла "плями крові", що асоціюються зі збройним конфліктом. Як він стверджував на прикладі вторгнення США в Ірак, перевага американських військових технологій ввела багатьох в оману, що війна — це не просто природна відповідь на загрозу тероризму. Натомість вона перетворилася на "грандіозний спектакль", що підтверджує могутність і праведність Вашингтона.

Схоже, що аналогічне переконання формується і в Туреччині. Ердоган сприяє підтримці панівної догми про те, що турецькі технології змінюють характер сучасної війни.

Останній епізод бойових дій на Південному Кавказі для багатьох турків є ще одним доказом новознайденого статусу Туреччини як Голіафа XXI століття. Якщо вірити Ердогану, технології розкрили або посилили потенціал Туреччини для швидкого та рішучого вирішення проблем національної безпеки, якщо вона того забажає. У деяких випадках, як, наприклад, у випадку з Афінами минулого року, Ердоган лише натякнув, що він готовий використовувати арсенал своєї країни. Якщо регіональні умови зміняться або якщо оновлена зовнішньополітична стратегія Анкари не принесе результатів, мілітаристська культура, що розпалюється Ердоганом, може переконати його, що війна — це вихід.

Про автора

Раян Гінжерас — професор кафедри національної безпеки Військово-морської аспірантури, експерт із історії Туреччини, Балкан і Близького Сходу. Автор шести книг, зокрема книги "The Last Days of the Ottoman Empire" (вийшла у видавництві Penguin у жовтні 2022 р.). Його книгу "Sorrowful Shores: Violence, Ethnicity, and the End of the Ottoman Empire" було включено до шорт-листа книжкової премії Ротшильда в галузі націоналізму й етнічних досліджень і книжкової премії Товариства дружби Великої Британії та Кувейту. Висловлені тут думки не відображають точку зору Військово-морської аспірантури, ВМС США, Міністерства оборони або будь-якої частини американського уряду.