Безнадійний саміт. Чому зустріч Байдена з Путіним в Женеві не приведе до прориву

Фото: Getty Images

Ключ до змін — у попередньому європейському турне американського президента.

Майбутні переговори Байдена з Путіним глобальні аналітики обмацують приблизно з тим же подивом, з яким сліпі в давньоіндійської притчі обмацували слона. Кожен намацує своє. Однак майже всі сходяться в думці, що рукостискання "вбивці" з тим, хто його так назвав, стане доленосним. Занадто багато розбіжностей між двома країнами. Сама ж зустріч в Женеві, місті, де у 1985 році Рональд Рейган і Михайло Горбачов провели перший саміт епохи холодної війни, почавши розмову про скорочення гонки озброєнь, пройде в гірший після розпаду Радянського Союзу період в російсько-американських відносинах. Так вважають по обидва боки Атлантики. Деякі експерти навіть дивуються, навіщо взагалі було все це затівати саме зараз. Щоб домогтися, як висловився американський президент, передбачуваності у відносинах з Росією? Цю мантру вимовляють і у Вашингтоні, і у Москві. Але в її магічну силу, схоже, не вірять ні там, ні там.

Вид з вікна Овального кабінету: спочатку союзники

Нинішньому господареві Білого дому не пощастило. Правити в еру "пост-Трампа" анітрохи не легше, ніж в еру COVID-19. Насіння недовіри до політики Вашингтона, які посіяв попередник Байдена, проросли. І тепер, за словами сера Пітера Уестмакотта, експосла Великобританії в США, від тих країн, яких американська адміністрація намагається переконати зробити те або інше, їй доводиться чути: "Як ми можемо повірити Америці на слово? Подивіться, що сталося з ядерною угодою з Іраном. Який сенс приходити до угоди з вами на цьому етапі, коли воно не варте того паперу, на якому надруковане?" Фразу "Америка повернулася" кров з носу необхідно наповнити змістом, який був би зрозумілим для партнерів у Європі. Без цього Сполученим Штатам буде складно протистояти не тільки Пекіну, головному своєму виклику, а й Москві.

На думку Майкла Макфола, колишнього посла США в Росії, саміти G7, НАТО і ЄС — США матимуть набагато більше значення, ніж зустріч Байдена з Путіним

Обʼєднання альянсів, які втрачають міцність, в оновлену монолітну силу Джо Байден почав з дій навколо "Північного потоку-2". Як висловився Данило Бочков, експерт російської Ради з міжнародних справ, в інтервʼю китайському виданню Global Times, тимчасова відмова від введення санкцій відносно оператора СП-2 — "це більше знак доброї волі не на адресу Росії, а на адресу стратегічного партнера Вашингтона — Німеччини". Рішення, за яке Байден у себе в країні потрапив під шквал критики, навряд можна назвати остаточним. Як відзначала на минулому тижні німецька Handelsblatt, "навіть після візиту німецької делегації до Вашингтона конфлікт навколо "Північного потоку-2", схоже, залишається в глухому куті", оскільки США як і раніше відчувають занепокоєння "щодо ризиків, які трубопровід являє для України та європейської енергетичної безпеки".

Джерела, близькі до Білого дому, стверджують, що згоди поки не досягли. Тим часом в Конгресі не тільки опоненти-республіканці, а й демократи вимагають від уряду рішучих дій на цьому напрямку. Наприклад, сенатор Джин Шейхін, яка побувала в складі американської делегації в Києві, пригрозила новими санкціями проти проекту з боку Конгресу, підкресливши, що навіть якщо трубопровід побудують, існують способи запобігти отриманню дозволів і ліцензій на його введення в експлуатацію.

Байдену доводиться сідати в політичний шпагат, щоб налагодити відносини з союзниками і не посваритися з конгресменами. Пікантність ситуації ще й у тому, що не тільки в Європі немає єдиної думки щодо СП-2, але навіть в самій Німеччині. Політик з ХДС Норберт Реттген написав у себе в твіттері, що Путін шантажує Україну ще до завершення будівництва і використовує трубопровід "як ту саму зброю, якою завжди вважали його поляки, прибалти і українці". А депутат від Партії Зелених Мануель Сарразін заявив: "Хто посіє "Північний потік-2", той пожне російський імперіалізм".

Villa La Grange, де зустрінуться Байден і Путін, женева
Підняти на віллу. Villa La Grange в Женеві очікує прибуття високих гостей. Саме тут 16 червня зустрінуться Байден і Путін

До того ж преса ФРН в різких виразах висловлюється про дії господаря Кремля як у зовнішньополітичних проявах, так і всередині країни. Журнал Focus зазначає, що Росія відправила до Німеччини близько 200 секретних агентів під дипломатичним прикриттям. Виявляти і контролювати їх важко. І це стосується не тільки Берліна. Сер Джон Соерс, колишній директор британської секретної служби МІ-6, вважає, що лише 10% агресивної шпигунської діяльності Росії в Європі відомі західним органам безпеки.

Süddeutsche Zeitung пише про те, як цинічно Путін розправляється c незалежними ЗМІ за допомогою клейма "іноземного агента". Spiegel — про те, що довгий час московський режим спирався на демократичний фасад, але сьогодні стратегія змінилася: тепер будь-яка опозиція повинна усуватися зовсім відкрито. Німецьким медіа вторять французькі. Libération повідомляє про політику "випаленої землі" російського президента: за три місяці до парламентських виборів в РФ "посилюються репресії проти всього, що близько чи віддалено нагадує помірну або жорстку опозицію партії Володимира Путіна".

Якщо прориви і трапляться, то не в частині "викликів Росії європейській безпеці, починаючи з її агресії в Україні", які Байден назвав як теми для переговорів з Путіним

У політичному полі Європи виникає своєрідний когнітивний дисонанс. Є прагматика: у відносинах з Москвою потрібно проводити Realpolitik, памʼятаючи про власну користь, як у випадку з СП-2. Але є реальність, в якій Кремль — це втілення монструозного режиму, пускає метастази і в тіло своєї власної країни, і в тіло Європи. Економічні вигоди від співпраці з ним є, все інше не так очевидно. Але вони зачіпають підвалини і вівтарі, на яких Захід звик приносити клятву цивілізаційній вірності, — від самої форми демократії, якій загрожує Росія, до альянсів, які уособлюють ідею західної спільноти і покликаних протистояти будь-якій "навалі варварів".

Аптекарські ваги, де Захід безуспішно намагається зважити всі за і проти щодо Москви, давно стали непридатними. Найкраще, що може зробити Джо Байден у цих обставинах, — замінити цей вимірювальний прилад на щось інше. Але без "консиліуму" союзників реалізувати це неможливо. Вашингтону вкрай важливо переписати формулу "я вирішив" на "ми вирішили". Що не дає гарантій на успіх, але без цього останній принципово неможливий — в такому випадку трампівське кліше "Америка перш за все" залишиться, хоч і в перелицьованому вигляді.

Виступаючи в кінці квітня на спільному засіданні палат Конгресу, Байден попередив, що XXI століття буде визначатися результатом титанічної боротьби між демократіями і автократіями, а також поклявся згуртувати світові демократії заради цього завдання. Про намір "згуртувати Америку і світові демократії" напередодні свого шестиденного європейського турне він написав і в The Washington Post. Як сказав би Остап Бендер, мета — свята. Однак для її реалізації Вашингтону доведеться змінити власну оптику.

"Щоб досягти успіху у створенні демократичної коаліції проти авторитарних держав, Сполученим Штатам потрібно відмовитися від своєї монополії на визначення демократій: які країни слід вважати "демократичними", — писав у травні в The New York Times Іван Крастев, глава Центру ліберальних стратегій (Софія) і провідний науковий співробітник Інституту наук про людину (Відень). — У Вашингтона є вибір. Йому доведеться або лицемірно вдавати, що заради стримування Китаю країни, подібні Індії та Туреччині, повинні вважатися демократіями, або риторично відʼєднати свої зусилля щодо стримування Китаю і Росії від спроб відродження демократії у світі". Автор пропонує адміністрації Байдена обрати другий шлях.

північний потік-2
Справа — труба. Червень 2021-го. У німецькому порту Мукран, які вважалися раніше "морськими воротами" між НДР і СРСР, завантажують труби для "Північного потоку-2"

Ще один аналітик, Томас Грем, який працював старшим директором по Росії в Раді з національної безпеки при президенті Джорджі Буші, задається приблизно тими ж питаннями: "Чи запросить Байден Реджепа Тайїпа Ердогана чи Віктора Орбана, незважаючи на їх серйозні відступи від принципів демократії, тому що вони є важливими союзниками у стримуванні Росії в Європі? А якщо цього не станеться, якими будуть наслідки для НАТО, який підноситься як союз демократій, або для ЄС, який пишається тим, що сьогодні є провідною нормативною (демократичною) силою у світі?"

Певною мірою відповіді на подібні питання вже є. Програма зустрічей Байдена, під час яких він зустрінеться в різних форматах майже з тридцятьма союзниками Вашингтона, починається в Британії, де в містечку Карбіс-Бей на атлантичному узбережжі півострова Корнуолл 11-13 червня відбудеться саміт лідерів G7. Пріоритети, як їх бачать з Білого дому, — пандемія коронавірусу, відновлення економіки, клімат, "солідарність і загальні цінності між основними демократіями".

Важливо
Незваний гість. Чому Україну не запросили на саміт НАТО і про що говоритимуть за її спиною

Потім відбудеться візит Байдена і його дружини Джилл у Віндзорський замок (95-річна королева за час свого правління зустрічалася з усіма 14 президентами США, крім Ліндона Джонсона), після чого президент візьме участь в саміті НАТО в Брюсселі. Через це експерти відзначають не тільки важливість самого заходу, а й того, що Байден всього кілька тижнів потому після визнання ним геноциду вірмен у 1915 році турками зустрінеться з Ердоганом, цим enfant terrible Північноатлантичного блоку, що визначив такий акт Вашингтона як те, що відкриває "глибоку рану" в і без того напружених відносинах.

Тут варто зауважити, що днями міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу послав два меседжі, явно розрахованих на залучення уваги американського президента. Перший — комплекси зенітно-ракетних систем, куплені у Росії, не являють ніякої загрози для безпеки НАТО, і Анкара "твердо має намір обговорювати тему С-400 [з партнерами по альянсу]". Другий — на Босфорі і раніше прихильні ідеї вступу до Євросоюзу. Так що у Байдена після розмови з Ердоганом, можливо, зʼявиться ще одна тема для обговорення на зустрічі ЄС — США, яка буде після його участі в роботі НАТО. Хоча сам цей саміт здебільшого, як пише The Guardian, "дає можливість відсвяткувати повернення Америки до Паризької угоди з клімату і сформувати загальний підхід до Китаю". Потім буде зустріч з королем Бельгії Філіпом і премʼєр-міністром країни Александером Де Кроо. І лише після всього цього — Путін.

Росія — США: без надмірних очікувань

У Росії є деяке різноголосся, коли йдеться про сценарії розвитку відносин із Заходом. Його не вважають колективним Вашингтоном, але розуміють, хто тут грає першу скрипку. Проте на минулому на початку червня Петербурзькому міжнародному економічному форумі (ПМЕФ), де з 2 тис. акредитованих іноземних учасників 250 представляли США, лунали голоси надії на потепління і нормальну співпрацю. Дмитро Рогозін, який очолює "Роскосмос", кілька років тому жартував про батут як засіб запускати в космос американських астронавтів, тепер говорить про спорідненість душ з Ілоном Маском і збирається через главу NASA передати Байдену копію листа в Мінторг США з проханням скасувати санкції проти російських компаній.

Чим важлива зустріч Байдена з Путіним, так це тим, що нинішній господар Білого дому зможе сам зробити висновок про принципову здатність домовлятися мешканця Кремля

Однак ті, хто займається в РФ зовнішньою політикою, напередодні зустрічі двох президентів дивляться на перспективи "відлиги" скептично. Заступник голови російського МЗС Олександр Панкін закликав бути реалістами і повідомив, що режим санкцій залишиться назавжди. Вони "вже втілені в багатьох законодавчих нормативних актах американських та інших держав, і відкрутити назад буде неможливо". Сама фраза вибудувана так, ніби від Москви тут нічого не залежить. Дипломати будь-якої країни завжди чуйні до настроїв, які випромінює верховна влада. Так що оцінка ситуації Панкіним — це не його оцінка.

Аналітики в Білокамʼяній, навіть не повністю прокремлівські, також вважають, що "Росія буде перебувати в стані конфронтації із Заходом ще тривалий час". Така, наприклад, точка зору директора Московського центру Карнегі Дмитра Треніна. На його думку, припинити таке положення справ на цьому етапі неможливо. Можна лише спробувати цим керувати так, щоб кожна зі сторін знала, "де проходять червоні лінії опонента". Для Росії — вступ України в НАТО. Тренін говорить, що це "означало б війну". Це, по суті, все та ж кремлівська формула, мовляв, Росія — міжнародний глобальний гравець, Захід може тиснути на неї за допомогою санкцій, що погіршить відносини, але від того, як вона діє на своїй території і за її межами, вона не відступить .

Лютневі слова Байдена про те, що він "ясно дав зрозуміти президенту Путіну в манері, дуже відмінної від попередника, що дні, коли США відступали перед агресивними діями Росії — втручанням в наші вибори, кібератаками, отруєннями їх громадян, — пройшли" і що " ми без вагань підвищимо ціну для Росії і будемо захищати наші життєві інтереси і наш народ", звучать добре. Питання лише, як це реалізувати і що робитимуть Вашингтон і союзники, якщо Москва продовжить поводити себе, як і раніше? Деякі вважають, що відповіді на нього немає.

Ангела Меркель і Еммануель Макрон
Ключові союзники. Фразу "Америка повернулася" Байдену кров з носу необхідно наповнити змістом, який був би зрозумілим для партнерів у Європі, навіть за наявності розбіжностей

Джон Болтон, колишній радник Трампа з національної безпеки і засновник Фонду американської безпеки і свободи, каже: "Ви зустрічаєтеся, коли у вас є стратегія дій з Росією, а я не думаю, що вона є у нього [Байдена]. Якщо чесно, я трохи здивований, враховуючи, скільки десятиліть Байден займався іноземними справами, коли він був в Сенаті і віцепрезидентом".

Передчасність саміту двох лідерів підмічає не тільки Болтон, але не вона одна турбує експертів. Майкл Макфол, колишній посол США в Росії, який був присутній на останній зустрічі Путіна і Байдена 10 років тому, каже: "Легко сказати, що ми збираємося підняти складні питання. На практиці це зробити складніше, особливо з Путіним. Він колючий хлопець і грає в якусь гру. Якщо президент Байден торкнеться [теми] Олексія Навального, що, я сподіваюся, він зробить, він повинен бути готовий до того, що президент Путін запитає про незаконне затримання правозахисників 6 січня [після штурму Капітолію США], як натякнув його міністр закордонних справ всього два дні тому. Це неймовірно цинічно, але так вони і вчиняють". На думку Макфола, саміти G7, НАТО і ЄС — США матимуть набагато більше значення.

Мантру про передбачуваність у відносинах вимовляють і у Вашингтоні, і у Москві. Але в її магічну силу, схоже, не вірять ні там, ні там

Якщо якісь прориви і трапляться, то явно не в частині "викликів Росії європейській безпеці, починаючи з її агресії в Україні", які Байден згадав у своїй публікації у WP як тему для обговорення з Путіним. Той факт, що в телефонній розмові з Володимиром Зеленським господар Білого дому, як повідомляє Офіс президента України, "підтвердив незмінну підтримку з боку США суверенітету і територіальної цілісності України", а також "запевнив, що позиція України обовʼязково буде врахована під час обговорення стратегічних питань в НАТО", свідчить про ставлення до нашої країни як до важливого партнера. Це безумовно є. Але це зовсім інше, ніж змусити Путіна завтра піти з Донбасу.

З усього порядку зустрічі американського та російського президентів лише поодинокі питання здаються такими, які можуть отримати схвалення обох сторін. Одне з них — контроль над озброєннями. Байден назвав його серед тих, за якими США могли б працювати з Росією, пафосно додавши: "Ось чому я негайно вжив заходів для продовження дії договору СНО на пʼять років і зміцнення безпеки американського народу і всього світу".

Ще одна "узгоджена" тема — клімат. Путін недавно назвав нісенітницею, міфом і відвертим перекручуванням розмови, ніби Росії не стосуються проблеми зміни клімату, а також доручив уряду до 1 жовтня опрацювати детальний план зниження викидів парникових газів до рівня нижче європейського. Придворні експерти відразу ж похвалили його за перехоплення порядку у американського президента.

Важливо
Брат біля воріт. Як Україна може використовувати статус партнера НАТО у протистоянні з Путіним

Чим, однак, важлива зустріч Байдена з Путіним, так це тим, що нинішній господар Білого дому самостійно зробить висновок про принципову здатність домовлятися мешканця Кремля. Тут і зараз. Зустрічатися в ранзі глави держави у 2021-му — це не те, що в якості віцепрезидента тиснути руку Путіну у 2011-му і говорити: "Пане премʼєр-міністр, я дивлюся вам в очі і не думаю, що у вас є душа".

Все змінилося, проникливість можна залишити для мемуарів. Сьогодні потрібні дії. У Байдена можливість для них залишається і після саміту з російським президентом. Найближча — другий пакет санкцій, який планували ввести 2 червня. Як пише видання Foreign Policy, адміністрація Байдена може тихо проігнорувати дату введення санкцій, подивитися на результати зустрічі з Путіним і лише за її підсумками вирішити питання про майбутні каральні заходи. Цей варіант виглядає тим паче можливішим, наскільки успішнішими виявляться його переговори з союзниками — центр уваги в його нинішньому європейському турне.