Непідсудні. Справа Князєва та інших: чому так складно відправити до вʼязниці суддів

Новина про багатомільйонне хабарництво голови Верховного Суду сколихнула країну — крім обурливих висловлювань політиків, журналістів та громадськості, чи не вперше на скандал оперативно відреагували судді та органи суддівського самоврядування. Пленум Верховного Суду дуже швидко висловив недовіру підозрюваному Всеволоду Князєву, а потім і звільнив його з посади голови. Тоді ж Князєв втратив місце й у Вищій раді правосуддя (ВРП). Згодом ВРП дала дозвіл на тримання під вартою підозрюваного у корупційному злочині судді.

"Швидкий розвиток подій у справі Князєва можна пояснити тим, що суддю було викрито на гарячому, мало хто міг очікувати, що голова оновленого внаслідок судової реформи Верховного Суду вдасться до таких дій", — говорить Фокусу юрист фундації DEJURE Володимир Гришко.

Експерт зазначає: зазвичай притягнення до відповідальності суддів — складна історія, існує багато випадків, коли їм вдається уникнути відповідальності.

"Чому так відбувається? Одну причину віднайти дуже складно. У кожній зi справ вони можуть бути особливими, — продовжує він. — Одна з основних — це питання судової кругової поруки. ВРП часто відмовляла правоохоронцям у дозволі взяти суддю під варту, а відтак прокурори не могли просити про арешт. Також судді не відсторонювали порушників від здійснення правосуддя. І цілком реальна ситуація, коли щодо судді могла слухатися справа в антикорупційному суді, а після засідання той йшов у свій суд і виносив там рішення".

Гришко наводить приклад кругової поруки — випадок судді Окружного адмінсуду Києва (ОАСК) Любові Маруліной, яка, за даними правоохоронців, керувала автівкою з ознаками сп’яніння.

"На місці зупинки вона відмовилась перевіряти рівень алкоголю у крові, справа пішла в Дарницький районний суд Києва. І там провели махінацію з авторозподілом, зазначивши спеціалізацію справи — вона, ніби, стосувалась неповнолітніх. А за такою спеціалізацією у суді була лише одна суддя — голова Тетяна Щасна. Вона згодом закрила провадження у зв’язку з відсутністю події та складу адмінправопорушення. Так Маруліна не була покарана. Цікаво, що раніше ОАСК рятував саму Щасну, скасовуючи висновок Громадської ради доброчесності. Ніби такий бартер відбувся", — говорить Володимир Гришко.

Фокус вирішив нагадати найгучніші суддівські справи, у яких обвинувачення лунали у бік представників Феміди. Забігаючи наперед, скажемо, що більшість з них вкрай детективні, але поки без однозначного фіналу — обвинувального або виправданого вироків.

Віктор Татьков: "господарник" часів Віктора Януковича

Історія судді Віктора Татькова давня, пов’язана ще з часами колишнього президента Віктора Януковича. Проте її добре пам’ятають юристи, які працювали у той час.

З 2001 до 2010 року Татьков очолював Донецький апеляційний господарський суд, а потім став керівником Вищого господарського суду України. Як кажуть юристи, то була епоха рейдерських захоплень підприємств. Схема працювала так: зацікавлені у віджимі підприємства люди зверталися до наближених Татькова. Далі подавали позов до суду першої інстанції, куди спускалося потрібне замовнику рішення, а потім воно супроводжувалося в апеляції та касації. Як згадують адвокати, яким доводилося чути про особливості роботи Татькова, справи розподілялися на потрібного суддю, який виносив готове рішення.

Вже після перемоги Революції Гідності та втечі Віктора Януковича у 2014 році правоохоронці встановили тисячі втручань в автоматичну систему розподілу справ з метою винесення неправосудних рішень.

"Це був не суд, а приватне підприємство із заробляння величезних грошей", — говорить у розмові з Фокусом адвокат Віталій Титич, який ініціював розслідування допущених Татьковим, а ще його заступником Артуром Ємельяновим, порушень.

Зрештою, 18 жовтня 2016 року Генеральна прокуратура України повідомила Татькову про підозру в незаконному втручанні в автоматизовану систему розподілу судових справ (можливе покарання — 12 років ув’язнення), а 19 грудня — оголосила в розшук, його фото з’явилось на сайті МВС у розділі "Особи, які переховуються від органів влади". Восени 2016 року Татьков був звільнений з посади судді. За два роки, у квітні 2018 року, суд надав дозвіл на затримання Татькова. У вересні 2019-го — Вищий антикорупційний суд заочно арештував його.

Затягування справи Татькова та небажання суддів допустити до Татькова правоохоронців давала судді надію, що він може повернутися на посаду судді — він подавав численні позови, і деякі навіть вигравав. Зрештою лише у квітні 2021 року Шостий апеляційний адміністративний суд задовольнив скаргу Вищого господарського суду і скасував рішення Окружного адмінсуду Києва від 20 січня 2021 року, яким зобов’язано поновити Віктора Татькова на посаді судді Вищого господарського суду.

Нині місце перебування Татькова-втікача відомо — разом з цивільною дружиною та дітьми він проживає у столиці Австрії Відні. Ще у 2018 році колишній суддя звернувся до влади Австрії з проханням про надання притулку під загрозою екстрадиції в Україну. Згодом Австрія відмовилась екстрадувати колишнього 67-річного суддю в Україну, посилаючись на поганий стан здоров’я.

Примітно, що не так давно з’ясувалось, що Татьков має громадянство РФ — закордонний паспорт видано у Ставропольському краї та Карачаєво-Черкеській республіці, тож за законодавством України мав би давно втратити статус судді.

Богдан Львов: до останнього доводить свою доброчесність

Коли Віктор Татьков залишив Україну, систему найвищого господарського правосуддя в Україні очолив суддя, колишній його колега, Богдан Львов. Незважаючи на свої тісні зв’язки з оголошеним в розшук колишнім шефом, він виграв конкурс до Верховного суду.

Під час цього конкурсу представники Громадської ради доброчесності, дорадчого органу при Вищій кваліфікаційній комісії суддів, підготували негативний висновок щодо кандидата, оскільки він "протягом тривалого часу не лише не вчиняв активних дій з метою припинення системного незаконного впливу на процеси розподілу справ, але й, щонайменше, пасивно сприяв цим процесам", що є порушенням основоположних засад принципу незалежності судді. Проте тоді на заяви громадськості мало хто звернув увагу, ба більше — Львова було обрано головою Касаційного господарського суду і заступником голови новоствореного Верховного Суду.

15 вересня 2022 року журналісти програми "Схеми" з’ясували, що суддя, який має доступ до державної таємниці, — громадянин РФ. Причому ще з 1999 року, паспорт оновлював у 2012 році після досягнення 45-річчя. Журналісти встановили, що в день подачі заяви Богдан Львов особисто перебував у Москві — в обох випадках письмові заяви були оформленi від його імені. Та навіть більше — український суддя мав оформлене на нього майно у столиці РФ.

Ця інформація стала приводом для припинення повноваження судді — для швидкого звільнення забракло голосів. Тільки згодом сталося його відрахування зі штату Верховного суду — за законом, якщо суддя набуває громадянства іншої країни, то він автоматично втрачає статус судді.

Сам Львов журналістам повідомив, що громадянства РФ у нього не має. Та навіть подав позов до Окружного адміністративного суду Києва, де попросив визнати протиправним та скасувати наказ про його відрахування зі штату Верховного суду, а також "негайно поновити його на посаді" судді.

"В Україні кримінального покарання через наявність іншого громадянства не передбачено, проте після його набуття припиняється повноваження судді, — говорить юрист фундації DEJURE Володимир Гришко. — Але у випадку Львова у нього й надалі наявне українське громадянство — наприкінці вересня 2022 року була зареєстрована петиція до президента України про припинення українського громадянства Львова. Петиція була розглянута наприкінці жовтня і президент доручив Комісії з питань громадянства вивчити питання, проте відтоді жодних зрушень не було. Складається враження, що ніхто не хоче цього робити".

Що стосується справи про можливий системний незаконний вплив на процеси розподілу справ, то нині цей епізод правоохоронцями вже не розглядається — кримінальні справи, розпочаті після Революції Гідності, закриті. "Тобто належної правової оцінки цим випадкам надано не було і навряд чи буде", — додає експерт.

Тим часом позов Львова про відновлення на посаді судді мав би розглядати суддя ОАСК Євген Аблов — фігурант ще одного корупційного розслідування, про яке згадаємо пізніше. Нині ж зауважимо, що розгляд відкладається через ліквідацію президентом Володимиром Зеленським у 2022 році цього суду.

Микола Чаус: після загадкової втечі — на лаву підсудних

Справа судді Дніпровського районного суду міста Києва Миколи Чауса — одна з найгучніших корупційних. Служителя Феміди звинувачують в отриманнi 150 тисяч доларів хабаря. Нині вона слухається у Вищому антикорупційному суді.

За останні десять років Чаус став фігурантом кількох скандалів, гучних звинувачень та кримінальних проваджень. Він відомий з часів Майдану — ухвалював рішення про позбавлення водійських прав за поїздки до будинку Віктора Януковича. За це мав бути звільнений за рішенням спеціальної комісії по перевірці суддів, проте у 2016 році Вища рада правосуддя відмовилась це зробити.

Невдовзі Чаус потрапив у новий скандал — його звинуватили у вимаганні та отриманні хабара у $150 тис. Співробітники Національного антикорупційного бюро знайшли гроші на городі судді, закопані в банці. Проте запитати, звідки ці кошти, правоохоронці не встигли — Чаус втік з України.

У листопаді 2016 року Чауса оголосили в міжнародний розшук. Виявилося, що він незаконно перетнув кордон з Молдовою та попросив там політичного притулку. У цьому йому відмовили. Але й екстрадиція в Україну, як того вимагав президент Володимир Зеленський, не відбулась вчасно.

Третього квітня 2021 року адвокат Чауса повідомив, що в центрі Кишинева троє невідомих озброєних людей викрали Чауса. Тоді ж було повідомлено, що до втечі Чауса міг бути причетний п’ятий президент України Петро Порошенко, оскільки суддя мав на нього компромат.

Зрештою у липні Чауса знайшли у селі Мазурівка на Вінниччині (біля кордону з Молдовою). Місцевий староста заявив: той прийшов до нього попросити допомоги.

На початку серпня Чаус потрапив до Києва, де 5 серпня відбулося судове засідання у закритому режимі щодо міри запобіжного заходу. Йому були висунуті обвинувачення за ч. 4 ст. 368 КК України — "Прийняття пропозиції, обіцянки чи одержання неправомірної вигоди посадовцем, пов’язане з вимаганням". За це йому загрожує позбавлення волі від 8 до 12 років.

Процес почався 26 листопада 2021 року. Чауса відпустили під заставу, він відвідує судові засідання. Наприкінці квітня 2023 року закінчився допит обвинуваченого зі сторони захисту, який тривав чотири місяці. Суддям залишилося розглянути кілька клопотань та перейти у судові дебати.

"Цілком ймовірно, що найближчим часом може бути вирок у цій справі, — прогнозує юрист Фундації DEJURE Гришко. — Але це лише у першій інстанції — захисники судді матимуть місяць на подання апеляції".

Павло Вовк: від незадекларованного майна до захоплення влади

Прізвище Павла Вовка, голови Окружного адміністративного суду Києва, багато разів лунало через рішення, яке ухвалював керований ним суд. З одного боку — в цьому немає нічого дивного, оскільки ця інстанція розглядає спори, пов’язані з органами державної влади, крім президента. З іншого — експерти та правоохоронці часто припускали, що могли ухвалюватися наперед погоджені рішення.

З довгого списку можна згадати кілька. Приміром, ОАСК скасовував націоналізацію Приватбанку і декомунізацію проспектів Московського та Ватутіна, забороняв виконувати обов’язки тодішній керівниці МОЗ Уляні Супрун, поновлював на посадах низку суперечливих чиновників, як то Миколу Голомшу, заступника генпрокурора Віктора Пшонки, або підозрюваного в корупції ексголову ДФС Романа Насірова.

Окрім справ цей суд відомий ще й фразами: "Саша, так а шо, ты сомневался в нашей политической проституции?", "Паша, что будем делать, как власть захватывать будем?", "Я за любой беспредел в судебной ветке власти", "Два суда уже принадлежат нам. Это Конституционный суд и Окружной административный". Деякі з них належать Вовку, а деякі суддям ОАСК. Їх можна почути на так званих "плівках Вовка", які свого часу оприлюднило Національне антикорупційне бюро.

Ці плівки стали приводом для вручення підозри 17 липня 2020 року голові суду Павлу Вовку, його заступнику Євгену Аблову та ще п’ятьом суддям. У справі йдеться про створення злочинної організації, захоплення влади, встановлення контролю над кількома державними органами та перешкоджання їхній роботі.

Незважаючи на серйозні обвинувачення, тривалий час суддя Вовк, як й інші судді-фігуранти справи, не просто перебували на волі та продовжували виконувати свої суддівські функції, а й не з’являлися до суду. І це все тому, що свого часу Вища рада правосуддя не дала згоду на затримання Павла Вовка.

"Зрештою до Вовка та інших суддів ОАСК був застосований примусовий привід — здається, сім разів Вовк проігнорував судові засідання, які почалися ще в червні 2022 року, — згадує Володимир Гришко. — Та навіть після цього Вовк та інші не сприяють здійсненню правосуддя, а всіма можливими способами затягували процес, зловживаючи своїми процесуальними правами. З останнього — захист Вовка вимагав змінити суддю, оскільки він поставив "лайк" під постом судді Верховного суду Івана Міщенка про особливості судової системи в Україні".

До речі, справа про спробу захоплення державної влади в біографії Вовка не перша кримінальна. У 2017 році правоохоронці підозрювали суддю у недекларуванні доходів — значна частина майна Вовка була записана офіційно на вже колишню дружину, Вовки розлучились за два роки до обшуків, але слідство встановило, що проживали разом. Проте ця справа була закрита через рішення Конституційного суду про покарання за недостовірне декларування.

Олександр Тупицький: підозри на рівні Конституційного суду

Колишній голова Конституційного суду Олександр Тупицький нині проживає у Відні. Саме там минулого року його знайшли журналісти. Їм вдалося поспілкуватися із головою судового органу особисто. Тупицький розповів, що після початку повномасштабної війни вирушив на захід України, після чого, за його словами, легально перетнув кордон, попри свої 59 років (підпадає під вік, зазначений у законі про мобілізацію, — ред.).

Олександр Тупицький став відомий широкому загалу після ухвалення 7 жовтня 2020 року Конституційним судом рішення, яке скасувало статтю про незаконне збагачення. У результаті цього справа згаданого Павла Вовка, а з нею ще понад сто подібних, які розглядав Вищий антикорупційний суд України та розслідувало Національне антикорупційне бюро України, були закриті.

29 жовтня 2020 року президент Володимир Зеленський вніс до парламенту законопроєкт про припинення повноважень усіх суддів Конституційного суду, зокрема й Тупицького.

Нині Олександр Тупицький — обвинувачений у вчиненні низки кримінальних правопорушень проти правосуддя — зокрема, у завідомо неправдивих показаннях, поєднаних зі штучним створенням доказів захисту, підкупі свідка з метою відмови від дачі показань. У серпні 2022 року Голосіївський районний суд Києва оголосив у розшук колишнього голову Конституційного суду ще в одному кримінальному провадженні — у підбурюванні до несанкціонованого втручання в роботу автоматизованої системи "Клієнт Казначейства — Казначейство" і пособництві такому втручанню з боку головного бухгалтера КСУ. Тупицький оголошений у розшук. У листопаді 2022 року Україна спрямувала уряду Австрії клопотання про видачу колишнього голови Конституційного суду Олександра Тупицького, проте відповідь не відома.

Нині експерти зазначають, незважаючи на життя в умовах агресії РФ та очікуванні реформ в Україні, з’явився шанс, що занадто гучні та маловідомі справи, такі як керування автівками у стані алкогольного сп’яніння або ж виправдовування російської агресії проти України та підбурення до колабораційної діяльності (а останнім часом з’явились і такі), будуть розслідуванні, а винні — покарані.

Володимир Гришко сподівається, що справа Князєва — показовий приклад того, що правоохоронні органи, зокрема НАБУ та САП, нині мають можливість віднаходити факти порушень закону, спостерігати за суддями. "Толерувати корупцію ніхто не буде. І найближчим часом ми маємо побачити поступовий відхід від радянщини, вседозволеності і закритої судової касти", — додає він.