Фортеця-водокачка над Дніпром: історія Набережного верка

Набережний верк на Дніпрі — ретро фото
Фото: Михайло Кальницький | Набережний верк і підпірні стіни в схилах Дніпра. Фото С. Кульженко, 1890-і рр.

Що залишилося від Подільських воріт, що перегороджували Набережне шосе в Києві, і чому 70 років тому випадкові свідки руйнування кам'яної твердині подумали, що почалася ядерна війна.

При згадках про Київську фортецю ми зазвичай уявляємо земляні бастіони або кам'яні вежі на Печерських пагорбах. Однак фортифікаційний комплекс, заснований царем Петром I і значно розширений з волі Миколи I, доходив і до дніпровського берега.

Щоб забезпечити безперебійний рух над повноводним плином Дніпра, в 1848-1853 роках побудували першу в Києві капітальну переправу — Ланцюговий міст. Прольоти між п'ятьма монументальними цегляними опорами були підвішені до металевих ланцюгів. Одночасно з будівництвом моста до нього проклали під'їзні шляхи. Нікольський (Дніпровський) спуск поєднав переправу з Печерським, Набережне шосе — з Подолом. Ця транспортна ланка набула виняткової стратегічної важливості. Тому на випадок військових дій потрібні були зусилля для охорони мосту. Безпосередньо на Набережному шосе вирішили спорудити особливе зміцнення, що одержало назву "Набережний верк".

Слово "werk" із німецької мови перекладають по-різному. Воно може означати "праця, робота", "дітище, твір", "спорудження". У фортифікації, проте, під словом "верк" заведено розуміти зміцнення, яке входить до складу комплексу фортеці, але здатне вести самостійну оборону. Саме таким і задумали об'єкт біля берега Дніпра. Його називали також "казематованим верком" — завдяки наявності надійних казематів для розміщення гармат і зберігання пороху.

ретро фото, старий Київ, історія Києва
Набережний верк. Фото початку ХХ ст. надане Національним військово-історичним музеєм України
ретро фото, старий Київ, історія Києва
Водонапірна станція. 1946 рік

Дійсно, зі споруди, проєкт якої розробив у 1849 році архітектор Петро Таманський, можна було вести в різних напрямках рушничний та артилерійський вогонь в два яруси, а з боку Дніпра — навіть в три. Смуги шосе пропустили крізь арки будови, яка фактично являла собою величезні укріпленні ворота. Споруду нерідко так і називали — Подільські ворота. Нижню частину цегляних стін із боку Дніпра для більшої міцності та значності облицювали гранітними плитами. Додатковим оборонним засобом став спеціальний рів перед воротами, який долали тільки за допомогою висувних мостів.

Важливо
Великопісні гастролі. Як був організований театральний бізнес у старому Києві

Обійти Подільські ворота з боку Дніпра було неможливо — їхні конструкції нависали безпосередньо над водою. Але й з боку крутого схилу Печерської височини непрохані гості навряд чи змогли б пробитися. Проєкт розширення Печерської фортеці передбачив безпосередньо в схилі дві потужні підпірні стіни. Вони здійснювали подвійну функцію. По-перше, захищали схил від зсувів. По-друге, за стінами ховалися галереї, де могли розміститися підрозділи стрільців і навіть артилерійські знаряддя, щоб крізь бійниці вести додатковий обстріл. Там же, по схилу, проходив "прикритий шлях", що пов'язував Набережний верк з основною територією Печерської фортеці, зокрема з так званою казармою на перешийку, ще відомою як Нікольські ворота (біля нинішньої станції метро "Арсенальна").

Коли оборонні конструкції стали казенним водопроводом

Вже до 1853 року, коли був відкритий рух по Ланцюговому мосту, зміцнення на березі Дніпра було майже готове. Усі додаткові роботи з облаштування Набережного верка завершилися в 1854-му. Тоді ж, з огляду на події Кримської війни, імператор Микола I розпорядився "привести Київську фортецю невідкладно в повне оборонне становище". Місцевий гарнізон вжив запропонованих заходів, проте новим фортифікаційним спорудам не судилося вступити в бій ні під час тієї війни, ні коли-небудь пізніше.

Нас розбудив страшний гуркіт, від якого затремтіла земля під нами. Недалеко від нас піднімалася величезна хмара білого кольору, що нагадує за формою ядерний вибух

Леонід Васильєв

Утім, будова на набережній і в мирний час не стояла без діла. У міру розширення Печерської фортеці,насамперед Арсенальних майстерень (майбутнього заводу "Арсенал"), збільшувалася потреба в подаванні води на підвищену місцевість. Спочатку намагалися обійтися глибокими колодязями, однак їх можливостей не вистачало. Довелося шукати спосіб безперебійної доставки води на Печерські пагорби безпосередньо з Дніпра.

Тут-то й стали в нагоді конструкції Набережного верка. У його нижньому ярусі помістили парову машину для підйому води. Підземні тунелі, облицьовані зсередини цеглою, пронизали схил біля підпірних стін, у них проклали водопровідні труби. Спочатку головним споживачем води була власне фортеця, але в подальшому до цієї системи приєдналися більшість цивільних кварталів Печерська. Один із резервуарів водокачки знаходився безпосередньо на другому поверсі "казарми на перешийку". Влаштований таким способом водопровід був відомий як "казенний", на відміну від київського міського водопроводу, створеного в 1872 році на кошти акціонерного товариства. Цікаво, що й для нової функції назва "верк" цілком підходила. Адже ще один варіант перекладу цього слова з німецької мови — "завод, фабрика, підприємство".

ретро фото, старовинна карта, історія Києва
"Припущення на зведення начорно стін із дахом казематованого верка поперек шосе на березі річки Дніпра" 1849 р. із фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Київ
ретро фото, стара карта, історія Києва
"Креслення місцевості... з показанням розташування казематованого верка" 1849 р. із фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Київ

З роками кріпосна водокачка все більше втрачала оборонний характер. Над нею виросла димова труба, колишній висувний міст поступився місцем більш міцному, стаціонарному. Тим часом Київську фортецю в 1897 році офіційно перейменували на "фортецю-склад", тобто пункт зосередження запасів і матеріалів для військових частин. А в 1909-му імператор Микола II розпорядився повністю скасувати обмеження, які раніше були накладені на життєдіяльність містян через наявність військових укріплень.

Протягом 1910-1912 років по Набережному шосе проклали рейкову колію прямо крізь арку Подільських воріт. По рейках почав курсувати незвичайний транспорт — мототрамвай. Його вагони на бензиновій тязі їздили по Ланцюговому мосту та з'єднали київський Поділ спочатку з Дарницею, а потім — навіть з Броварами.

Чого не передбачили для захисту місця вибухових робіт від сторонніх глядачів

Роки революційних боїв, переворотів, а потім і Другої світової війни завдали Києву чимало ран. Але потужні стіни Подільських воріт встояли. Колишній войовничий "казематований верк" продовжував здійснювати мирну функцію прибережної водокачки.

Протягом 1910-1912 років по Набережному шосе проклали рейкову колію прямо крізь арку Подільських воріт. По рейках почав курсувати незвичайний транспорт — мототрамвай

У 1951-му через Подільські ворота знову пропустили лінію трамвая — цього разу електричного. По Набережному шосе пройшов маршрут №28, який починався від вулиці Кірова (так тоді називалася вулиця Петра Сагайдачного) і закінчувався біля Наводницького моста — тимчасової переправи через Дніпро біля споруджуваного капітального моста (який незабаром отримав ім'я Євгена Патона). Але трамваї їздили крізь кам'яні арки зовсім недовго. З перших днів функціонування 28-го маршруту було зрозуміло, що такий рух транспорту вкрай незручний, а після того, як почне діяти новий міст, буде взагалі скрутним. Тому в тому ж квітні 1951 року Київський міськвиконком видав постанову "Про знесення кріпосніх воріт на Набережній".

Старовинну берегову споруду ліквідували 70 років тому, влітку 1951-го. Про обставини цього заходу розповідав у своїх інтернет-спогадах мимовільний свідок Леонід Васильєв, у ту пору — студент Київського автодорожнього інституту. Вийшло так, що йому з декількома друзями довелося проводити на прилеглій місцевості біля парку "Аскольдова могила" геодезичну практику. Оскільки стояла літня спека, студенти вирішили: "Будемо починати роботу на світанку, а вдень, під час спеки, йти на пляж. Потім, ближче до вечора, повертатися і продовжувати роботу дотемна. Але родзинка нашого мудрого рішення полягала в тому, що ночувати ми вирішили тут же на схилах, щоб не витрачати час на дорогу в дорогоцінні прохолодні ранкові години".

ретро фото, старий Київ, історія Києва, київський трамвай
Трамвай маршруту №28, який проходить крізь Подільські ворота. Фото 1951 р.
ретро фото, старий Київ, історія Києва
Цокольна частина будівлі гімназії №48 на вул. Прорізній, м. Київ. фото автора

Однак сон молодих людей на відкритому повітрі перервався найнесподіванішим способом.

"Нас розбудив страшний гуркіт, від якого затремтіла земля під нами. Ми разом схопилися. Зовсім недалеко від нас, над дорогою, що проходила вздовж річки, піднімалася величезна хмара білого кольору, що нагадує за формою ядерний вибух. Одразу ж рвонув другий вибух, від якого ми моментально знову повалилися на землю, а за ним і третій. Події Хіросіми і Нагасакі ще були свіжі в нашій пам'яті, а залякування ядерною війною було однією з обов'язкових тем нашої військової підготовки. Тому хід думок у всіх був приблизно однаковий — ось воно, почалося…"

Незабаром, щоправда, перелякані студенти зітхнули з полегшенням. Вони зрозуміли, що зносили Набережний верк, міцну кладку якого не так просто було здолати іншим способом.

"Дорогу і набережну в цьому місці оточили, а те, що в кущах можуть ночувати якісь ненормальні, нікому в голову не прийшло. Після цієї спроби охочих ночувати на схилах більше не знайшлося".

Про що можна дізнатися з давніх розпоряджень київської мерії

Після того як Подільські ворота припинили існувати, по Набережному шосе пролягли автомобільні смуги й оновлені трамвайні колії. На початку 1980-х років сюди продовжили гранітну Дніпровську набережну, а вже в 2011-му трамвайний рух по шосе вирішили припинити. Магістраль набула свого нинішнього вигляду.

ретро фото, старий Київ, історія Києва, Аскольдова могила
"Вид із пароплава на Аскольдову могилу", що враховує Подільські ворота. З листівки початку ХХ ст.

"Казарма на перешийку" довгий час слугувала приміщенням міської військової комендатури, проте не так давно почалася її реставрація, тепер історичну споруду збираються пристосувати під комерційний центр. Підпірні стіни дніпровського схилу в післявоєнні роки були за проєктом архітекторів Олександра Власова й Олексія Заварова використані для обладнання Зеленого театру — аудиторії зі сценічним майданчиком під відкритим небом, колись найбільш місткого в столиці України (до 4 тис. місць). Верхня стінка понині височіє над амфітеатром Зеленого театру. Що ж стосується нижньої, то її охоче використовують для своїх тренувань скелелази.

Важливо
Київський ілюзіон. "Бергоньє", "Арс", "Корсо": легендарні кінотеатри, яких ми не застали

Від Набережного верка, здавалося б, нічого не залишилося. Але це не зовсім так.

По-перше, до цього дня біля дніпровського берега існують деякі підземні конструкції, в яких колись розташовувався казенний водопровід. А по-друге, зберігся навіть слід зовнішніх стін втраченої споруди. Як з'ясувалося, в процесі ліквідації Набережного верка перед знесенням зняли лицювальні гранітні плити цокольного поверху. Їх не пустили на щебінь, а, згідно з постановою міськвиконкому, передали в розпорядження тресту "Київжитлобуд".

Будівельники пристосували ці плити, оформивши ними цоколь, на якому в тому ж 1951 році звели будівлю школи №48 на вулиці Свердлова (нині гімназія на вулиці Прорізній, 14). Так, тепер, проходячи по центру столиці, ми можемо доторкнутися до речової пам'яті про одну з найбільш оригінальних споруд Київської фортеці.