Домовина України. Де все ж таки похований Богдан Хмельницький

Уже другий рік поспіль між істориками точиться дискусія про те, де похований Богдан Хмельницький — гетьман Війська Запорозького і, мабуть, найважливіший історичний діяч України XVII століття. Саме Богдан став причиною подій, які драматично вплинули на подальшу історію нашої країни. Насамперед, це Хмельниччина, війна козаків у 1648–1657 роках із Річчю Посполитою, до якої тоді належали українські землі, і за це нинішні історики називають Хмельницького державо­творцем. Інша драматична подія — Переяславська рада 1654 року, підписана Богданом угода з Московським царством, що поклала початок тривалому домінуванню північного сусіда над Україною.

Попри те що Хмельницький був визначною постаттю своєї доби, його життя і смерть оповиті таємницями, одна з яких стосується місця його поховання. Богдан помер у 1657 році, його поховали в Суботові, родинному маєтку гетьмана, — це все, що відомо з тогочасних джерел. Пізніші літописи вказують, що Хмельницького поховали в церкві, а от в якій саме, про це дискутують учені.

У Суботові, нині це село на Черкащині, у той час було дві церкви: дерев’яна Михайлівська в центрі й кам’яна Іллінська на одному з пагорбів на околиці, її гетьман збудував біля своєї резиденції. На сьогодні Михайлівська церква втрачена, за століття свого існування вона декілька разів горіла, її відновлювали, але в 1930-х роках зруйнували остаточно й біля того місця побудували будинок культури. Іллінській церкві пощастило більше, вона збереглася, хоча після смерті Хмельницького майже сто років пустувала. Але в XVIII столітті її відремонтували й згодом установили табличку з написом, що тут похований Богдан Хмельницький. У радянські часи в храмі встановили символічний надгробок гетьманської могили.

У 2019 році з несподіваною заявою виступили українські науковці. Геофізикиня Ксенія Бондар та її колеги з КНУ ім. Тараса Шевченка дослідили Іллінську церкву за допомогою георадару та виявили порожнину під підлогою у її центрі на глибині від 3,5 м до 5,5 м, що за своєю формою нагадує склеп. Бондар висунула гіпотезу, що це може бути могила Хмельницького. Але російська історикиня Тетяна Таїрова-Яковлєва у статті 2020 року висунула припущення про те, що гетьмана поховано в Михайлівській церкві. Ця заява викликала пожвавлення дискусії: українські історики та краєзнавці нині інтенсивно шукають і перевіряють джерела, які би спростували чи підтвердили обидві гіпотези. Усе це ускладнюється численними міфами й легендами навколо могили Богдана, що почали з’являтися чи не одразу після його смерті.

Нерозвіяний прах Богдана Хмельницького

У біографії Хмельницького чимало лакун, адже до свого вивищення у гетьмани він був реєстровим козаком, а згодом — сотником Чигиринського полку, посідаючи не найвище місце в козацькій ієрархії. Власне, достеменно невідомо ні походження роду Хмельницьких, ні ім’я матері Богдана, ні місце його народження, ні точна кількість його дітей — за різними версіями їх було від шести до восьми.

"Як жив і що робив Богдан Хмельницький наприкінці 30-х — у першій половині 40-х років XVII століття, ми не знаємо", — пишуть Валерій Степанков і Валерій Смолій, історики, які найбільш ґрунтовно вивчили життєпис гетьмана.

Що було точно відомо, так це апоплексична вдача Богдана.

"Він міг кричати з такою несамовитою люттю, що кидався по покоях, рвав на собі волосся, ногами бив землю або ж метався, немов шалений, що втратив розум" — за свідченнями сучасників, напади люті могли супроводжуватися миттєвими розкаяннями. Тому недивно, що Хмельницький помер від крововиливу в мозок 6 серпня 1657 року в Чигирині. Його прах довго не ховали, і так само достеменно невідомо, чому козацька старшина затягувала з похованням аж до 23 серпня.

Врешті прах гетьмана перевезли до Суботова й поховали, за легендою, як заповідав Богдан — разом із його старшим і улюбленим сином Тимошем, який загинув від поранення в 1653 році. До початку XX століття вважалося, що могила Хмельницького назавжди втрачена, оскільки в Чернігівському літописі й Літописі Григорія Грабянки переказана історія про її сплюндрування. У 1664 роцi польський загін під орудою шляхтича Стефана Чарнецького напав на Суботів, розкрив могили Богдана й Тимоша, вийняв звідти небіжчиків, спалив їх, а попіл розвіяв із гармати. Проте Іван Крип’якевич, біограф Богдана Хмельницького, у 1930-ті роки вважав цю легенду сумнівною. Не підтвердили її й сучасні пошуки. Зокрема історик Тарас Чухліб провів дослідження в польських архівах і в детальних щоденниках представників загону Чарнецького не знайшов жодної згадки про сплюндрування могил. Тому сучасні історики досягли консенсусу й вважають цю легенду пізнішим вкрапленням в історію про гетьманську могилу.

Так фахівці повернулися до питання про те, де ж знаходиться поховання Богдана Хмельницького. Як пишуть літописи, воно в церкві "кам’яній", "монастирській", "мурованій", "ринковій", "Іллінській церкві", "церкві, що він сам будував". Ці описи церкви й викликають суперечки істориків, бо українські фахівці в більшості схиляються до версії про Іллінську церкву, а їхні опоненти зазначають, що вона не була ринковою, бо це був домовий, родинний храм на околиці, і ярмарки там влаштовувати не могли.

Храм, фортеця чи ринок. Розвідки навколо Іллінської церкви

Намагання відгадати загадку Іллінської церкви були ще за радянських часів. У 1970-ті розкопки в храмі проводили дві групи археологів під керівництвом Романа Юри, а потім — Павла Горішнього. Гаданої могили гетьмана вони не знайшли, але відкрили інші поховання, а також пролам у стіні храму, з чого Горішній зробив висновок, що могилу гетьмана сплюндрували й прах звідти вийняли.

Проте археологиня Лариса Виногродська вважає, що це були пізніші поховання козацької старшини XVIII сторіччя, коли Іллінська церква знову функціонувала й біля неї був цвинтар. З літа й до кінця 2019 року Виногродська керувала дослідженнями храму, намагаючись перевірити, що за пустоти зафіксував георадар. Цей прилад, що все ширше використовують українські науковці, надсилає електромагнітний сигнал на певній частоті, який по-різному відбивається від матеріалів та об’єктів із різними електричними властивостями і, так, відрізняє їх, а фахівці мають змогу "бачити" різноманітні аномалії під землею. Під час експедиції в Суботові археологи не змогли дійти до пустот, проте виявили інші цікаві деталі, що можуть пролити світло на те, чим справді була для Богдана Хмельницького Іллінська церква.

"За попередніх розкопок археологи з’ясували, що фундамент храму має глибину 3 м, це нетипово для церков, які зазвичай стоять на фундаменті до 1,5 м завглибшки. Крім того, на глибині 0,2 м від сучасної підлоги ми зафіксували в фундаменті прошарок пилу, який утворюється, коли недобудовану будівлю закидають, а за деякий час повертаються до її зведення", — розповідає Лариса Виногродська. Науковиця припускає, що фундамент звів не Богдан, а польський шляхтич, чигиринський підстароста Даніель Чаплинський. Він був великим ворогом гетьмана, бо хотів собі у власність Суботів, напав на село в 1646 році й відібрав його. Родина Хмельницьких змушена була виїхати і не поверталася до Суботова протягом року. Власне, з цього конфлікту й почалося козацьке повстання, як казав потім Богдан, він "воював за власну шкоду й кривду".

За припущеннями Лариси Виногродської, протягом цього року Чаплинський почав зводити оборонну вежу, а після свого повернення Богдан на її фундаменті звів церкву. За своєю архітектурою Іллінська церква мала оборонне значення. Її стіни мають товщину до 2 м, також збереглися віконця-бійниці на фасаді. Як зазначає Виногродська, яка спеціалізується на дослідженні замків та інших оборонних споруд України, зазвичай у них влаштовували підземелля для зберігання зброї, боєприпасів та продуктів, як це, наприклад, є у Хотинському замку. Тому фахівчиня не заперечує, що така підземна споруда є і в суботівській церкві.

Резиденція Хмельницького, від якої нині нічого не лишилося, розміщувалася на сусідньому пагорбі з Іллінською церквою, їх розділяє глибокий рів.

"Імовірно, Богдан ходив у церкву підземним ходом. Тим паче, що в домові церкви їх власники навідувалися таємно, як на той час було заведено в Європі", — ділиться здогадками Лариса Виногродська.

Хмельницький мав підстави боятися за своє життя, бо пережив не один замах. Зокрема, наприкінці 1646 року під час сутички з татарами під Чигирином жовнір Дашевський, як казав сам Богдан, "заїхавши ззаду, навмисно рубанув мене шаблею по шиї, і тільки тому голова моя не злетіла, що я був у шоломі, який він розтяв на ширину долоні, так що тільки два кільця затримали шаблю".

Крім оборонного форпосту, Іллінська церква могла бути й ринковою. Таке припущення висловлює черкаський історик Валентин Лазуренко. У цьому він подає власне бачення, альтернативне Тетяні Таїровій-Яковлєвій, яка писала: "Під визначення "ринкової" набагато більше підпадає Михайлівська церква в Суботові. Згідно з описом Михайлівської церкви 1726 року, вона знаходилась у центрі містечка. А саме ринок, ринкова площа, як відомо, і була центром поселення".

Проте Лазуренко наголошує, що українські ярмарки середини XVII ст., особливо в таких порубіжних поселеннях, як Суботів, відрізнялися від європейських ремісничих: "Українські середньовічні ринки в порубіжжі були насамперед сільськогосподарськими, славилися продажем худоби: продавали коней, корів, свиней, торгували з возів, мажар. Таке скупчення не могло бути в центрі села, скоріше локалізувалося на околиці". Історик народився й виріс у Суботові, досконало знає місцеву топографію. За його словами, найкоротший шлях із Суботова в Чигирин іде саме біля Іллінської церкви, тому, на його думку, територія навколо гетьманського храму та замчища могла бути ринком.

Суботів: скарби й льохи

"Стоїть в селі Суботові / На горі високій / Домовина України, / Широка, глибока. / Ото церков Богданова. / Там-то він молився, / Щоб москаль добром і лихом / З козаком ділився" — так писав Тарас Шевченко про Іллінську церкву в поемі-містерії "Великий льох". У складі археографічної комісії поет приїздив у Суботів, спостерігав за розкопками гетьманського замчища, замальовував руїни резиденції й церкви. Далі в поемі Шевченка є слова про те, що "могили розривають і грошей шукають".

Легенди та перекази про незліченні скарби в козацьких могилах побутували протягом століть, і в Суботові також. На початку XX століття оповідки такого штибу записав та видав Марко Грушевський, священник, котрий у той час служив у Михайлівській церкві. Серед жителів села були поширені вірування про золото, коштовності й навіть гетьманську булаву, які сховані десь під Іллінською церквою й чекають, щоб стати у нагоді українцям у час скрути. Також були легенди про те, що ці скарби заховані у численних підземних ходах, які в селі називали "льохами". Місцеві жителі й священники неодноразово робили спроби знайти легендарні скарби, проте успіху не мали.

Якщо хтось і грабував могилу Хмельницького, то історія цього не зберегла. А от льохи досі є — входи, принаймні до чотирьох, фіксують археологи довкола й один — між Іллінською церквою і замком гетьмана. Лариса Виногродська та її колеги починали досліджувати льохи в 2019 році, але розкопки зупинили. Щоб іти далі, науковцям необхідно ставити кріплення, проводити електрику та мати спеціальне знаряддя, щоб працювати під землею безпечно. Виногродська планувала продовжувати дослідження, але на заваді стали епідемія коронавірусу та відсутність фінансування. Проте науковиця не полишає надії на нову експедицію: розкопки льохів можуть стати неабияким скарбом для Суботова, адже підземелля з його таємницями є одним із найцікавіших об’єктів туристичних подорожей.

Визначення героя. Пошуки могили Богдана Хмельницького в Суботові

Якими б не були версії науковців щодо могили Богдана, вони зголошуються на тому, що продовжувати дослідження в Суботові потрібно.

"Нам необхідна комплексна програма досліджень — Іллінської церкви на предмет остаточного підтвердження чи спростування можливого поховання в ній Богдана й Тимоша Хмельницьких. Це потрібно для України, наступних поколінь", — говорить Валентин Лазуренко.

Якщо археологи зможуть розкрити підземне приміщення в Іллінській церкві й там виявиться склеп із прахом, то наступним кроком дослідження буде ідентифікація небіжчика. Цим займаються антропологи, в арсеналі яких є чимало методів для цього. Як говорить Сергій Сегеда, антрополог, який активно досліджує тему гетьманських могил і є учасником численних експедицій на їх місця, фахівці можуть визначити вік і стать, навіть візуально дослідивши скелет. Досконалішим інструментом є ДНК-аналіз, результати якого точно покажуть стать, вік, колір очей та волосся людини. Проте, на противагу популярним уявленням, ДНК-аналіз не покаже етнічну приналежність небіжчика.

"Можна визначити расову належність або навіть чи була людина північним чи південним європейцем. Але прямого зв’язку між расовим типом, генофондом та етнічною належністю ніколи не було. Гену українця ми не знайдемо", — розповідає Сегеда Фокусу. За словами науковця, в Україні немає сертифікованих лабораторій, які б робили ДНК-аналіз, зразки необхідно везти до Великобританії, США, Швеції чи Естонії.

Іншим способом дізнатися, чи дійсно в гаданій могилі лежить Богдан Хмельницький, є обстеження скелета на предмет уражень від поранень чи травм, що могли статися за його життя. На жаль, сучасні історики не мають жодних відомостей про те, чи був поранений або травмувався гетьман. Водночас прах Богдана можна ідентифікувати опосередковано — за скелетом його сина Тимоша, якщо вони поховані разом. Як розповідає Сергій Сегеда, Тиміш Хмельницький помер під час облоги фортеці в Сучаві, нині це місто в Румунії.

"Під час обстрілу ядро розбило воза, й уламок дерева влучив у стегно, від чого Тиміш дуже швидко помер. Оце поранення буде видно на кістяку стовідсотково", — говорить Сергій Сегеда. На його думку, якщо вчені зможуть визначити мінімальний набір даних — стать і вік небіжчиків у похованні, — то вже на 90% будуть упевнені в тому, чи це Богдан та його син, чи ні. Адже гетьман помер у 61 рік, а його син — у 21.

Пошуки могили Богдана Хмельницького відбуваються в контексті ширшої дискусії про створення пантеону національної слави України, меморіального комплексу, аналогічного європейським. Зокрема, цю ідею в 2017 році просував Володимир В’ятрович, тодішній директор Українського інституту національної пам’яті. Проте повноцінний пантеон із перепохованням праху видатних українців в одному місці організувати не вдасться, адже багато поховань втрачені або знаходяться в інших країнах. До прикладу, гадана могила Івана Мазепи — на території Румунії, поховання гетьманів Петра Дорошенка, Дем’яна Многогрішного, Петра Калнишевського — у Російській Федерації. Більш реальним, на думку Сергія Сегеди, є створення символічного пантеону — скульптурного комплексу зі списком видатних історичних діячів із вказанням дати й місця, де вони поховані. Проте науковець не бачить сталих ініціатив державних інституцій, які б допомагали реалізувати цю ідею.