Азійське вторгнення. Як китайські блокбастери обійшли "Форсаж-9" та нового Бонда

Наступна сенсація — друга стрічка в цьому рейтингу також із КНР — фантастична комедія "Привіт, мамо", яка заробила $822 млн (бюджет — $59 млн). Штатівська стрічка про гонки "Форсаж-9" дотягла лише до третього місця зі своїм $721 млн (бюджет — $225 млн). На четвертій сходинці знову китайці з комедійним бойовиком "Детектив із Чайнатауна-3", збори — $686 млн (бюджет — $117 млн). П'ятірку замикає останній Джеймс Бонд із Денієлом Крейґом "Не час помирати" з $686 млн (бюджет — $301 млн).

Хвалений американський фантастичний бойовик "Годзілла проти Конга", який навесні викликав ейфорію в критиків і глядачів тим, що першим у ковідний період зібрав $400 млн, посів лише почесне шосте місце у списку найкасовіших картин цього року з $467 млн (при бюджеті $155 млн).

Настав час усвідомити: у планетарній п'ятірці блокбастерів три китайські. Отже, світова гегемонія Голлівуду дала тріщину. До того ж цих фінансових рекордів китайські картини досягли винятково за рахунок внутрішнього ринку Піднебесної. А американські кінохіти до двох третин зборів взяли в тому ж Китаї.

"Битва на озері Чан-Цинь". Сталінград китайською

До речі, стрічка-чемпіон "Битва" — про те, як китайці перемогли під час корейської війни у листопаді — грудні 1950-го американців. Символічно! В основу сюжету військової драми лягла історія, що оповідає, як китайські війська в районі озера Чан-Цинь (Чосін) ледь не оточили 1-шу дивізію морської піхоти США (X корпус ООН), яка висадилася у східній частині Кореї і після перших успішних боїв рушила углиб суші. Китайські солдати в диких погодних умовах (глибокі кучугури, температура до -40 ° C) майже зуміли взяти в кільце американські підрозділи. Усвідомивши небезпеку свого становища, американці прорвали оточення, вийшли до моря і швидко евакуювалися на кораблях. Штатівські піхотинці ледве вислизнули з китайських кліщів і, щоби якось виправдатися в очах співвітчизників, назвали свої дії "наступом навпаки".

Одна з головних фішок південнокорейського кіно — висвітлення соціальних негараздів. Я працювала з південнокорейцями. За їхніми словами, навіть українські соціальні реалії пом'якшені

Китайські кінематографісти чудово зробили масштабні військові сцени і грамотно освоїли величезний бюджет — $200 млн. Сам епізод для екранізації обраний невипадково, це такий "Сталінград китайською", який переломив хід Корейської війни (куди були втягнуті, крім Кореї та Китаю, СРСР та США), після якої і стався поділ Кореї на Північну та Південну.

До фільму "Привіт, мамо" режисерка Цзя Лін сама написала сценарій і зняла себе в головній ролі. За сюжетом повненька і не дуже симпатична і щаслива дівчина постійно засмучує свою маму. Але якось обидві вони потрапляють в аварію. У лікарні дочка від травм та емоційного потрясіння провалюється у минуле — 1981 року, де зустрічає свою молоду маму. Маючи знання про майбутнє і "передове мислення", вона тепер як подруга намагається максимально виправити свої "косяки" у минулому, щоб мама стала щасливою. Ідея явно запозичена із трилогії "Назад у майбутнє", коли за допомогою переміщення в минуле герої прагнули виправити свою карму.

"Детектив із Чайнатауна-3" — комедійний бойовик, де з головним героєм — детективом трапляється маса пригод у Токіо (перші дві частини знято в Бангкоку та Нью-Йорку).

На кіноринку китайці перші через ковід потрапили в стагнацію, але й перші вискочили з неї з високими показниками. Вони мають пристойні бюджети, цілком порівняні з американськими, а якість китайських фільмів стабільно хороша. Вони навчилися знімати доброякісні комерційні картини. А щодо якісного стрибка, то він стався в їхніх сусідів — у Південній Кореї.

Південнокорейський феномен: від Пак Чхан Ука до "Гри в кальмари"

Першим прорив здійснив південнокорейський режисер Пак Чхан Ук (нар. 1963-го), який підкорив Європу. Його жорстокі соціальні драми обсипані європейськими нагородами: "Олдбой" (2003) удостоєний Гран-прі Канн, "Співчуття пані Помста" (2005) взяло "Малого Золотого лева" у Венеції, а короткометражка "Нічна риболовля" (2011) отримала "Золотого медведя" у Берліні.

Пак Чхан Ук продюсував іншого перспективного кінематографічного генія — режисера Пон Чжун Хо (нар. 1969-го), і результат не забарився. Постапокаліптичний трилер "Крізь сніг" (2013), де після глобального похолодання залишки людства ворогують в останньому складі, що мчить по крижаній пустелі, взяв усі призи в Південній Кореї і серйозно вплинув на світовий кінематограф. А у 2020 році соціальна драма з елементами сатири Пон Чжун Хо "Паразити" вже підкорила США: вона отримала чотири "Оскари" у всіх престижних категоріях: "Найкращий фільм", "Найкращий режисер", "Найкращий оригінальний сценарій", "Найкращий фільм іноземною мовою". Уперше в історії Голлівуду зарубіжна стрічка перемогла в категорії "Найкращий фільм".

Важливо

"Кальмар" крокує планетою. П'ять причин для масового ажіотажу навколо "Гри в кальмара"

Тут наспів і феноменальний успіх південнокорейської соціальної драми-атракціону від Netflix "Гра в кальмара" (2021) режисера і сценариста Хван Дон Хьока (нар. 1971-го), яку за місяць переглянули 142 млн платних підписників, а діти та дорослі в різних країнах породили "кальмароманію", купуючи атрибутику та граючи в ігри а-ля "Кальмар".

Феномен азійського кіно: чи буде крутий поворот

Чи захопить азійське кіно світовий ринок? Хто здатний перехопити в Голлівуду ініціативу — китайці чи південнокорейці?

"Через ковід у Голлівуді утворювалася порожнеча. Я попереджала своїх голлівудських знайомих: "Якщо активно не почнете працювати, інші зорієнтуються і заповнять цю порожнечу". Так і сталося, — розповідає Наталія Байдан, гендиректорка мережі "Планета Кіно". — Але не думаю, що всі ці східні тигри, дракони та кальмари захоплять ринок та зможуть проковтнути американців".

За словами Байдан, китайцям розвернутися не дасть їхня політична цензура, яка дуже впливає на їхній кінематограф. "Домінувальною наразі є американська поп-культура, величезна кількість людей прив'язана до супергероїв. Китайці ж навряд чи готові "пересадити" глядачів на інший культурний продукт, бо затиснуті своїми політичними рамками, які не дають їм повною мірою розпоряджатися величезними фінансовими ресурсами та можливостями".

Однак, Китай може розповсюджувати свій вплив опосередковано, змінюючи сюжети голлівудських картин.

"Китай розрісся до монстра, у якого багато грошей. А Голлівуд — досить жадібна тітка. І, звичайно, Китай все більше впливатиме на Голлівуд, — стверджує український режисер Любомир Левицький ("Тіні незабутих предків", #SelfieParty). — Але США не можуть суперечити своїй політиці, у кіно в них на першому місці — пропаганда Америки. Хоч як голлівудські студії не хотіли б китайських грошей, цензура стримуватиме їхній апетит. Ось, наприклад, фільм Дені Вільньова "Прибуття" (2016). Тарілка приземлилася, всі країни в шоці, не знають, що їм робити. Весь світ хоче прийняти мирне рішення, а китайський генерал — за бомбардування. Американці телефонують йому і просять змінити рішення. Ця сцена була внесена, щоб показати, що весь світ буде рахуватися з Китаєм. Це приклад того, як Китай інтегруватиметься з Голлівудом. Вони посилюватимуть свою присутність у конкретних блокбастерах. А з погляду підкорення світу суто китайським кіно, мені здається, про це рано говорити".

Щодо південнокорейського кінематографу, то експерти сходяться на думці, що тут глядачам пропонується принципово новий контент.

"Одна з головних фішок південнокорейського кіно — висвітлення соціальних негараздів. До речі, я працювала з південнокорейцями, вони приїжджали сюди. За їхніми словами, навіть українські соціальні реалії пом'якше, — каже Наталія Байдан. — У нас не живуть у коробках дві на дві. 90 % південнокорейців кажуть, що із задоволенням залишилися б жити в Україні. Американська ж культура заточена під відхід від реалій у якийсь паралельний світ.А все, що пов'язане із соціальними реаліями, у них одразу переходить у формат артхауса. Це в основному супергеройське кіно Попри те, що зовнішність героїв у дорамах неєвропейська, але саме їхнє життя настільки всім знайоме, що кожному можна сміливо вибудовувати свої асоціативні ряди, як і сталося у випадку з "Кальмаром", де автор написав історію, що знайшла відгук у всьому світі. У часи глобалізації ми і так непогано знайомі з різними культурами і готові сприймати все що завгодно, аби був якісний контент, нехай він і зроблений в Азії".

"У південнокорейців один глобальний тренд — жорстокість. У їхньому випадку питання насильства ще порушується і в соціальному ключі. Вони взяли голлівудські лекали і в ці форми залили власні страхи. Вийшла ідеальна модель. Глядачів різних країн тягне це дивитися, — вважає Левицький, —у маркетингу південнокорейці прийняли дві геніальні речі — насильство і простоту. Вмикаєш айфон — о, тут кольорові квадратики і трикутники, робимо на їхній основі дизайн, і діти у всіх країнах копіюють костюми "Кальмара". Естетичний вплив південнокорейських фільмів з їхнім насиллям, на жаль, продовжиться у світовому кіно — рівень агресії підвищуватиметься. Я сам себе спіймав на думці, що деякі сцени у моєму фільмі "Капітан Україна" зняв би більш жорстоко, щоб більше викликати емоцій. Дивлюся, як тінейджери сприймають жорстокість у фільмах — не як щось справжнє. Мій 11-річний син каже: "Тату, це ж просто кіно". Вони дивляться на це як на розвагу, і вона їм, на жаль, подобається".

Але чи можливий кіносоюз Китаю з його необмеженими ресурсами та Південної Кореї з її ультрасучасним креативом? Тоді Голлівуду точно не поздоровиться.

Експерти єдині на думці, що поки що такий альянс неможливий.

"Китайці не готові інтегруватися з політичних причин, — каже Байдан. — Південна Корея та США, Південна Корея та Японія відмінно інтегруються. А Китай і Південна Корея, можливо, колись об'єднаються, але точно не сьогодні. У Китаю надто зарегульований ринок. Той самий Голлівуд, щоб отримати право прокату будь-яких своїх фільмів у Китаї, змушений грати за правилами політичної гри КНР, де залучено безліч чиновників".

"Щодо колаборації Китай — Південна Корея, то моя інтуїція каже, що це навряд чи відбудеться, — підтверджує думку Наталії режисер Левицький. — Вони хоч і схожі звірі, але его в них дуже різне. Найближчим часом навряд чи знайдуть точки перетину".

До специфічних рис саме азійського кіно можна віднести естетизовану жорстокість, причетну до соціальної несправедливості. А також набагато вільніше змішання жанрів у межах одного проєкту, чого не можуть собі дозволити їхні голлівудські колеги.

Очевидно, що світ кіно та культури змінюватиметься під впливом азійських культурних феноменів, бо атракціонні голлівудські фільми останніх років не здатні відповідати на безліч питань у нових — ковідній та постковідній реальностях.

Довгі роки Японія серед азійських країн домінувала у світовому кінематографі, але, мабуть, самурайські теми імені Такеші Кітано набридли, бо працюють у специфічних межах винятково японської культури. А південнокорейці, взявши західні лекала, виробляють більш міжжанровий і міжнародний продукт.