Світ втрачених можливостей. До якого життя довели нас Facebook, Instagram і WhatsApp

Минулої весни друзі поїхали у відпустку без мене. Так вийшло, що на кілька тижнів я випала зі спілкування у соцмережах і пропустила момент, коли вони запланували спільну поїздку. Дізналася про неї лише постфактум і дуже засмутилася, що випала з тусовки. Здається, таких втрачених можливостей з часом стає все більше. Ось колишня колега хвалиться, що пройшла курс з ораторського мистецтва, і я злюся, що не знала про набір раніше. Знайома кличе на день народження, але на цей час у мене призначена зустріч, і я не знаю, як все поєднати. Щодня Facebook засипає мене запрошеннями на заходи, зустрічі, виставки, і я відчуваю, як життя проходить повз.

Соціальні мережі і страх втрачених можливостей

У 2004 році американський венчурний капіталіст і письменник Патрік Макгінніс ввів в ужиток нове поняття — Fear Of Missing Out (FОMO), тобто страх втрачених можливостей. Синдром FOMO особливо актуалізувався через кілька років, ставши логічним наслідком масового поширення соцмереж, особливо Instagram.

У свіжій книзі "FOMO Sapiens" Макгінніс так пояснює термін: "Вас коли-небудь гнобили чудові (тобто ретельно відібрані, кадровані і поліпшені всілякими фільтрами) знімки, які друзі, рідні та знаменитості викладають у соцмережах? Прокручуючи стрічку новин, ви починаєте відчувати дивне почуття, найбільше схоже на занепокоєння. Ви тут втупилися в телефон, а люди тим часом живуть набагато цікавішим, захопливішим, успішнішим і, що гріха таїти, "інстаграмнішим" життям, ніж ви". Іншими словами, поки твій друг проходить десятий навчальний курс онлайн, займається тріатлоном і подорожує, ти відчуваєш себе цілковитим невдахою.

Може здатися, що FOMO — лише красивий евфемізм для найбанальнішої заздрості.

Марія Фабрічева, психотерапевтка і консультант-медіатор, підкреслює, що це зовсім не так: "Заздрість зафіксована на іншу людину. По суті, це пригнічений гнів: я злюся, тому що у когось є те, чого немає у мене. FOMO ж більше спрямований на самого себе, це відчуття, що саме я упустив якусь можливість".

Синдром втрачених можливостей Фабрічева в першу чергу пов'язує зі станом тривожності і описує це як внутрішні "гойдалки": ти бачиш щось, загоряєшся бажанням мати те ж саме, розумієш, що не можеш, і йдеш у депресію. Як зазначає психотерапевтка, людям властиво багато фантазувати, і соцмережі підсилюють це. "Людина занурюється в чиюсь красиву картинку, візуалізує це для себе і відчуває приплив енергії, а потім перемикається на реальність, бачить, що нічого не сталося, і вся ця енергія різко падає вниз", — пояснює експертка суть FOMO.

Чіпляючись за минуле. "У всіх у Facebook все таке яскраве і барвисте…"

П'ять років тому життя 36-річної киянки Ксенії Кравченко була максимально насиченим — вона відвідувала туристичний гурток, займалася танцями і верховою їздою, ходила в походи, подорожувала, але з народженням сина від деяких хобі довелося відмовитися. У перші роки материнства Ксенія почала проводити більше часу в соціальних мережах. "Мені здавалося, що у всіх у Facebook все таке яскраве і барвисте, життя кипить — один влаштувався на нову роботу, інший полетів у нову країну, а я щось пропускаю. Це наганяло тугу, іноді мені здавалося, що я просто падаю на якесь емоційне дно", — згадує співрозмовниця Фокуса.

Аналізуючи ситуацію і почуття, що накочуються на неї, Ксенія усвідомлювала те, що її життя багато у чому залишається таким самим активним і цікавим, як і раніше, але впоратися з тривогою, яка постійно наростала, вона не могла.

"Часто траплялося таке, що я абсолютно не хотіла йти на якийсь захід — дружню зустріч або відкриття виставки, але я перемагала себе, все одно змушувала туди піти, бо боялася пропустити щось важливе і цікаве", — розповідає жінка.

Одного разу Ксенія влаштувала для себе діджитал-детокс — тиждень провела без інтернету, і це дало очікуваний результат. Їй вдалося сповільнитися, відчути себе спокійнішою і впевненішою. Але варто було повернутися до соцмереж, як позитивний ефект відразу зник. Пів року тому Кравченко почала лікуватися від депресії, антидепресанти несподівано для неї допомогли впоратися і з залежністю від соцмереж. Переглядаючи стрічку Facebook зараз, Ксенія відчуває себе спокійно, немов зникли всі подразники, що турбували її раніше. Однак до кінця впоратися зі страхом втрачених можливостей у неї не вийшло, тепер його частіше викликає спілкування зі знайомими у реальному житті.

"У мене є стара приятелька, колись вона зовсім не знала англійської [Ксенія — вчителька англійської мови за освітою]. Але вона встигла її вивчити і отримати завдяки цьому хорошу роботу. Коли я дивлюся на неї, думаю: "А на її місці могла бути я". І мені здається, що щось у своєму житті я зробила не так, щось упустила", — розповідає Кравченко.

Марія Фабрічева підтверджує, що синдром FOMO з поверненням корелює з минулим. Людина чіпляється за минулі події і сумує за тим, що пішла не тим шляхом, колись зробила неправильний вибір.

"Дуже часто страх втрачених можливостей — це про втечу від реальності у минулі невдачі, — коментує психотерапевтка. — Коли я працюю з клієнтами, які живуть минулим, ставлю питання: "А що ви там забули?" — і пропоную їм подумки повернутися туди, забрати весь необхідний досвід і після цього почати жити в сьогоденні і планувати майбутнє".

Важливо

Небезпечні картинки. Чому бажання зробити селфі іноді перетворюється на манію

Співрозмовниця Фокуса наводить приклад FOMO з власного життя. На 40-річчя чоловік подарував їй автомобіль. Отримати права і водити власну машину було давньою мрією, але коли Фабрічева нарешті опинилася за кермом, її стали накривати неприємні думки.

"Мої подруги вже 10-15 років керували авто і робили це так круто. Мені здавалося, що я вже не зможу їх наздогнати, не зможу водити так само професійно. Замість того щоб кайфувати від машини, я все більше занурювалася в ці переживання про втрачену можливість", — говорить вона.

Марія стала свідомо вибиратися зі стану смутку: спеціально виходила помилуватися на машину, виїжджала за місто, зібрала плейлист з улюблених пісень. "Якось я їхала трасою і з програвача заграла пісня моєї молодості. У цей момент для мене все зійшлося, це було справжнє задоволення", — згадує психотерапевтка.

Соцмережі і турбота про себе

"Коли я пропускаю чергову тусовку мандрівників або корисну зустріч, мене це серйозно гнітить: ніби залишаюся на узбіччі, осторонь від активного світу", — розповідає 33-річна Ірена Журавель, цифрова кочівниця і тревел-блогерка зі Львова [зайняла 101-е місце в рейтингу українських блогерів сайту focus.ua]. За її словами, тригером може стати що завгодно: звіт про чужу подорож, анонси подій, чужі досягнення, пропаганда "успішного успіху" в соцмережах.

"Хтось розповідає, що до 25 років вже купив собі квартиру або відкрив салон, і ти думаєш про те, що не встиг чогось зробити, був не у тому місці і не в той час. Або дізнаєшся про конференцію, де будуть всі мандрівники, але ти на неї не потрапляєш і злишся на них усіх, злишся на себе", — зізнається Журавель. У такі моменти вона хоче підписатися на анонси всіх заходів, щоб випадково не пропустити чергову зустріч.

Синдром FOMO переслідує Ірену і в подорожах. Коли приїжджає до великого міста, починає турбуватися про те, що не встигне обійти всі цікаві місця. Це не дозволяє розслабитися, повноцінно відпочити, просто дозволити собі безглуздо гуляти вулицями. Через це дівчина полюбила маленькі, компактні містечка, де страх упустити щось відступає.

"Коли я вперше відстежила [у себе ознаки синдрому], мені допомогла банальна втеча: полетіла в Азію на півтора року з квитком в один кінець. Там я розуміла, що все найважливіше і значне відбувається саме тут і зараз, а не в якихось пропущених зустрічах і подіях", — говорить блогерка. У дівчини вийшло змістити центр своїх пріоритетів і сповільнитися. Зараз вона справляється з FOMO, обмежуючи скролінг стрічок у соцмережах і влаштовуючи для себе вихідні без інтернету. У подорожах намагається вибирати компактні міста або їздить у нові місця як мінімум на місяць, щоб точно все відвідати і подивитися.

За словами Марії Фабрічевої, абсолютно будь-яка людина може зіткнутися зі страхом втрачених можливостей. Однак намагатися відслідковувати у себе FOMO — не найвдаліше рішення, вважає психотерапевтка.

"Навряд заспокоїть і порадує знання про те, що у тебе є ще один якийсь синдром", — пояснює Фабрічева. Замість цього краще влаштовувати собі періодичні інформаційні детокси, проводити час з друзями і близькими, робити маленькі свята для себе. Особливо це важливо в осінньо-зимовий період, коли багато людей схильні до нудьги і повинні дбайливіше піклуватися про себе і свою душевну рівновагу, підкреслює психотерапевтка.

Страх на службі маркетингу. Як працює реклама у соціальних мережах

Загальнолюдський страх щось упустити грає на руку маркетологам. Нерідко реклама, особливо в онлайн-магазинах, апелює саме до цих емоцій і переживань.

"Часто можна побачити інформацію, скільки людей придбали конкретний товар, їх відгуки про це і як вони щасливі і задоволені", — розповідає психотерапевтка Оксана Сідун.

Ще одна популярна пастка — коли магазин запускає таймер, оголошуючи, що товар або послугу зі знижкою можна купити лише протягом обмеженого часу. Споживач, відповідно, лякається, що може не встигнути, і поспішає зробити покупку, не усвідомлюючи, потрібно йому це насправді чи ні. Таким чином, за словами Сідун, працює обмежена кількість пропозицій: людина бачить інформацію, що на якийсь захід залишилося всього два місця, і це змушує її приймати рішення або доводить до стану занепокоєння.

Кращий рецепт у такій ситуації — відкласти прийняття рішення до завтра. Замість спонтанної покупки спокійно подумати про те, чи справді тобі потрібне проходження чергового курсу з літературної майстерності, чи це просто страх щось упустити.

"Важливо вміти відрізняти, чому ти цього хочеш: тому що це дасть тобі розвиток чи лише через те, що такий курс вже закінчила твоя подруга і написала про це у Facebook", — говорить Сідун.

Проблема ще й у тому, вважає експертка, що у нашому суспільстві сформувався культ самоосвіти. В результаті вивчення тієї самої англійської мови, наприклад, може перетворитися в нав'язливу ідею і змушувати людину записуватися до репетиторів, хоча це буде важко інтегруватися в її графік і не принесе задоволення.

Марія Фабрічева також говорить про те, що хаотичне проходження всіляких навчальних курсів може привести до емоційного вигоряння.

"Якби до мене прийшов клієнт, який махом записується на 28 курсів, то ми розбиралися б з його емоційною сферою: що саме запускає цей процес. Дуже багато раз я б поставила запитання "навіщо": навіщо він ходить на ці курси? Чому боїться щось упустити? І чи точно він там знаходить те, за чим прийшов", — коментує психотерапевтка.

За словами Оксани Сідун, синдром FOMO може проявлятися у людей в моменти особистих криз.

"У цей час людина бачить в соціальних мережах те, що робить щасливими інших, і намагається перейняти цю поведінку, прагнучи відчути те ж саме", — говорить експертка. Однак така формула не завжди працює, адже те, що дає щастя одній людині, з іншим може не спрацювати. Якщо сусід купив автомобіль і радіє йому, це абсолютно не означає, що придбання машини принесе таке ж щастя тобі.

Сама Сідун час від часу також стикається з проявами страху втрачених можливостей.

"Коли знайомі викладають у своїх акаунтах красиві фотографії з відпустки і далеких подорожей, я починаю думати: "Може, і мені треба поїхати?" — ділиться Оксана. Щоб впоратися зі спокусою, психотерапевтка планує чотири відпустки на рік і відразу вписує їх у робочий календар. Це дозволяє уникнути імпульсивних рішень, що базуються лише на чужих фотографіях.

Інтернет і соціальні мережі давно стали нашою повсякденною реальністю, навряд людство зможе відмовитися від них. Отже, людям необхідно навчитися взаємодіяти з ними без втрат і наслідків для себе. Синдром FOMO перетворився у невід'ємну частину сучасного динамічного світу, переповненого всілякими пропозиціями, однак людина здатна приручити цей страх і вибирати лише те, що їй справді цікаве, а не нав'язане іншими.