Розмови ні про що. 10 причин не користуватися Clubhouse

Це був день, коли я вперше познайомився з новомодною штучкою Клабхауз, і, втративши на ній масу дорогого часу, зрозумів, що це такий вісник Апокаліпсису, що насувається.

У когось кінь білий і вершник з терезами в руці, все традиційно і без сюрпризів. А у нас — новомодна і страшно хайпова соціальна мережа, в якій, нарешті, немає жодної букви, а потрібно тільки говорити! Рай для безграмотних недоучок.

Я вирішив згадати, як ми почали котитися цією похилою і докотилися до Клабхауса. Починалося все з соцмереж, де потрібно було писати розумно, аргументовано, звʼязно і багато, як в гнізді інтелектуалів, грамарнаці та снобів LiveJournal.

Це не підійшло, і зʼявився Фейсбук. Там було пристойно робити пости коротші, але все одно вони були все ще звʼязані та з суттю, і їх треба було читати. Це дратувало. І зʼявилася купа Інстаграмів тощо, де довжина тексту була обмежена такою-то кількістю знаків, зате дуже зручно було постити котиків, демотиватори, луки, селфі, ранкові досягнення фітоняш і сьогоднішню їжу — на вибір, до поїдання або після.

Але проблема залишалася — залишки тексту все одно фігурували. Так, користувачі мереж неабияк еволюціонували за цей час до дрібної рогатої худоби, але потрібно було остаточне вирішення літерного питання.

І ось, сталося: зʼявився Клабхаус, з нізвідки, але вибухово, як на старій кінозйомці, зносячи будинки, дерева та шифер користувачів, які поневіряються по знайомих у пошуках інвайту.

Я вперше почув про Клабхаус від моїх колег-інвесторів з Кремнієвої долини. І то, вони цікавилися одним: як скоро Клабхаус коштуватиме мільярд доларів, і які є варіанти на ньому заробити. Решта їх не цікавила: люди-то всі розумні.

Для різноманітності ми вирішили провести одне засідання нашого інвесторського гаража в Клабхаусі: і нам добре, ми все одно вже протягом 30 випусків говоримо, а не пишемо, і аудиторія розширилася в рази, що ще може порадувати публічних людей? Я отримав вже не памʼятаю в кого інвайт і пішов дивитися, що воно таке Клабхаус.

Ось, коротко топ-10 моїх спостережень:

1. Спілкування тільки голосом. Немає месенджерів, чатів і лічок. Хі-хі. Але, нарешті, нічого зайвого не потрапить в руки вашої дружини. Або дитини, що в рази гірше.

2. Ви можете тільки слухати. Ні, в теорії ви можете і висловлюватися, але для цього треба або стати засновником нової кімнати, куди заходитимуть слухачі, або засновник може дати вам слово. На практиці, ясна річ, це нікому не треба — ще давати вам слово, і так понаїхали. Тому — просто слухайте. Це зручно, тому що можна косити під розумного.

3. З баштану в Клабхаус не потрапити. Не можна ось так просто зайти туди і почати наліво і направо всіх слухати. Потрібен інвайт, тобто, щоб хтось, хто вже там, видав вам запрошення. Це дуже бадьорить, тому що цей розклад дозволяє вам почувати себе ілітою.

Якби у вас було право голосу, можна було б починати говорити зі слів "Ось у нас в ілітах…" Нема інвайта — немає клабхауса. Прямо як про ручки і яблучка. Ні, є якісь ходи, але вони страшно складні, і про них ніхто не захоче навіть знати. Тому, все одно що ні.

4. Вся штовханина в Клабхаусі — через селебрітіз. Ви можете увійти в кімнату і наштовхнутися на Ілона Маска, Марка Цукерберга, Джареда Лето, Каньє Уеста або ще кого. Найчастіше, звичайно, ви натрапите на похмурого дурня, що роздумує про те, що якщо кинути предмет в воду, то він стане мокрим, але все ж — селебрітіз тусять тут! Прямо, як ви. Тобто, ви тепер не тільки іліта, але і як Ілон Маск. Вввау.

5. Постійно приходять повідомлення про те, що відбувається в Клабхаусі — хто куди зайшов, приєднався, пукнув, і це сильно заважає будувати і жити, і неабияк напрягає. Тобто, кожну секунду вам приходить повідомлення.

6. Немає запису того, що відбувається, взагалі. Тобто — слухай тут і зараз, або сам дурень. Навіть якщо є дозвіл стовпа духовності на запис його мовлення, все одно немає такої функції. Тому люди наводять на екран одного телефону камеру іншого телефону і так записують.

А якщо врахувати, що я звик робити все тоді, коли мені це зручно, а не тоді, коли воно відбувається, тому що більшість фіч дозволяють переглянути пізніше, прочитати пізніше і тд, то це по-звірячому дістає. Я витратив годину мого найгарячішого робочого часу на Клабхаус і зрозумів, що запис — головне досягнення нашої цивілізації і найголовніше з усіх мистецтв.

7. Люди можуть говорити по 2, 3 і більше годин. Це взагалі не від світу цього. Так не буває. Хто вони всі? Звідки у них час?

8. Більшість цих багатогодинних бесід — ні про що. І коли блукаєш з кімнати в кімнату і натикаєшся на інфоцигана, втираючого про те, як космічні кораблі борознять простори Великого театру, то готовий обійняти його, як рідного, тому що інші розмови — ще більше ні про що.

А тепер перемножте це з багатогодинною тривалістю і відсутністю часу навіть нормально поїсти особисто у вас, і вам захочеться вимовити слова зі старого мема: "Ти втираєш мені якусь дичину!"

9. Ми любимо, щоб нас слухали. Тоді ми здаємося собі розумними і слушними. І особливий цинізм в тому, що формально вам можуть дати можливість говорити. В теорії. Але насправді — ні. Це така скорбота, що я говоритиму про це знову і знову.

10. Дуже велика роль знайомства і фактора свого пацана. Це такий міжсобойчик. Спікер знає слухача, слухач знає спікера, у них якась своя свадьба, і ви взагалі ні при чому. Але якщо навіть вам, лівому пасажирові дадуть слово і вирішать, що ви городите дурню, вас просто штовхнуть з кімнати. А це прикро.

Ось вам гаряча десятка фактів про Клабхаус.

А що, Нескафе не обламалося під збільшення продажів кави робити коробочки з кавою і каво-апарати, що працюють тільки на них? І сотні виробників до Нескафе теж творили подібне. А тут чим гірше?

Особисто мій скептицизм з приводу Клабхауса після тусні в ньому збільшився рівно в сто разів. А тим часом, всі соцмережі спішно ковбасять свої власні аналоги Клабхауса. Теж, мабуть, хочуть смартфонами торганути.

Резюме: до нестями незручна, неергономічна, безглузда і дурна штука, до того ж недружня користувачеві і йде врозріз з усіма розкладами сучасного шаленого життя. Не зайшло, і дуже.

Я взагалі не знаю, кому зайде. Ні, знаю. Пенсіонерам Збройних Сил СРСР. Ось прямо чітко під їх ЦА заточене там взагалі все. Хіба що крім айос. Під них залишилося докрутити всього одну фічу: щоб все відбувалося по міському телефону або по радіоточці на кухні.

І якщо ви мене запитаєте, що я двома словами порекомендую про Клабхаус, я відповім: "Не балуйтесь!".

Першоджерело.