Раби емоцій. Три важливі книги про Трампа, постправду і вбивцю наукових знань

Сьогодні розповім про три книги, які прочитав останнім часом. За традицією, огляд тематичний — всі три книги пов'язані спільною темою.

Що ви знаєте про постправду? Це слово увірвалося до нашого лексикону в 2016 році, коли post-truth стало словом року за даними Оксфордського словника англійської мови. Але, виявляється, що народилося воно значно раніше, ще у 1992 році і використовувалося під час війни США у Перській затоці.

Якщо коротко, постправда — це стан, у якому в процесі прийнятті рішень суспільство більше орієнтоване на емоції, а не на факти. Природно, це створює величезний простір для маніпуляцій, а поширення соціальних мереж збільшило масштаб того, що відбувається.

Паралельно з'явилася ціла плеяда політиків, які навчилися користуватися інструментами постправди, а експертне знання і взагалі фактологічна позиція розмилися завдяки появі сотень самопроголошених інтернет-експертів.

Але все ж, чому так сталося? Навколо так багато знань, а таке відчуття, що суспільство, загалом, тільки тупіє. Чому обивателі так легко відкидають точку зору визнаних авторитетів, натомість пропонуючи якусь нісенітницю? Чому політика в стилі "хто голосніше кричить, той і правий" стала домінувати навіть в країнах з розвиненою політичною традицією?

Коротше, всі ці питання мене почали цікавити на тлі виборів в Україні у 2019-20 роках і я вирішив звернутися до витоків — адже першими цю доріжку торували США, вибравши Дональда Трампа. Це і визначило набір книг.

1. "Вогонь і лють в Білому Домі Трампа", Майкл Волф. Абсолютно щиро заздрю рівню американської публіцистики. Автор — відомий політичний журналіст, зробив прекрасний і дуже живий опис роботи Білого дому в перші 9 місяців після перемоги Дональда Трампа, використовуючи масу інсайдерських інтерв'ю. Книга читається як захопливий екскурс за лаштунки великої політики в еру Трампа.

З якими установками прийшла ця людина і, головне, його команда? Яку еволюцію вони всі пройшли і як на це реагував традиційний істеблішмент у Вашингтоні.

2. "Трамп і епоха постправди", Кен Уілбер. Дорога і добре видана книга, хоча в оригіналі замислювалася, як есе.

Загалом, так воно і є. Кен Уілбер це досить відомий філософ і громадський інтелектуал (пошукайте його фотки в інтернеті, зламаєте собі шаблон, як виглядає філософ та інтелектуал у віці за 70).

Коротше, після перемоги Трампа багато інтелектуали були в шоці від події і кинулися пояснювати собі причини.

Це ж зробив і Кен Уілбер, припустивши, що еліта не знає суспільства, в якому живе. Насправді про Трампа і політику в книзі майже нічого немає — швидше, аналізується еволюція виборців.

Гарненько дісталося від автора лібералам, яких він звинувачує у нерозумінні своєї ролі, як двигуна прогресу і взагалі зневажливому ставленні до людей, які стоять нижче них на соціальній сходинці ("за Трампа голосувало тільки бидло" — була така дискусія).

Книга взагалі досить нудна і складна. З 10 глав можна було залишити 4, заради яких, власне, і потрібно читати. Але, тим не менше, запропонована теорія описує глобальні причини нинішніх змін у суспільстві. Як з психологічної точки зору, так і з точки зору технологій.

3. "Смерть експертизи. Як інтернет вбиває наукові знання", Том Ніколс. А це робота більш загального характеру, оскільки вона зачіпає не тільки політику, а й інші сфери знань, які страждають від руйнування інституту експертів і визнаних авторитетів.

Автор книги сам університетський викладач і експерт-політолог.

Книга написана легкою і цікавою мовою, з вельми грамотною будовою: спочатку описана проблема, потім її наслідки, а потім можливі причини і як їх виправляти.

Книга відверто порадувала своєю глибиною та практичністю. Вона змушує подивитися на дискусії, які точаться навколо більш тверезими очима. Та й на себе теж. Наполегливо рекомендую.

Ще цікаво, що мій екземпляр цієї книги російського видавництва Ексмо надрукований в Україні за ліцензією, російською мовою. Якість видання відмінна, зовсім трохи поступається книгам, виданим цим видавництвом на території Росії (за моїми суб'єктивними відчуттями).

Книги раджу читати саме у такому порядку.

Першоджерело.