Манія величі. Чому сваряться Путін, Кадиров, Пєсков і Соловйов
"Путін обіцяв, що величі, здобутої з геополітичного шахрайства і гопництва, вистачить на всіх лояльних. А виявилося, що її ледь вистачає самому Путіну. Йому навіть доводиться публічно принижувати людей зі свого найближчого оточення, щоб висікти хоч трохи переваги для себе". Думка.
Ми спостерігаємо, як у російському навколополітичному лоялістському середовищі спалахує один ср*ч за іншим. Губернатор з Уралу зажадав від Соловйова фільтрувати базар, а раніше те ж саме вимагав Кадиров від Пєскова, а ще, кажуть, військові сильно скаржаться на те, як чекісти їм заважають воювати "по-дорослому", ну і всередині армії, з огляду на все, накопичується вертикальне невдоволення нижчих чинів вищими та навпаки.
Всі ці люди намагаються натягнути на себе діряву ковдру російської величі, якої на всіх не вистачає, а приниження, навпаки, намагаються перекинути комусь іншому. Тому, хто, як здається, стоїть на нижчій сходинці ієрархічних сходів. Пропагандисти, зрозуміло, вважають, що їхнє становище в ієрархії вище, ніж в регіоналів, а регіонали, зі свого боку, бачать у пропагандистах лише обслугу.
І тут відкривається грандіозний масштаб путінського на**ательства. Він обіцяв, що величі, здобутої з геополітичного шахрайства та гопництва, вистачить на всіх лояльних. А виявилося, що її ледь вистачає самому Путіну.
Йому навіть доводиться принижувати людей зі свого, здавалося б, найближчого оточення, щоб висікти хоч трохи переваги для себе. Цю психологічну механіку можна визначити як усунення сорому.
В українському навколополітичному середовищі, до речі, теж помітно стало більше конфліктів. Чи перейменовувати вулиці, чи тими іменами, чи час зараз для цього, а чи не агент ти Кремля взагалі, а чи не забрехала рідна пропаганда, і ще мільйон усіляких приводів. Різні політичні течії, що злилися в єдиний потік народного опору в перші тижні вторгнення, начебто знову повертаються у свої звичні річища, якими зазвичай тече українське політичне життя з його культом срачу. Але це не нормалізація, до нормалізації ще дуже далеко. Це, найімовірніше, зміщення агресії — захисна реакція від накопиченого стресу. Проміжна зупинка у зловісній динаміці клятої війни.
Важливо