При Порошенку було краще. Чому такі оцінки звучать через два роки правління Зеленського

Сьогодні наш Президент Зеленський дає велику прес-конференцію з нагоди двох років правління. Результати досить песимістичні на мій погляд. При цьому, в деталях претензій немає, країна в дуже складному становищі й чекати швидких поліпшень було наївно.

Немає найважливішого — зміни підходів, з якими пов'язували обрання молодого і поза-елітного Президента. Війна на Донбасі, розколоте суспільство, закрита, замкнута на собі політична система, закручування гайок і затягування поясів на тлі зменшення незалежності — це мої особисті претензії до Зеленського та тієї системи влади, яку він собою являє.

Тема Донбасу в останні кілька тижнів практично пішла з інформаційного поля. Щойно стало очевидним, що не буде російського вторгнення і вдалося трохи приглушити ескалацію на фронті, наша влада зайняла звичну для себе позицію бронзового ідола.

Наче немає ніяких більше домашніх завдань, типу роботи над кластерним підходом до мінських угод або власним планом врегулювання/реінтеграції. Ну або внутрішнім миротворчим процесом, відомим як Національний Діалог. Просто склади руки і чекай зустрічі Байдена з Путіним. Великі дяді вирішать щось за нас і "наш" великий дядько, краще знає, що потрібно його підопічним.

Це наштовхує на неприємний висновок, що головним мотиватором як для політичної верхівки, так і для простого обивателя є страх. Поки висів дамоклів меч нової війни і було відверто страшно — тема обговорювалася. Стало легше — пішла.

Гаразд, обивателю насправді можна пробачити. Але влада... Боляче усвідомлювати, якщо задуматися всерйоз, що почуття відповідальності перед мільйонами твоїх співгромадян взагалі відсутнє.

Як експерт із Донбасу, свої конкретні питання я вже писав деякий час тому. Відповіді на них не було і немає (забігаючи наперед — і не буде). Чи тягне Зеленський на розчарування десятиліття? Для всієї країни — так, а для мене особисто є люди, які розчарували мене ще більше.

Ви взагалі можете собі уявити, щоб у ключовому питанні, в якому від Зеленського чекали прориву — миру на Донбасі, — люди з Донецька, знайомі з переговорним процесом, говорили мені в приватних бесідах "Знаєш, при Порошенку було краще". ЯК? Як так вийшло?

І найголовніше — більше немає перспектив. Президент, вся країна і кожен із нас, хто живуть в ній, загнані у вузький тунель, яким ми біжимо вперед, як таргани. Ми не в змозі повернути, наш маршрут визначений.

Підлаштовуйся або помри.

Або їдь.

Сумний вибір, Володимире Олександровичу. Чи не про це ми мріяли.

Першоджерело.