Обещанного годами ждут. Как Кабмин выполняет свои самые резонансные обещания 2020–2021 годов

У підсумку багато заявлені ініціативи залишаються без продовження, а потім спритно підміняються новими гаслами. Чинний Кабмін не виняток. Його гучні обіцянки часто слабо впливають на ситуацію в країні, а то й зовсім виявляються провальними.

Няні великих грошей

На початку 2020 року, виступаючи на бізнес-форумі в Давосі, президент Володимир Зеленський пообіцяв надати інвестиційну няню кожному інвестору, який вкладе в Україну більше $ 100 млн. У 2021 році взяли Закон "Про державну підтримку інвестиційних проектів зі значними інвестиціями", який врегулював діяльність інвестнянь. Утім, Офіс з залучення і підтримки інвестицій UkraineInvest запрацював ще за Кабміну Володимира Гройсмана. Тобто нинішні реформи — це ребрендинг структури, яка вже працювала.

У 2020-му, незважаючи на резонанс навколо інвестнянь, відтік прямих іноземних інвестицій із України склав $ 868 млн, за I квартал 2021-го — понад $ 300 млн.

"З огляду на активнутаі не зовсім коректну кампанію, яка супроводжувала введення інституту інвестнянь, у суспільстві склалося неправильне сприйняття цієї ініціативи та невиправдані очікування від її результатів", — коментує Данило Волковецький, керівний юрист МЮФ Kinstellar. На його думку, цей інститут дійсно може сприяти залученню інвестицій, але тільки як один із елементів інвестінфраструктури.

"У першу чергу необхідно закінчити судову реформу, без якої неможлива ефективний захист прав власності, провести реформу антимонопольного законодавства, змінити систему державного управління. Без цих кроків інвестняні не допоможуть", — робить висновок Волковецький.

Обіцяли Мальдіви

У листопаді минулого року Кабмін затвердив список 103 основних інвестпроектів до 2023 року. Одним із найпомітніших став проект розвитку узбережжя Чорного моря La Perla Azzurra в Херсонській області. Як пояснює Фокусу Оксана Бабанакова, начальниця управління "Офісу інвестицій та розвитку експорту" Херсонської обласної державної адміністрації, використовуючи туристичний і рекреаційний потенціал області (450 км узбережжя), планується створити курорт світового рівня, який буде залучати туристів сприятливим кліматом, цілорічним функціонуванням і ігровою зоною казино в готелях.

У числі успішних прецедентів зі світової практики, які надихали ініціаторів La Perla Azzurra, — розвиток грузинською владою курорту Батумі. У це приморське місто з радянською інфраструктурою, яка вже розрвалювалася, у 2000-і роки потекли багатомільйонні інвестиції. У результаті вздовж мальовничої набережної виросли сотні готелів провідних міжнародних мереж, вражаючих яскравими архітектурними рішеннями та високим рівнем сервісу.

Амбіційний проект La Perla Azzurra уже стартував. За словами Бабанакової, розроблена містобудівна документація, проведено оцінку впливу на навколишнє середовище й інженерно-геологічні вишукування, є дозвіл на виконання будівельних робіт у частині намиву території, підготовлена візуалізація проекту. Площа ділянки становить 596,19 га (під будівництво — 300 га). Іноземним і вітчизняним інвесторам пропонують розглянути можливість поетапного інвестування, наприклад окремі ділянки навколо Устричного озера площею від 22 до 34 га.

У Херсонській облдержадміністрації сподіваються на вже чинний закон про інвестняні, а також співпрацюють із офісом UkraineInvest у напрямку залучення інвесторів. За словами Бабанакової, до них вже звертаються іноземці, зацікавлені в проекті. Утім, поки що жоден проект інвестицій не узгоджений і не винесений на публічне обговорення. Відзначимо, що залученню інвестицій у Батумі передувала масштабна дерегуляція та боротьба з корупцією, завдяки чому Грузія за легкістю ведення бізнесу увійшла в топ-10 країн рейтингу Doing Business. Україна ж в ньому займає 64-е місце (дані 2020 року). Поки в країні залишаються зарегульованими процедури ведення бізнесу, а захист права власності під питанням, інститут інвестнянь пропонує вирішення питань у ручному режимі. Глобально нічого хорошого в цьому немає.

Ми їх втрачаємо

Риторика про повернення в Україну трудових мігрантів — одна з улюблених в уряді Дениса Шмигаля. Але влада не може утримати в країні навіть тих, хто є. За словами Анни Вахітової, викладачки KSE, до кінця 2020 року Мінекономіки та Мінсоцполітики займалися збереженням робочих місць і підтримкою громадян на період карантину у звʼязку з пандемією коронавірусу, а заробітчан, які повернулися в країну в той період, в окрему категорію не виділяли. Тільки в січні 2021-го уряд подав до Верховної Ради законопроект №4669 "Про внесення змін до деяких законів України щодо запровадження допомоги для економічної реінтеграції трудових мігрантів", який передбачає для готових повернутися в Україну фінансування до 150 тис. грн на розвиток бізнесу. При цьому власні інвестиції повинні становити не менше 100% від виділеної державою суми.

Марина Дорошевська, юристка ЮК "Investment Service Ukraine", попереджає, що умови фінансування залежатимуть від страхового стажу — якщо більше десяти років, то допомога буде безповоротною за рахунок Фонду соцстрахування на випадок безробіття. Якщо ж стажу не вистачає, то видадуть безвідсоткову позику на пʼять років.

"Це дуже точковий захід. Автори законопроекту вказали в пояснювальній записці про 720 потенційних одержувачів допомоги на тлі 2,5-3 млн трудових мігрантів, — каже Вахитова. — Тому навряд чи ініціатива стане інструментом масового повернення гастарбайтерів".

Мотивувати повернутися заробітчан може тільки зростання добробуту українців, але в країні спостерігається протилежна тенденція.

"Держава не помітила, що "заробітчанство" перейшло в "переїзди". Тепер трудові мігранти часто планують переїзд разом зі сімʼєю, щоб інтегруватися в суспільство іншої країни. Тобто мова йде вже не про міграцію, а про еміграцію", — робить висновок Тетяна Пашкіна, експерт ринку праці.

Обіцяють, як у Польщі

У розпал коронакризи в 2020 році премʼєр Денис Шмигаль обіцяв українцям створити 500 тис. нових робочих місць. Можливості для працевлаштування нібито могла організувати президентська програма "Велике будівництво", але через рік ситуація у сфері зайнятості тільки погіршилася. Безробіття в I кварталі поточного року досягла 10,5%. Це найгірший показник із початку 2017 року.

Унаслідок кризи на ринку праці проявилися перекоси. За словами Анни Сахно, економістки Центру економічної стратегії (ЦЕС), Україна вступає в період структурного безробіття: люди, які втратили роботу у сферах, які постраждали від карантину, вже змінили сферу діяльності, а умовні "білі комірці", скорочені через оптимізацію й автоматизацію бізнесу, не відгукуються на вакансії для робітників і в сфері послуг через невідповідність професійних навичок.

Зусилля влади, спрямовані на збереження робочих місць у ситуації локдауну виявилися недостатніми.

"У 2020 році виплати по частковому безробіттю отримали 385 тис. осіб, тоді як у постраждалих через карантин галузях працює близько 1 млн українців. Одноразові виплати 8 тис. грн хоч і допомогли зберегти дохід працівників, однак не стримали хвилю звільнень", — підбиває підсумок Сахно.

Немов забувши торішні обіцянки про сотні тисяч робочих місць, у нинішньому році Денис Шмигаль заявив, що в Україні через десять років зарплати будуть, як у Польщі чи Словаччині. Зараз рівень українських зарплат у порівнянні з найближчими сусідами разюче відрізняється.

"Українські фахівці можуть працювати екстериторіально як у рамках трудової міграції (у Польщі, Словаччині, Чехії, Німеччини, арабських країнах і т. д.), так і віддалено на роботодавця в будь-якій точці світу", — коментує Юрій Перч, територіальний директор міжнародної стаффінгової групи Ancor. За оцінками Ancor, представники некваліфікованих робітничих професій у Києві й області отримують середньомісячну зарплату близько € 400 (в Запоріжжі — € 200). У Польщі вони можуть розраховувати на € 750, у Словаччині — на € 700, Чехії — на € 800, Німеччині — від € 1000. Стимулювати бізнес платити вищі зарплати могли б помʼякшення або хоча б передбачуваність податкової політики, але в Україні вона тільки посилюється.

"Зростання зарплат можливе за умови підвищення продуктивності праці, інакше такі обіцянки [зарплати рівня Польщі] — просто популізм, — продовжує Ганна Сахно. — Потрібні інвестиції в сучасну освіту, починаючи з шкіл, перекваліфікацію та перенавчання дорослих відповідно до потреб ринку праці".

На думку співрозмовниці Фокуса, важливо ростити кваліфіковані кадри в областях, де створюється висока додана вартість, — IT, електроніка, інженерія, високотехнологічне сільське господарство. Але про подібні програмах Кабмін не говорить.

Безквартирним — іпотеку

10 липня у Facebook Денис Шмигаль повідомив, що в межах програми "Доступна іпотека 7%" видали 526 кредитів на 448 млн грн, а на стадії узгодження знаходяться близько 900 заявок більш ніж на 730 млн грн. Доступні позики на покупку житла уряд запустив через рік після старту держпрограми для малого та середнього бізнесу "Доступні кредити 5-7-9%".

Перші договори з позичальниками підписали в березні 2021-го. Ставка 7% річних виглядає вигідною на тлі стандартних іпотечних кредитів під 13-15%. Різницю між ринковою та пільговою ставками банкам компенсує державний Фонд розвитку підприємництва. Однак "Доступна іпотека 7%" виявилася не такою вже доступною. За програмою можна придбати житло до 50 кв. м (на сімʼю з двох осіб), побудоване не раніше 2018 року забудовниками, акредитованими в банках. Як розповідають Фокусу в одній із фінустанов-учасників програми, через те, що відповідне умовам житло знайти складно, темпи видачі кредитів сповільнюються.

У цілому перші місяці роботи програми експерти оцінюють успішно.

"Обсяги кредитування зростають високими, але не зашкалюють темпами, до програми приєднуються нові банки, — говорить Євген Дубогриз, асоційований експерт Case Україна, ексзаступник директора Департаменту фінансової стабільності НБУ. — Умови мають продуманий вигляд — основні ризики лягають не на споживачів і державу, а на банки. Отже, вони зацікавлені контролювати та перевіряти платоспроможність позичальників ".

На підставі статистики видно, що банки намагаються контролювати ризики та не женуться за кількістю виданих кредитів. Однак, за словами Дубогриза, головний ризик програми полягає в тому, що держава, натхнена успіхами, спробує прискорити темпи зростання за рахунок помʼякшення умов видачі кредитів або розширення дії програми на житло, побудоване до 2018 року. Подібне пришвидшення кредитування призведе до накопичення ризиків і збитків банків, а в перспективі підірве довіру до іпотеки, як це було після кризи 2008-2009 років.

Як зазначає Дубогриз, іпотека в нинішніх умовах не може бути по-справжньому масовою через низьку платоспроможність потенційних позичальників і обмежену пропозицію нового житла від надійних забудовників. Для виправлення цих системних проблем потрібні роки інтенсивного економічного зростання та ринкових реформ. При такому розвитку подій не буде потрібна навіть держпрограма — на прозорому, стійкому ринку іпотечні ставки зазвичай не перевищують 6-5%, як, наприклад, у сусідній Польщі.