Курс на Пекін. Яку економічну вигоду від союзу з Китаєм може отримати Україна

Нинішні українсько-китайські відносини можна назвати прохолодними. За сім років відбулися лише дві зустрічі лідерів країн — обидві за часів Петра Порошенка й обидві короткі, в межах великих міжнародних форумів. Після перемоги на виборах Володимира Зеленського китайська сторона перша проявила інтерес до України — за тиждень до інавгурації посол КНР зустрівся з новообраним президентом. Але цю зустріч навряд чи можна вважати вдалою — про участь Китаю в інвестиційних проектах, у тому числі президентському "Великому будівництві", все ж не йшлося.

"Немає ні політичного діалогу з Китайською народною республікою, ні короваю з хлібом", — так про відносини з Китаєм сказав у лютому 2020 року Дмитро Кулеба, віце-прем'єр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Про Китай голосно заговорили на початку 2021-го — рік почався з українсько-китайського скандалу через ситуацію з заводом "Мотор Січ". Частину акцій українського підприємства, яке володіє унікальними технологіями і виробляє двигуни для літаків, вертольотів і крилатих ракет, ще в 2018 році продав китайцям бізнесмен В'ячеслав Богуслаєв, а суд заарештував. У березні 2021 року РНБО вирішило повернути "Мотор Січ" у власність держави, а Китай заявив про порушення прав інвесторів (останні подали арбітражний позов до України на суму $ 3,6 млрд).

Потім було кілька місяців затишшя. Але вже в червні стало відомо, що Україна відкликала свій підпис під заявою в Раді з прав людини ООН про права мусульман-уйгурів у Китаї (правозахисники кажуть: мільйони людей потрапляють у спеціальні трудові табори "на перевиховання").

Напередодні Україна в числі 44 держав, таких як Канада, США, Німеччина, підписала документ. Світова преса — переважно американська, зокрема агентство Associated Press, — написала: "Україна опинилася під тиском Китаю, який пригрозив заблокувати обіцяну поставку півмільйона доз вакцин від коронавірусу CoronaVac". Посольство КНР в Україні все заперечувало.

Далі китайської теми в житті України ставало все більше: 13 липня відбулася несподівана телефонна розмова Зеленського і Сі Цзіньпіна, чиновники та політики відвідували заходи, організовані посольством КНР, зокрема презентацію книги "Сі Цзіньпін про державне управління", заявляли про надання кредитів на розвиток інфраструктурних об'єктів — наприклад, будівництво нової окружної дороги Києва, — і розхвалювали досвід Комуністичної партії Китаю в управлінні економікою та побудові держави. У числі активних спікерів були помічені не тільки представники провладної більшості в парламенті Олександр Корнієнко та Давид Арахамія, але й міністерка Ольга Стефанишина — вона також була на презентації книги, написала комплементарний пост у соцмережах, який потім видалила. А ще представники опозиції — лідери ОПЗЖ і "Батьківщини" Юрій Бойко та Юлія Тимошенко — брали участь в організованому Пекіном у режимі відеоконференції форумі до 100-річчя Комуністичної партії Китаю.

І все це відбувалося на тлі загострення відносин із Заходом через будівництво газопроводу "Північний потік — 2" і небажання надавати Україні військову допомогу. Дещо фінальним акордом прозвучали слова позаштатного радника глави Офісу президента Олексія Арестовича: "Якщо Захід захоче подружитися з Росією ціною здачі українських інтересів, Україна готова до розвороту на Схід", — маючи на увазі відносини з Туреччиною, В'єтнамом, ОАЕ і Китаєм, і отримав порцію критики .

"На сході України — тільки Росія, — відповів йому Богдан Яременко, дипломат і народний депутат "Слуги народу". — Усім мрійникам про китайські інвестиції пропоную прикинути, що захочеться Китаю в разі, якщо ціною питання будуть мільярди".

Один пояс, один шлях. Скромні інвестиції та великі перспективи

Китай кілька останніх років — найбільший торговий партнер України. Піднебесна найчастіше купує сировину — руди, зерно, масло, — а продає технологічні товари з високою доданою вартістю. Детальніше про експорт та імпорт з Китаєм на стор. 16.

"Китайці завжди цікавилися Україною в плані інфраструктури та логістики, — каже Ілля Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього. — Для них, особливо в контексті їхньої глобальної ініціативи "Один пояс, один шлях", Україна цікава як транзитна країна — китайці готові будувати глибоководні порти, модернізувати залізничну інфраструктуру, автодороги, а також співпрацювати в продовольчій сфері. Але до сих пір Україна не змогла таку співпрацю розвивати — багато спільних проектів не реалізовано або провалено. Тому рано говорити, що відбувається якийсь розворот у бік Китаю" .

Куса пояснює: нині китайські інвестиції в Україну не перевищують $ 500 млн, це досить скромна сума в порівнянні з мільярдними потоками в сусідні країни — ЄС і навіть Білорусь. Він пропонує поглянути на карту: Україна випадає з глобальної інфраструктурної системи, яка вибудовується Пекіном. Обидві нитки шляхів йдуть в обхід нашої країни: Китай — Балкани — ЄС вибудовується через Туреччину, Болгарію, Угорщину, а КНР — РФ — Німеччина проходить через Білорусь і Польщу. Це не означає, що в майбутньому Україна та Китай не зможуть активізувати відносини, але довгострокові стратегічні проекти навряд чи можливі найближчим часом, за винятком кредитів.

Кредитні лінії. Як не потрапити в залежність від Китаю

Експерти кажуть: китайські банки надають свідомо великі обсяги кредитів, хоча й під маленькі відсотки, і при цьому вибирають країни, в яких цивільне суспільство не може в повній мірі контролювати реальні витрати на їхню реалізацію. Це така політика батога та пряника: спочатку стимулює політиків доступними кредитами, а після вводить покарання у вигляді економічних санкцій.

Так сталося в Чорногорії: цій маленькій європейській країні в 2014-му Китай виділив гроші на будівництво 41 кілометра автобану з мостами і тунелями з порту на Адріатичному морі в сторону Сербії, але через шість років дороги досі немає, а борг становить майже 20% ВВП країни. Тепер чорногорські антикорупційні активісти проводять розслідування про непрозорі тендери і можливу причетність до них нинішнього президента країни Міло Джукановича, а країна офіційно просить допомоги у ЄС.

Подібна історія, але в менших масштабах, відома й Україні. У 2011-му китайці взялися будувати залізницю між Києвом і аеропортом Бориспіль і пообіцяли $ 372 млн під державні гарантії на 15 років. Але вже після отримання першого траншу проект був заморожений — українська сторона нібито вирішила перерозподілити кошти на інші інфраструктурні проекти. Зрештою виявилося, що кошти були вкрадені. Пізніше залізницю будували поляки за $ 18 млн, а з китайцями досі триває грошова суперечка.

"Ризики в результаті отримання китайських кредитів не китайські, — упевнений експерт Куса. — Багато що залежить від урядів країн, які беруть кредити, а потім використовують їх не за призначенням. У відносинах із США ми можемо також опинитися в такій пастці, будемо піддаватися штрафним санкціям, потрапляємо в залежність. Але це наша проблема, а не проблема Китаю або Європейського союзу. Ми підписали Угоду про асоціацію з ЄС, об'єктивно вигіднішу Європі, ніж нам, але тоді була політична доцільність. Це питання технічне — як проводити переговори, як відстоювати свою позицію".

А ще Китай, на відміну від ЄС, США і МВФ не бере обіцянок проводити реформи в обмін на позики, але завжди переслідує свої інтереси.

"Китай зі своїми кредитами як ніби приходить до діабетика з тортом. Він вибудовує ідеальну модель для популістів, які не думають про те, що буде через пару років, але можуть зараз демонструвати турботу про народ, — говорить Сергій Фурса, економіст. Він пояснює: — Пекін завжди на перше місце ставить свої інтереси, тому практично завжди інвестує у видобуток сировини для власних потреб. А також може вливати кошти, наприклад, у розвиток портів, якщо через цей порт у Китай будуть вивозити корисні копалини. Так, наприклад, часто відбувається в Африці: Анголі він дає гроші на будівництво залізниці в обмін на нафту, Замбії — міді. Причому якщо Ангола стала економічно залежною — веде переговори з МВФ про допомогу у виплаті Китаю $ 20 млн, то Замбія — ще й політично: КНР впливає на прийняття рішень керівництвом цієї країни.

Небезпечні зв'язки, стеження та збір даних

Сьогодні експерти відзначають: Китай активізувався — він бачить себе не просто економічним партнером, а глобальним політичним гравцем, який хоче формувати новий тип міжнародних відносин — контрольованих.

"З одного боку, в Китаї відбуваються такі порушення прав людини, які нам тут важко уявити. Наприклад, понад десять мільйонів уйгурів перебувають під тотальним стеженням, кілька мільйонів сидять у тюрмах і таборах "на перевихованні". Статистика страт нам взагалі не відома, вона закрита, можемо здогадуватися, що йдеться не про сотні, а тисячі людей. З іншого — це впливова держава з економічними важелями впливу, які Китай використовує для того, щоб політично тиснути на інші держави, що дозволяють собі критику на адресу цієї країни. І існує багато прикладів того, як, не бажаючи втратити економічно вигідні зв'язки з КНР, країни йдуть на компроміс і закривають очі на порушення, що відбуваються в Китаї, залишаючи людей один на один з цією величезною тоталітарної машиною", — розмірковує Марія Гур'єва, фахівець із медіа і комунікацій Amnesty International Україна.

Гур'єва говорить про випадок відкликання підпису України під документом ООН.

"У МЗС пояснили, що Україна поважає внутрішні справи Китаю та дотримується політики невтручання в них. І це показово, тому що як раз політику невтручання Піднебесна просуває на міжнародній арені: що б не відбувалося в середині країни, міжнародна громадськість не повинна втручатися", — розповідає вона і згадує, як під час організації акції в Києві на підтримку протестів у Гонконзі на активістів намагалася вплинути китайська сторона з метою скасування мітингу.

Важливо

Змило Північним потоком. Чому, "продавши" Німеччині "ПП-2", Байден купив кота в мішку та підіграв Пекіну

Крім того, правозахисники звертають увагу, що Китай виробляє величезну кількість технологій, які використовуються для масового стеження та збору даних як у своїй країні, як і за її межами. І вони вже присутні в Україні. Приклад такої системи — Kyiv Smart City, яка впроваджується в Києві, програмне забезпечення та обладнання для неї надає китайська компанія Hikvision.

"При цьому ніхто не гарантує безпеку даних, і Україна стає більш вразливою: ми не знаємо, куди ці дані йдуть, хто їх буде використовувати, в якій мірі ми їх взагалі контролюємо. Відомо, що США саме з цих причин визнали компанію Huawei загрозою національній безпеці, — продовжує Гур'єва. — Не виключено, що в країнах, які потрапляють у залежність від Китаю, колись буде, як у Синьцзян-Уйгурському регіоні, де збираються дані про все: в одному з будинків підвищилося споживання електроенергії — це вже привід для підозри, висилаються спеціальні працівники, які вивчають, що відбувається, чи не проводяться антидержавні зібрання, чи не привід це для затримання ".

Зберегти баланс. Чи стане Китай новим другом України?

"Ніхто ж не говорить, що Польща, яка отримала за останні три роки кілька мільярди доларів інвестицій Китаю в інфраструктурні проекти, робить якусь зраду. Тобто якщо говорять про гроші, то все нормально — всі гроші беруть, будують", — говорить Давид Арахамія, народний депутат.

Дійсно, Україна не єдина європейська країна, уряд якої постає перед проблемою, як отримати вигідний кредит від Китаю і не потрапити в залежність. У їхньому числі не тільки Польща, а й Угорщина, Словаччина і Хорватія — у них вже є досвід доступу до китайських грошей паралельно зі збереженням прозахідних інтересів. Угорський економіст, старший науковий співробітник Center for European Policy Analysis Петер Креко каже, що нині Китай ще не настільки агресивно діє в Європі, як в деяких країнах Азії або Африки, і не встиг сформувати потужне лобі — Європейський парламент, згідно з дослідженнями, активно протидіє впливу Китаю в області прав людини.

"У Китаю немає відданої групи політичних гравців, які б представляли інтереси Китаю в Європейському союзі, як, скажімо, у випадку Росії, її підтримка куди більш висока, — говорить він. Але при цьому Креко визнає, що окремі країни, в тому числі Угорщина, можуть ставити економічні інтереси понад усе: — Наприклад, офіційний Будапешт скаже: "Яке нам діло до порушення прав людини в Китаї, якщо жителі нашої країни хочуть їсти". ЄС поки не реагує на таке зближення, тому що інвестиції вважаються важливими". Саме тому, на думку експерта, вже сьогодні необхідно публічно обговорювати всі китайські теми, інакше ведення справ з Пекіном перетворюється на "бізнес за зачиненими дверима".

І саме про це сьогодні говорять США: з недавніх пір держава веде політику стратегічного стримування Китаю — недопущення потрапляння третіх країн у зону впливу КНР. Але якщо країнам ЄС, які активно поглядають на Схід, Вашингтон пропонує альтернативу, в першу чергу фінансову, то Україна часто лише чує, що Києву "не рекомендують" деякі дії, наприклад, продавати акції "Мотор Січі", але не обіцяють ніякої підтримки.