Важкий рік Зеленського. Чому опозиції у глави держави побільшало

Щоб утримати електоральний рейтинг та команду, президентові доводилося діяти жорстко, не завжди ухвалюючи популярні рішення. Так у розмові з Фокусом про діяльність Зеленського відгукуються народні депутати "Слуги народу". Крім економічних проблем і російської військової загрози, ситуація ускладнювалася пандемією коронавірусу, що досі триває, і потужними інформатаками на главу держави.

"Жодному президенту не випадало стільки випробувань", — вважає Олексій Устенко, нардеп зі "Слуги народу". Зеленського він називає добрим антикризовим менеджером.

В Офісі президента серед головних викликів у році, що минає, виділяють спроби РФ заблокувати переговори щодо Донбасу, бажання деяких великих бізнесменів зберегти свої привілеї, а також слабкий темп вакцинації від коронавірусу.

Цей рік Володимир Зеленський розпочав рішуче: оскільки правоохоронна система не дозволяла виконати одну з найгучніших передвиборчих обіцянок — "весна прийде — саджати будемо", — знайшлися обхідні шляхи. Так, у лютому на українську політичну сцену голосно вийшла Рада національної безпеки і оборони (РНБО), яка почала вводити санкції в обхід судів. З того часу під її роздачу потрапили українські медіа, журналісти, чинні та колишні політики, ексчиновники та генерали, бізнесмени, контрабандисти та злодії в законі.

Спочатку план працював: після санкцій проти нардепів Тараса Козака та його бізнес-партнера і кума Путіна Віктора Медведчука президентський рейтинг пішов вгору. Згодом з'ясувалося, що механізм неідеальний: при складанні списків санкцій допускалися помилки, які могли бути пов'язані з корупцією в правоохоронних органах, про що говорив голова парламентської фракції СН Давид Арахамія. Санкції, що рідко підкріплювалися реальними кримінальними справами, спровокували хвилю критики на адресу президента.

Найважче було втрачати людей з команди, які, як виявилося, про команду зовсім не думали

РНБО була не єдиним козирем у рукаві Зеленського. Другий, котрий активно просувався весь рік, — меседж про боротьбу з олігархами. Цю іміджеву обіцянку треба було виконати за всяку ціну, і "слугам" довелося неабияк попотіти, щоб зібрати голоси під відповідний закон, а незгодних — виключити з фракції, як це сталося з нардепкою Людмилою Буймістер, яка проголосувала проти.

Закон та інші пов'язані з ним законодавчі ініціативи спровокували конфлікт Володимира Зеленського з одним із найвпливовіших українців — бізнесменом Рінатом Ахметовим. На 1 грудня президент навіть анонсував держпереворот, який, за його словами, готувало оточення Ахметова. Останній все заперечував, але сварка з енергетичним магнатом на фоні вугільного дефіциту в країні та на порозі зими викликала побоювання щодо можливих проблем під час опалювального сезону.

Небезпечний тиск: "Розумна політика", "Північний потік" та мінські угоди

Нова політика глави держави не всім його союзникам припала до смаку. Так, Верховна Рада відправила у відставку Дмитра Разумкова, який очолював парламент, перший номер "Слуги народу" на позачергових парламентських виборах 2019 року. Після цього у Верховній Раді він створив міжфракційне об'єднання "Розумна політика", до якого приєдналися кілька десятків "слуг", похитнувши позиції монобільшості. Разумкова почали називати новою опозицією.

Помітно зріс і зовнішній тиск на президента, йдеться про загострення на кордоні з Росією та важкі переговори з лідерами країн Заходу, коли Володимир Зеленський чув слова підтримки, але насправді партнери відхрещувалися від українських турбот. Так, наприклад, сталося з добудовою російського газопроводу "Північний потік-2", за який Україна, на думку енергетичних експертів, так і не отримала чітких гарантій безпеки та пропорційної компенсації.

Зустріч президента України з новим канцлером Німеччини Олафом Шольцем і президентом Франції Емманюелем Макроном, що відбулися в середині грудня, після відеопереговорів Володимира Путіна і Джо Байдена стали приводом припускати, що під дипломатичними формулюваннями про підтримку України ховаються вимоги імплементації мінських угод. Втім, Зеленський це заперечує. За його словами, жодного тиску він не відчуває.

"Якщо буде, обов'язково скажу, тому що з тиском дуже небезпечно жити, тиск треба збивати", — жартував президент, відповідаючи на запитання журналістів у Брюсселі.

Попри труднощі, це був рік, після якого ми більше не зможемо посилатися на недосвідченість Володимира Зеленського. Так у розмові з Фокусом розмірковує політичний аналітик Петро Олещук. За його словами, президент адаптувався до реалій, пройшов екватор своєї каденції, настав час говорити про конкретні результати.

У свою чергу "слуги" запевняють, що багато що зроблено. Особливо наголошують на інфраструктурних проєктах, кампанії з вакцинації проти коронавірусу, продовженні реформи місцевого самоврядування, запуску ігрового бізнесу, земельній реформі, а також глобальній підтримці Заходу на фоні концентрації військ біля кордонів України.

"Кожен із цих та багатьох інших елементів нашої роботи був непростим. Кожен вимагав серйозної концентрації команди та президента, — каже Фокусу Євгенія Кравчук, заступниця голови фракції СН у ВР. — Чи вдалося зробити все, що заплановано? Ні, деякі речі перенеслися на наступний рік. Найважче було втрачати людей із команди, які, як виявилося, про команду зовсім не думали. Антиолігархічний закон став для команди випробуванням, у результаті якого ми втратили перший номер нашого партійного списку".

Не 74%, але рейтинг Зеленського тримається

У 2019 році Володимир Зеленський прийшов на Банкову із приголомшливими 73% підтримки виборців. До кінця 2022-го, на половині президентського терміну, він втратив понад 50% рейтингу. За даними Київського міжнародного інституту соціології, якби вибори президента відбулися в середині грудня, за Зеленського проголосували б 27,6% виборців, які визначилися з вибором. Проте, за словами експертів, це непоганий результат.

"Петро Порошенко на екваторі своєї каденції вже не міг вважатися найпопулярнішим політиком України. Володимир Зеленський таким залишається. Але це не лише його заслуга, це заслуга його опонентів з високими антирейтингами", — продовжує Олещук, наголошуючи на нестандартності дій нинішнього глави держави. Це допомагає йому зберігати популярність.

Президент збудував жорстку вертикаль, яка, попри критику в медіа, зіграла скоріше у плюс, бо в Україні звикли до персоніфікованої влади, коли одна людина відповідає за всі перемоги та поразки. Де-факто Офісу президента наразі підпорядковуються Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Генпрокуратура, СБУ.

І все ж таки одна з головних проблем Зеленського — нестабільність монокоаліції, відсутність єдності команди, через що під важливі закони "слугам" не вистачає власних голосів і доводиться звертатися за допомогою до депутатської групи "Довіра", фракції "Батьківщина" та інших ситуативних союзників. Проте значною цю проблему політологи не вважають.

"Я б не називав те, що відбувається всередині команди, розколом. Група Разумкова — це не перша втрата всередині команди. Уже йшли "молоді реформатори": [експрем'єр-міністр Олексій] Гончарук, [екссекретар РНБО Олександр] Данилюк, [ексгенпрокурор Руслан] Рябошапка, а до цього — [ексголова ОП] Андрій Богдан разом зі своїми людьми. Критично нічого не змінилося", — розмірковує Олещук. Показово, що за рік рейтинг Зеленського практично залишився незмінним. У грудні 2020 року за нього готові були голосувати 27% виборців (дані КМІС).

Третій рік перебування президента на посаді зазвичай є вирішальним. Про це в коментарі Фокусу каже політолог Олександр Кочетков. За його словами, якщо нинішня зима пройде важко і комунальна система не впорається, про що днями СБУ попередила Кабмін, направивши туди звіт про критично низькі запаси вугілля на складах деяких ТЕЦ та ТЕС, навесні українці вимагатимуть зміни влади. Якщо все пройде добре, запасів палива вистачить або допоможуть союзники (про імпортні постачання вугілля неодноразово згадував президент, запевняючи, що їх не бракує), тоді суспільство погодиться, що влада справляється і весна буде спокійною.

Сам Зеленський, оцінюючи свою роботу, ставить собі 7–8 балів за 12-бальною шкалою. Судячи з його виступу в парламенті 1 грудня, президент живе в країні мрій, що збулися, де, як йому здається, багато що змінилося на краще.