Де межа компромісу. Україна й світ шукають можливостей, як уникнути ескалації

Точка кипіння — це не точка невороття. В будь-який момент Росія може зупинити ймовірний наступ — військовий та навіть інформаційний, якщо отримає те, чого бажає. І мова не тільки й не стільки про контроль над Україною. Росія чекає, коли виникне ситуація, під час якої Кремль може вдати, що переміг. Проте зараз рішення знайти вкрай складно через участь у конфлікті різних груп впливу та різних рівнів їхніх інтересів, хоча й можливо.

"Умом Россию не понять, Аршином общим не измерить", — писав російський поет Федір Тютчев у ХІХ столітті. З тих часів мало що змінилось. Росію, як і раніше, важко зрозуміти, якщо вона не розуміє сама, чого хоче.

"У Росії неоднорідне бачення того, якими мають бути остаточні цілі в ескалації, котру вона затіяла, а відповідно, й компроміси, на які вона готова погодитися", — говорить Максим Хилько, директор програми "Російські та білоруські студії" Ради зовнішньої політики "Українська призма". Він пояснює: з одного боку, у РФ є представники великого бізнесу, який прагне знайти максимально оптимальне рішення, аби продовжувати працювати зі світом, з іншого — силовики, які зацікавлені в ескалації, нехай і не повномасштабній, а принаймні локальній. І якщо першу частину, що наразі в меншості, ізоляція та санкції Росії лякають, то другу — анітрохи, навіть навпаки: силовики прагнуть посилити вплив усередині Росії.

"Зараз у Росії відбувається процес трансформації влади — так званий транзит, який має завершитися до 2024 року. Не обов’язково він завершиться зміною посади президента, але йдеться про розподіл владних ресурсів. І силовий блок, щоб посилити вплив, зокрема, й на бізнес, потребує ескалації на наших кордонах та перемог", — додає експерт.

Зараз унікальний історичний шанс, коли Росію можна демотивувати на декілька років чи десятиліть, аби вона не намагалась учинити нових спроб ескалації

Натомість у США все доволі однозначно. Мета Вашингтону — довести всьому світу, що Росія блефує й насправді не здатна диктувати свої умови всім навкруги, коли максимально підвищена ціна ескалації для неї.

Щодо України, то країна опинилась у складній ситуації, у якій від неї мало що залежить. Принаймні в глобальному вимірі. До того ж українська влада не пропонує своїх рішень світові. Влада та опозиція, хоча інколи й заявляють про єдність перед обличчям спільного ворога, насправді борються за власні рейтинги. Відтак градус популізму інколи за­шкалює, а в публічному просторі практично відсутня серйозна дискусія про пошуки оптимального виходу.

"Такі різні позиції учасників заважають знайти постійне рішення, тому варто зосередитись на пошуках кількох проміжних, які б допомогли знизити ризики ескалації, виграти час для більш спокійних обставин", — додає Хілько. І це мають бути мінімальні компроміси, які б дозволили зробити гучні заяви, прозвітувати перед виборцями.

Мовчати про НАТО

На днях посол України у Великій Британії Вадим Пристайко в інтерв’ю BBC Radio 5 Live припустив: Україна може відмовитися від вступу до НАТО, якщо її до цього змусять обставини, хоча це йде всупереч із Конституцією України. Згодом пояснив: "Могли б, враховуючи ту загрозу, яка є". І поки в Міністерстві закордонних справ України запевняли, що слова посла вирвані з контексту, у російському відомстві раділи новині.

"Можу лише сказати, що є розумні люди", — зазначив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. Він додав: "Якби це сталося, багато хто зітхнув би з полегшенням, зокрема й у Європі".

У Росії неоднорідне бачення того, якими мають бути остаточні цілі в ескалації щодо України, а відповідно, й компроміси, на які вона готова погодитися

Насправді складно повірити, що дипломат такого рівня необдумано говорить ці слова. Імовірніше, така заява — спроба протестувати реакцію Кремля або ж намагання показати, що все можливо при певних обставинах. Й деякі експерти підтримують таку можливість, мовляв, Україні краще уникати розмов про НАТО та надання ПДЧ.

"Швидкий вступ до НАТО Україні й так не світить. Це показує гіркий досвід Грузії, яка багато років має велику підтримку населенням вступу до НАТО, але ще далека від Альянсу", — говорить Андреас Умланд, аналітик Стокгольмського центру досліджень Східної Європи. Він переконаний: визнання цього факту може знизити градус напруги навколо загрози російського вторгнення.

Важливо

Чому в разі нового вторгнення Росії Україна врешті-решт переможе

"Крім того, НАТО та Росія на взаємній основі могли б домовитися про неприйнятність розміщення наступальних ракет на певній відстані від кордонів, — додає директор програми "Російські та білоруські студії" Ради зовнішньої політики "Українська призма". — Ніхто й не планував цього робити, США хотіли щодо цього питання домовитися. Натомість Росія отримує можливість говорити про певні гарантії безпеки. Це компроміс без утрат для будь-якої сторони".

Тет-а-тет зі США

Експерти нині згадують, що на зустріч Росія — США в Женеві американська сторона привезла свої пропозиції для обговорення. Ці питання стосуються двох держав. Наприклад, відновлення договорів про ліквідацію ракет малої та середньої дальності. США вий­шли з договору за президентства Дональда Трампа, звинувативши Росію в його порушенні. Вашингтон та Москва готові це питання обговорювати. А також важливо вдатися до оновлення Віденського документа задля підвищення процедур прозорості навчань, які відбуваються в Європі для посилення рівня довіри.

"Можна оновити процедури повідомлення про навчання біля кордонів НАТО та Росії, запрошуючи спостерігачів для розуміння, як проводяться навчання. Звісно, в межах розумного", — говорить Максим Хилько.

Не порушення питання вступу до НАТО може знизити градус напруги навколо загрози російського вторгнення

Щодо розмов між Вашингтоном та Москвою про Україну, то експерти вважають їх неприпустимими, адже Україна не може бути предметом торгу.

"Зараз момент істини. Має бути поставлена крапка взагалі в претензіях Росії щодо наших земель. Це унікальний історичний шанс, коли Росію можна демотивувати на декілька років чи десятиліть, аби вона не намагалась учинити нових спроб ескалації, — переконаний Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва. — Не треба нехтувати цією можливістю. Вчасно не покарана агресія має властивість поширюватися й поглиблюватися. Якщо зараз шукатимемо, що влаштує Росію, то за два роки думатимемо знову, як вгамувати нову хвилю ескалації".

Мінська карта

Розіграти її вдало для України й світу навряд чи вдасться. ОРДЛО ще довгий час буде територією нестабільності. Росія завжди як не прямо, то опосередковано впливатиме на ці території.

"Мінськими домовленостями знехтувано ще тоді, коли Москва почала видавати російські паспорти на окупованих територіях, інтегрувати Донецьк і Луганськ у свій економічний простір, оприлюднила документи "нормандської четвірки". Це свідчить про те, що Росія не бачила, куди їй рухатися далі", — говорить Олександр Хара, український дипломат, експерт Центру оборонних стратегій.

Очевидно, що саме через ці території Росія завжди прагне отримати більше впливу на українську внутрішню політику. "Але, як виявилося, за часів президента Зеленського це стало неможливим. Мінськ забуксував, у Росії почали думати над альтернативними варіантами, зокрема й визнанням цих територій Росією. У самій Росії з’явилася група лобістів, які вимагають щось вирішити для людей на Донбасі. Проте навряд чи це те, чого хоче Путін", — додає Андреас Умланд.

Нині він намагається домовитися з Вашингтоном та європейськими партнерами, щоб ми виконали мінські угоди в російських інтерпретаціях. Проте також марно. Як наслідок — нещодавнє рішення Держдуми Росії. На засіданні 15 лю­того вона ухвалила постанову авторства комуністів про звернення до президента Володимира Путіна "про необхідність визнання "Донецької Народної Республіки" та "Луганської Народної Республіки". А це фактично порушення мінських угод.

Як кажуть експерти, визнання може ніколи й не відбутися, але Росія продовжує тиснути, аби Україна в рамках теперішніх переговорних форматів поступилась і розпочала якнайшвидший "діалог із Донбасом". І тиск цей спрямований не стільки на Україну, скільки на західних партнерів.

Питання, на які поступки вони зважаться — якщо зважаться — піти.