Промисловість вирішить результат війни з РФ. Чому Захід має зайнятися своєю військовою промисловістю

Як показала війна в Україні, епоха промислових війн ще не закінчилася. Масова витрата обладнання, транспортних засобів і боєприпасів потребує великої промислової бази для поповнення запасів — кількість, як і раніше, має якість.

У масових бойових діях беруть участь 250 тисяч українських солдатів, а також 450 тисяч нещодавно мобілізованих цивільних проти близько 200 тисяч російських військ (включно з бойовиками).

Озброєння, харчування та забезпечення цих армій є грандіозним завданням. Найобтяжливі постачання боєприпасів. Для України це завдання ускладнюють російські далекобійні засоби вогневого ураження, націлені на українську військову промисловість та транспортні мережі по всій глибині країни. Російська армія також страждає від атак з-за кордону та актів саботажу, але у менших масштабах. Темпи використання боєприпасів та техніки в Україні може підтримати лише великомасштабна промислова база.

Фокус переклав новий текст Алекса Вершиніна, присвячений військовій індустрії та військовій економіці Заходу.

Повернення промислових воєн: чому індустрія вирішить результат війни в Україні

Ця реальність має стати попередженням для західних країн, які скоротили свій військово-промисловий потенціал та пожертвували масштабами та ефективністю задля економії. Така стратегія ґрунтується на помилкових припущеннях про війни майбутнього, і на неї вплинули як бюрократична культура західних урядів, так і спадщина конфліктів низької інтенсивності. Зараз Захід навряд чи має промисловий потенціал для ведення великомасштабної війни. Якщо уряд США планує знову стати арсеналом демократії, необхідно переглянути можливості військово-промислової бази США та основні передумови, які лежали в основі її розвитку.

Російсько-українська війна: оцінка використання боєприпасів

Точних даних щодо витрати боєприпасів у російсько-українському конфлікті немає. Жоден з урядів не публікує дані, але витрати боєприпасів з боку Росії можна розрахувати на основі офіційних даних про вогневі завдання, які надає Міністерство оборони Росії під час щоденних брифінгів.

Хоча в цих цифрах тактичні ракети розташовані упереміж із звичайною артилерією, небезпідставним буде припущення, що третину цих завдань виконали ракетники, оскільки вони становлять третину артилерії мотострілельних бригад, а два інших батальйони — ствольна артилерія. Це дозволяє припустити, що 390 щоденних завдань припадає на ствольну артилерію.

Кожен залп ствольної артилерії здійснюється батареєю із шести гармат. Однак внаслідок бойових дій та технічних зламів це число може скоротитися до чотирьох. З чотирьма гарматами на батарею та чотирьма снарядами на зброю ствольна артилерія здійснює близько 6 240 пострілів на день. Ми можемо списати ще 15% витрат на снаряди, встановлені на землі, але кинуті під час швидкого пересуванні батареї; снаряди, знищені українськими ударами по складах боєприпасів; а також снаряди, про пуск яких не доповіли вищому командуванню. Тоді загальна кількість складає 7 176 артилерійських пострілів на день.

Слід зазначити, що Міністерство оборони Росії повідомляє лише про вогневі завдання військ Російської Федерації. Вони не включають формування Донецької та Луганської сепаратистських республік, що розглядаються як різні країни. Цифри не зовсім точні, але навіть якщо вони відрізняються від реальних на 50%, це все одно не скасує загальну проблему логістики.

Масштаби промислової бази Заходу

Перемога в затяжній війні між двома державами, близькими за рівнем розвитку, все ще залежить від потужності промислової бази тієї чи іншої держави. Країна повинна або мати виробничі потужності для створення величезної кількості боєприпасів, або зуміти швидко перепрофілювати для цього інші галузі промисловості. На жаль, Захід більше не відповідає жодній з умов.

Наразі США скорочують свої запаси артилерійських боєприпасів. У 2020 році закупівлі артилерійських боєприпасів скоротилися на 36% — до 425 мільйонів доларів. У 2022 році планується знизити витрати на 155-мм артилерійські снаряди до 174 мільйонів доларів. Це еквівалентно 75 357 основним "тупим" снарядам M795 для звичайної артилерії, 1 400 снарядам XM1113 для M777 та 1 046 снарядам XM1113 для артилерійських знарядь зі збільшеним радіусом дії.

Нарешті, 75 мільйонів доларів виділено на високоточні боєприпаси Excalibur, вартість яких складає 176 тисяч доларів за снаряд — так, всього виходить 426 снарядів. Коротше кажучи, річного виробництва артилерії США у найкращому разі вистачить лише на 10 днів — тобто два тижні бойових дій в Україні. Якщо попередня оцінка кількості випущених Росією снарядів применшена на 50%, то поставленої артилерії вистачить лише на три тижні.

США — не єдина країна, яка зіткнулася із цією проблемою. Під час недавньої військової симуляції за участю військ США, Великої Британії та Франції британські війська вичерпали національні запаси критично важливих боєприпасів вже за вісім днів.

На жаль, це стосується не лише артилерії, а й протитанкових "Джавелінів" та зенітних "Стінгерів". США поставили Україні 7000 ракет Javelin — приблизно одну третину своїх запасів і в майбутньому очікуються нові поставки. Lockheed Martin виробляє близько 2 100 ракет на рік, хоча за кілька років це число може зрости до 4 000. Україна стверджує, що щодня використовує 500 ракет Javelin.

Витрати на крилаті та балістичні ракети настільки ж масштабні. Росіяни випустили від 1 100 до 2 100 ракет. Зараз США щорічно закуповують 110 PRISM, 500 JASSM та 60 крилатих ракет Tomahawk. Це означає, що за три місяці бойових дій Росія витратила вчетверо більше ракет, ніж США за рік. Про темпи російського виробництва можна лише здогадуватися. Росія розпочала виробництво ракет у 2015 році в обмеженій кількості, і навіть у 2016 році обсяг виробництва оцінювався у 47 ракет. Це означає, що вона мала всього п'ять-шість років повномасштабного виробництва.

Вихідний запас у лютому 2022 року невідомий, але, враховуючи витрати та необхідність притримати значні запаси на випадок війни з НАТО, росіянам нема про що турбуватися. Вони, схоже, мають достатньо засобів, щоб витрачати крилаті ракети оперативного рівня для ударів по тактичних цілях.

Припущення у тому, що в озброєнні Росії перебуває 4 000 крилатих і балістичних ракет, цілком обгрунтовано. Виробництво лише зростатиме, попри західні санкції. У квітні ОДК "Сатурн", який виготовляє двигуни для ракет "Калібр", розмістив 500 нових вакансій. Отже, навіть у цій галузі Захід грає з Росією на рівних.

Оцінка озброєнь: помилкові припущення

Перше ключове припущення про війни майбутнього полягає в тому, що високоточна зброя скоротить загальну витрату боєприпасів, оскільки для знищення цілі знадобиться лише один снаряд. Війна в Україні ставить під сумнів це припущення. Багато які "тупі" системи непрямого вогню досягають високої точності без прицільного наведення, і все одно загальна витрата боєприпасів величезна.

Частково річ у тому, що цифрові глобальні карти в поєднанні з масовим поширенням безпілотників дозволяють здійснювати геолокацію та наведення на ціль із підвищеною точністю, а відеоматеріали демонструють можливість нанесення першого удару за допомогою неприцільного вогню.

Друга помилкова ідея зводиться до того, що промисловість можна вмикати та вимикати на свій розсуд. Ця думка, запозичена із бізнес-сектору, поширилася в урядовій культурі США. У цивільному секторі клієнти можуть збільшувати чи зменшувати свої замовлення. Під час зменшення обсягів виробництва компанія-виробник може постраждати, але таке зниження рідко буває катастрофічним, адже зазвичай клієнтів кілька, і збитки можна розподілити між ними. На жаль, це не працює у випадку воєнних закупівель.

У США є лише один споживач артилерійських снарядів — армія. Щойно замовлення падають, виробник змушений закривати виробничі конвеєри, щоб скоротити витрати та зберегти бізнес. Малі підприємства можуть закритися остаточно. Створювати нові потужності дуже складно, тим більше, що кваліфікованих працівників з інших сфер залучити дуже важко. Багато які старі системи виробництва озброєнь трудомісткі настільки, що їх практично збирають вручну, а підготовка нових кадрів займає багато часу.

Питання ланцюжка постачання також проблематичні, оскільки компоненти може виробляти субпідрядник, який або виходить з бізнесу, втрачаючи замовлення, або перебудовується для інших клієнтів, або залежить від деталей з-за кордону — можливо з ворожої країни.

Очевидною проблемою є майже монополія Китаю на рідкісні ресурси. Виробництво ракет Stinger не буде завершено до 2026 року — частково через брак компонентів. В американських звітах про оборонно-промислову базу ясно сказано, що нарощування виробництва у воєнний час може стати складним, якщо не неможливим, через проблеми з ланцюжком поставок та нестачі кваліфікованого персоналу у зв'язку з деградацією виробничої бази США.

Зрештою, існує неправильне припущення про загальний рівень використання боєприпасів. Уряд США завжди занижував цей показник. З часів В'єтнаму до сьогодні з п'яти заводів із виробництва стрілецької зброї залишився один. Це яскраво проявилося у розпал війни в Іраку, коли США почали відчувати нестачу боєприпасів для стрілецької зброї та були змушені закуповувати британські та ізраїльські боєприпаси на початковому етапі війни.

У якийсь момент США довелося використати запаси боєприпасів 50 калібру часів В'єтнаму і навіть Другої світової війни. Такою була ціна помилкових уявлень про ефективність американських військ.

Справді, за оцінками Управління урядової звітності, для знищення одного повстанця потрібно 250 тисяч набоїв. На щастя для США, їхня збройова культура забезпечила наявність цивільної інфраструктури з виробництва боєприпасів для стрілецької зброї. Цього не можна сказати про інші види боєприпасів, як показано раніше на прикладі ракет Javelin та Stinger. Без доступу до урядової методології неможливо зрозуміти, чому оцінки уряду США виявилися неправдивими, але існує ризик, що такі ж помилки допущені щодо інших типів боєприпасів.

Висновок

Війна в Україні показує, що бойові дії між рівними чи майже рівними супротивниками вимагають наявності технологічно просунутого, масового, промислового рівня виробництва. Російський наступ витрачає боєприпаси в обсягах, що значно перевищують прогнози, а також обсяги виробництва боєприпасів у США. Щоб США могли виступити як арсенал демократії для захисту України, необхідно серйозно переглянути спосіб та масштаб організації промислової бази США.

Ця ситуація особливо критична, оскільки за російським вторгненням стоїть світовий промисловий капітал в особі Китаю. У той час як США починають витрачати дедалі більше своїх запасів, щоб підтримати Україну у війні, Китай досі не надав Росії значущої військової допомоги. Захід повинен виходити з того, що Китай не допустить поразки Росії, особливо через брак боєприпасів.

Якщо протистояння між автократіями та демократіями справді перейшло у воєнну фазу, то арсенал демократії має кардинально покращити свій підхід до виробництва боєприпасів у воєнний час.

Про автора

Алекс Вершинін — підполковник у відставці. Має десятирічний досвід роботи на передовій у Кореї, Іраку та Афганістані. Останнє десятиліття перед виходом у відставку він працював офіцером з моделювання та імітації в галузі розробки концептів та експериментів для НАТО та армії США.