Екстремізм у лавах армії США: правові способи боротьби

Будучи лейтенантом берегової охорони, Крістофер Гассон планував убивства "журналістів, політиків-демократів, професорів, суддів Верховного суду і тих, кого він називав "ліваками". 31 січня 2020 року він визнав себе винним у злочинах, пов'язаних із наркотиками та вогнепальною зброєю, і отримав 13 років позбавлення волі. Незважаючи на те, що Хассона визнали терористом, федеральні прокурори вибрали ці дрібніші обвинувачення у зв'язку з тим, що наразі не існує закону про внутрішній тероризм. Берегова охорона, зі свого боку, також не мала у своєму розпорядженні більш прицільних правових засобів для розгляду злочинів Хассона.

Фокус переклав статтю Майкла Шрама про те, як боротися з проявом екстремізму в лавах американської армії.

Як військовий суддя ВПС, я не з чуток знаю про зростання кількості військовослужбовців, залучених до екстремістської діяльності. У 2021 році 17,6% змов і нападів, пов'язаних із внутрішнім тероризмом, скоїли військовослужбовці, які перебувають на дійсній військовій службі або в запасі. У січні 2021 року в США стався напад на федеральну власність, коли організована група екстремістів увірвалася в Капітолій США. Приблизно 12% осіб, обвинувачених федеральним судом у причетності до цих дій, у тій чи іншій формі мали військовий досвід, включно з військовослужбовцями, які перебувають на дійсній службі. Існує більш ніж достатньо доказів, що військовослужбовці є сприятливим середовищем для вербування екстремістів і що зростання внутрішнього екстремізму в лавах збройних сил являє собою загрозу національній безпеці.

На жаль, нині Кримінальний кодекс США та Єдиний кодекс військової юстиції не надають інструментів для подолання цієї кризи, оскільки не розглядають внутрішній екстремізм як окремий кримінальний злочин. Кодифікація внутрішнього екстремізму як статті у Військовому кодексі дозволить командирам адекватно реагувати на зростаючу хвилю внутрішнього екстремізму. Цей крок дасть можливість військовим прокурорам отримати більше ресурсів і уваги, а також запобігти політизації щодо явно небажаної поведінки. Крім того, це дасть змогу Міністерству оборони і суспільству загалом точніше відслідковувати прояви внутрішнього екстремізму в збройних силах, що в кінцевому підсумку підвищить довіру до цієї організації загалом.

Загроза екстремізму

Екстремістські угруповання активно вербують до своїх лав військовослужбовців, оскільки ті становлять для них особливу цінність. Усі військовослужбовці проходять базову підготовку, під час якої вчаться поводитися зі зброєю, а багато хто за час служби в армії дізнається набагато більше, ніж пропонується в рамках базової підготовки. Крім того, військовослужбовці мають доступ до самої армії — стратегії, розвідки, інсайдерської інформації, зброї. Усе це становить цінність для організаторів насильницьких екстремістських атак. Під час служби військовослужбовцям прищеплюється почуття дисципліни та ієрархії — якості, які високо цінуються лідерами войовничих екстремістів, особливо в тих групах, де не вистачає добре освічених членів. Крім того, наявність військовослужбовців надає екстремістським угрупованням "легітимності". Групи, в яких є військові, можуть представити себе як впорядковані та раціональні, а отже, респектабельні члени суспільства. Це також дає змогу екстремістській групі представляти себе патріотичною — такою, що робить усе необхідне для захисту прав особистості.

Екстремістські групи можуть бути привабливими для військовослужбовців, особливо ветеранів. Потреба у приналежності до спільноти часто згадується ветеранами як мотивація для вступу в терористичні та насильницькі екстремістські групи. Для людей, які мали раніше військовий досвід, потреба у приналежності часто проявляється як бажання повернути втрачене почуття спільності — можливість приєднатися до групи, що може запропонувати їм подібне почуття товариства, місії та лояльності. Як екстремістські угруповання цінують дисципліну й організованість військовослужбовців, так і військовослужбовці цінують почуття порядку в екстремістській групі та прагнення до спільного блага, яке багато хто не може знайти в цивільному житті.

Ще одна причина, через яку ветерани легко піддаються вербовці, полягає в тому, що багато хто з них відчуває відразу до уряду за недостатню фізичну, психологічну або професійну підтримку, необхідну для успішного життя в громадянському суспільстві. Президент Росії Володимир Путін давно намагається використовувати військовослужбовців США у своїх цілях з тієї ж причини. Російські оперативники націлені на певні підгрупи, щоб маніпулювати "прихованими образами або чутливими моментами". Росія використовує законне невдоволення військовослужбовців, щоб створити плацдарм для розпалювання ворожнечі та пропаганди ідей про безповоротну зіпсованість "системи". Аналогічним чином багато екстремістських угруповань створюють наративи про те, що ветеранів не цінують, а ідеали, за які ті боролися в армії, зараз зазнають нападів.

Чинник, що сприяє вербовці екстремістів, — повністю добровольча служба у ЗС США. Без призову на військову службу всіх верств населення військові інститути стають консервативнішими та ізольованими від громадянського суспільства. Добровольці служать набагато довше, частіше вступають на службу повторно і менше схильні до плинності кадрів, ніж призовники. Ці консервативні тенденції постійно посилюються, і молоді військовослужбовці стають легкою здобиччю для вкрай правих груп, які сповідують схожу консервативну ідеологію. Нарешті, багато людей з військовим досвідом можуть розглядати екстремістські угруповання як шанс продовжити боротьбу за шляхетну справу. Військовослужбовці переконуються в тому, що спадщина і культура Америки під загрозою, а їх закликають до патріотичного служіння.

Участь військовослужбовців у внутрішньому екстремізмі здатна завдати непоправної шкоди збройним силам США. Активна участь у внутрішньому екстремізмі підриває моральний дух і знижує боєготовність збройних сил країни. Моральний дух і згуртованість особового складу у військовому підрозділі прямо чи опосередковано впливають на готовність підрозділу до виконання завдань і його потенціал для досягнення успіху. Довіра і товариство є необхідними умовами для ефективного функціонування та ведення бойових дій і значною мірою залежать від здатності особового складу до постійного спілкування. Збройні сили США є провідною силою у світі завдяки різному походженню, поглядам, культурі та досвіду наших військовослужбовців, а не всупереч цим відмінностям. Зверхні погляди, дискримінація та нерівне поводження з людьми ставлять під загрозу боєготовність, послаблюючи міжособистісні зв'язки, розпалюючи недовіру і підриваючи згуртованість підрозділів, і в кінцевому підсумку зводять нанівець здатність підрозділу діяти на повну силу. Внутрішній екстремізм порушує порядок і дисципліну.

Крім загрози особовому складу і завданням збройних сил, екстремізм серед військовослужбовців може становити загрозу і для суспільства загалом. Екстремісти проходять військовий вишкіл або тому, що вони радикалізувалися після вступу на військову службу, або, в рідкісніших випадках, вступають на службу спеціально для того, щоб пройти навчання. Така підготовка і доступ до зброї роблять цих людей ще небезпечнішими для їхніх потенційних жертв. Екстремісти з бойовим досвідом можуть передавати зброю третім особам або проводити навчання своїх груп, підвищуючи тим самим потенційну шкоду від усієї мережі екстремістів.

Участь військовослужбовців у внутрішньому екстремізмі підриває довіру нації до цієї інституції. У довгостроковій перспективі це може негативно позначитися на рекрутингу і знизити готовність американського народу фінансувати або підтримувати збройні сили. Цивільні особи мають право знати, що військовослужбовці захищають їх, а не планують їхнє знищення через їхню расу, походження або політичні переконання.

Правові заходи реагування

Відповідно до Єдиного кодексу військової юстиції не існує спеціального закону про внутрішній екстремізм, що дозволяє пред'явити військовослужбовцю відповідне обвинувачення. Це означає, що командирам доводиться боротися з внутрішнім екстремізмом за допомогою цілої низки статей. До них належать ст. 88 (неповага до посадових осіб), ст. 94 (заколот або підбурювання), ст. 116 (бунт або порушення миру) і ст. 117 (провокаційні слова або жести). Командири також можуть використовувати статтю 92 (непокора наказу або розпорядження), щоб охопити широкий спектр дрібних проступків. Наприклад, інструкція Міністерства оборони 1325.06 забороняє військовослужбовцям брати участь у політичній діяльності у військовій формі або брати на себе керівну роль у такій діяльності. Дві інші загальні статті — це стаття 133 (поведінка, що не личить офіцеру) і стаття 134 (поведінка, що порушує порядок або дискредитує службу). Нарешті, залежно від обставин злочину, командир може використовувати пункт 3 статті 134 для обвинувачення у злочинах, що порушують федеральне цивільне законодавство, наприклад, закони, що застосовуються на підставі Федерального закону про асиміляційні злочини.

Замість такого розрізненого підходу Конгрес має ухвалити кримінальну статтю, спрямовану безпосередньо на боротьбу з внутрішнім екстремізмом. Це дасть низку переваг. По-перше, військові отримають визначення екстремістської поведінки і відповідний інструмент для її переслідування. Командири вже бачать неправомірні дії і знають, до яких згубних наслідків вони призведуть. Кримінальна стаття дасть їм основу для класифікації такої поведінки. Крім того, кримінальна стаття послужить стримувальним фактором для всіх військовослужбовців, попереджаючи їх про те, що участь у внутрішньому екстремізмі несумісна з цінностями військовослужбовця.

Упорядкована схема обвинувачення стане для командирів сигналом до виконання закону. Можливо, військовослужбовцям уже заборонено займатися внутрішнім екстремізмом. Однак відсутність чіткої заборони породжує у командирів невпевненість у тому, чи справді заборонена неприємна поведінка, особливо у світлі того, що правопорушники спотворюють заяви про свободу слова та аргументи на користь особистої свободи. Чітко сформульована заборона дасть командирам свободу діяти так, як того вимагає військова організація.

Нарешті, наявна система ускладнює моніторинг внутрішнього екстремізму. Ані уряд, ані Конгрес, ані громадяни не мають реальної можливості точно відстежувати випадки прояву внутрішнього екстремізму в збройних силах і покарання за ці правопорушення. Ухвалення кримінальної статті дасть змогу правильно ідентифікувати та відстежувати правопорушення, а також дасть правоохоронним органам сховище інформації для використання в моніторингу та майбутніх розслідуваннях. Розуміння природи екстремістської поведінки серед військовослужбовців, засноване на даних, допоможе визначити пріоритети в освітній діяльності.

Проблеми та рішення

Існує кілька перешкод, які досі заважали військовим, та й суспільству загалом, ухвалити закон про екстремізм у країні. Однак усі вони можуть і мають бути подолані, особливо у військовому контексті.

• По-перше, справи про внутрішній екстремізм складно доводити. Обвинувачі мають довести участь і мотив обвинуваченого, що вимагає від фахівця зі встановлення фактів висновку про наміри обвинуваченого. Однак у минулому збройні сили вже проходили через складні судові процеси — наприклад, під час розгляду справ про сексуальне насильство. Система та її персонал готові до подібних дій.
• По-друге, переслідування внутрішнього екстремізму буде політично складним заходом. Але у військового відомства вже є підстави і ресурси для того, щоб діяти незалежно від політичного тиску. Кодифікація кримінальної статті за внутрішній екстремізм відповідає Національній стратегії протидії внутрішньому екстремізму, в якій ідеться про те, що "наш закон не знає відмінностей за політичними поглядами — лівими, правими або центристськими, і ми маємо наслідувати його приклад". Ухвалення кримінальної статті узгоджується з третім компонентом Національної стратегії, даючи змогу відповідним чином посилити розслідування і переслідування злочинів, пов'язаних із внутрішнім тероризмом.

Нарешті, захист свободи слова відповідно до Першої поправки різко обмежує можливості кримінального законодавства щодо регулювання різних поглядів і думок. Існує побоювання, що застосування кримінальної статті за екстремізм всередині країни порушуватиме Першу поправку. Безумовно, необхідно докласти всіх зусиль, щоб не допустити обмеження конституційних прав військовослужбовців. Однак Верховний суд послідовно віддає перевагу військовим у визначенні та створенні власної політики. Насправді, політика, спрямована на те, щоб захистити збройні сили "як від реальності, так і від видимості дій як підручних партійних політичних сил", "повністю відповідає американській конституційній традиції політично нейтрального військового відомства під цивільним контролем". Повага Суду поширюється на військову політику, що обмежує індивідуальні права, які конституційно захищені для цивільних осіб.

Верховний суд не стверджував, що Конституція і Білль про права незастосовні до військовослужбовців, але він постановив, що виконавча влада і Конгрес мають надзвичайну свободу дій у визначенні обсягу цих прав. Відповідно, військові можуть обмежити права військовослужбовця набагато більшою мірою, ніж цивільна влада може обмежити права цивільної особи. Верховний суд часто називає збройні сили "окремим співтовариством" з абсолютно унікальною метою забезпечення оборони країни і ведення національних воєн: "Інший характер військового співтовариства і військової місії вимагає іншого застосування захисту [Першої поправки]". Як аргумент на користь доктрини окремої спільноти суди наводять екстрену функцію збройних сил, від якої залежить виживання нації і яка не має аналогів у громадянському суспільстві. Щоб забезпечити оборону і виживання країни, ця окрема спільнота підпорядковується суворим правилам дисципліни, які неминуче передбачають обмеження інших конституційних гарантій.

Висновок

На військових командирів покладено серйозну відповідальність. Для її виконання першорядне значення мають порядок і дисципліна у військах. Екстремізм у лавах військовослужбовців — це непокора, яку мають припиняти командири. Кодифікація внутрішнього екстремізму як кримінальної статті Єдиного кодексу військової юстиції дасть змогу притягувати до відповідальності військовослужбовців, які вчиняють дії, що загрожують лояльності, дисципліні та моральному духу товаришів по службі. Ухвалення кримінальної статті також допоможе відновити віру цивільних в армію як інститут і захистити їх від внутрішніх терористичних атак. Якщо дозволити внутрішньому екстремізму розростатися, то він ставатиме дедалі більшою небезпекою для армії та країни.

Про автора

Майкл Шрама — підполковник, який зараз є військовим суддею, призначеним до судового органу ВПС, округ 1, об'єднана база Ленглі-Юстіс, штат Вірджинія. На цій посаді він виступає як суддя загального і спеціального військового трибуналу. Підполковник Шрама обіймав посади помічника штабного судді, окружного радника із захисту, радника з апеляційного захисту, адвоката з екологічних суперечок, штабного судді, особливого асистента генерального прокурора США і заступника штабного судді. Підполковник Шрама також викладає військове право у Школі права Вільяма і Мері.

Ця стаття відображає думку автора і не представляє думки або політику Школи права Вільяма і Мері, ВПС США, Міністерства оборони або уряду США.