Боротьба за технології. Як Україні зробити революцію в оборонній сфері
В Україні добре працює модель оборонних інновацій, що сформувалася за десятиліття війни. Це дає змогу впроваджувати нові технології, але бюрократичні процеси можна прискорити.
Політична напруженість навколо коментарів генерала Валерія Залужного, зроблених минулої осені, не повинна відволікати увагу від того, як змінився його підхід до створення армії. Роком раніше головнокомандувач України висловлював свої вимоги в цифрах: "Мені потрібно 300 танків, 600–700 бойових машин піхоти, 500 гаубиць". Тепер він говорить про можливості: перевага в повітрі, контрбатарейна боротьба, радіоелектронна боротьба і протимінні засоби, які мають бути розроблені з використанням "нових технологічних рішень та інноваційних підходів".
Фокус переклав статтю Михайла Лопатіна з групи Rapid Capability Group – Ukraine про військово-технологічну революцію в Україні.
Певною мірою акцент на інноваціях пояснюється застаріванням техніки, переданої донорами. Але, що ще важливіше, він свідчить про зростання впевненості у здатності України розробляти та інтегрувати нові технології для забезпечення летального потенціалу своїх військ. Україна перебуває на хвилі військово-технологічної революції, використовуючи технології подвійного призначення завдяки тісній співпраці між цивільними розробниками і військовими кінцевими користувачами.
Однак мало хто розуміє, наскільки низова модель оборонних інновацій в Україні покладається на ініціативу волонтерів і приватних донорів. Наближаючись до третього року тотальної війни, уряд ініціював кілька програм зі скорочення бюрократичної тяганини та підтримки місцевої промисловості, однак йому ще належить прийняти гнучкий і орієнтований на результат підхід, який уперше було застосовано громадянським суспільством. Щоб досягти цієї мети, Україна повинна під керівництвом оборонного відомства налаштувати процес, який об'єднає революцію в галузі військових технологій зі швидким розвитком потенціалу.
Для цього Україна має створити прискорювач можливостей, який запустить процес інтеграції нових і летальних технологій під час виконання місій. Спираючись на успішні низові зусилля, такий прискорювач відкриє новий канал для структурованого співробітництва у сфері безпеки. Замість того щоб просто ділитися даними з головного світового військового полігону, Україна та її партнери отримають більшу вигоду від спільного розробленя рішень.
Суспільство як джерело оборонних інновацій
Коли в лютому 2014 року Україна зазнала вторгнення, її сектор безпеки і оборони перебував у повному хаосі. На щастя, Революція гідності збіглася в часі з демократизацією військового потенціалу, і технологічно підготовані активісти прийшли на допомогу ослабленій державі. Крім надання нелетальної підтримки, як-от спорядження, пайки та медикаменти, добровольці проєктували, розробляли, закуповували і впроваджували системи і додатки для балістичних розрахунків, тактичного управління боєм, безпечного зв'язку і спостереження за безпілотниками, використовуючи технології, які до недавнього часу були прерогативою держав.
Отже, потреби війни та слабкість оборонних інституцій стали каталізатором появи особливої української моделі оборонних інновацій, яка долає межу між закритими військовими спільнотами та цивільним світом, створюючи потенціал на основі легкодоступних комерційних технологій. Десятиліття потому Збройні Сили України істотно розвинулися як бойова сила, але інститути планування, управління ресурсами та закупівель відставали, про що свідчить нездатність закупити або імпортувати значну кількість озброєнь і спорядження перед повномасштабним вторгненням. І донині волонтери збирають кошти на поставку непомірно великої частки базового обладнання та передових технологій, що використовуються фронтовими підрозділами.
Експертка з безпеки Одрі Курт Кронін показала, як державно-приватні інновації є ключем до стратегічної стійкості України, але провідна роль суспільства в цьому тандемі недостатньо висвітлена. Наприклад, платформа "Дельта" — ядро того, що Кронін називає "безшовною інтеграцією державних і приватних цифрових можливостей", — була не придбана урядом у промисловості, як вона обґрунтовано припускає, а нав'язана непоступливому оборонному відомству завдяки багаторічному наполегливому тиску з боку громадянського суспільства, що представляє інтереси військових.
"Дельта", яку використовували для організації оборони Києва, контрнаступу на Харків і Херсон, а також потоплення крейсера "Москва", інтегрує розвіддані із завданнями спостереження, захоплення цілей і розвідки, забезпечуючи ситуаційну обізнаність і підтримку в ухваленні рішень. Розробка "Дельти" була ініційована компанією "Аеророзвідка", однією з перших груп волонтерів, які забезпечують війська на сході України з 2014 року за послідовної підтримки НАТО, Великої Британії, Канади, Німеччини та інших союзників.
Показово, що "Дельта" — лише один із кількох прикладів складних проєктів із розвитку потенціалу, ініційованих або реалізованих неурядовими організаціями та оборонними стартапами. Розглянемо кілька інших. Такі команди, як "Армія SOS" або UA Dynamics, залучили краудсорсингові кошти для розроблення, виробництва та експлуатації програмного забезпечення для цілевказівки "Кропива", а також розвідувального безпілотника "Валькірія" та ударного "Каратель". Взаємодіючи безпосередньо з військовими підрозділами на фронті, вони розробили техніку, тактику і процедури для розвідувальних і ударних безпілотних місій, а також висококласного захоплення цілей.
Що стосується державних зусиль, то найбільшу ініціативу проявили українські органи безпеки, розвідки та спеціальних операцій, які звернулися до волонтерів і приватних донорів для реалізації проєктів, що використовують комерційні технології для виконання операцій стратегічної важливості. Так, нещодавно стало відомо про розроблення безпілотного літака "Бобер" для завдавання високоточних ударів по об'єктах виробництва і зберігання ракет противника, а також надводного безпілотника "Sea Baby" для завдавання ударів по Керченському мосту.
Проблема масштабу
Як видно з наведених вище прикладів, українська модель низових інновацій характеризується кількома ключовими особливостями.
- По-перше, основна увага приділяється можливостям, а не технологіям. Ефект, що досягається завдяки посиленню тактики, поліпшенню ситуаційної обізнаності або комбінації систем, кращий за матеріальні рішення з причин вартості та часу.
- По-друге, постановка завдань зосереджена на чітко визначених бойових місіях, що дає змогу об'єднати зусилля безлічі учасників і систем для досягнення максимального бойового ефекту.
- По-третє, в бій вводяться мінімально життєздатні системи навіть на відносно низькому рівні зрілості.
- По-четверте, негайний оперативний зворотний зв'язок використовується для безперервного вдосконалення в межах спіральної моделі розвитку потенціалу, коли окремі компоненти потенціалу розглядаються залежно від швидкості постачання.
- По-п'яте, неформальні мережі, що розвивалися протягом кількох років між цивільними особами та польовими командирами, сприяють прямій взаємодії розробників з кінцевими користувачами.
- По-шосте, донорське фінансування зводить до мінімуму накладні витрати й усуває бюрократію, даючи змогу розробляти з мінімальними витратами.
- Нарешті, експерти із закупівель, інженерних розробок та операцій працюють разом у спеціальних міжфункціональних групах.
Ініціатива незалежних учасників цієї екосистеми дала Україні перевагу в багатьох галузях, як-от використання автономності та штучного інтелекту для підтримки розвідки та завдавання точних ударів. Однак неформальність підходу також створює проблеми. Пожертвування і краудфандинг вирізняються низькими накладними витратами, але тільки комерційні контракти можуть задіяти набагато більші та надійніші резерви державного фінансування і приватного капіталу, необхідні для планування і масштабування. Пожертвування нібито безоплатних товарів і послуг підвищує стійкість країни, але надмірна роль волонтерів у забезпеченні основних бойових спроможностей іноді стає джерелом суперечностей.
Для розв'язання цих проблем український уряд запустив проєкт "Армія дронів" і платформу Brave1, яка надає гранти українським компаніям, об'єднуючи інвесторів, зацікавлені сторони та компанії в технологічний кластер. Реформи у сфері регулювання прискорили імпорт технологій подвійного призначення, спростили сертифікацію безпілотних систем і систем радіоелектронної боротьби, а також дозволили неконкурентні закупівлі через прості контракти з маржею до 25 % і авансовими платежами до 70 % від вартості на термін до 12 місяців. Системи вітчизняного виробництва, заплановані до передачі, проходять прискорену кодифікацію в Міністерстві оборони всього за кілька тижнів.
Підтримка розвитку оборонних стартапів призведе до появи більшої різноманітності нових продуктів. Масштабування виробництва обраних систем дасть змогу отримати їх у великих кількостях, подібно до того як добровольці масово закуповують готові комерційні безпілотники. Прискорення сертифікації та кодифікації пришвидшить процес, покликаний забезпечити якість продукції, але жоден із цих заходів не спрямований на визначення термінових оперативних вимог і встановлення зв'язку між наявними технологіями та потребами місії.
Певною мірою українські спецслужби усунули цей недолік. Однак їхня модель підготовки, оснащення та планування виконання разових операцій стратегічного рівня є надто дорогою і потребує багато часу для масштабування. Їхній підхід, орієнтований на створення індивідуальних рішень у межах однієї операції за раз, погано підходить для тиражування і поширення потенціалу в ширших масштабах. Як підкреслив "Хантер", бригадний генерал, який керував операцією в Керчі, "Служба безпеки України ніколи не завдасть один і той самий удар двічі". Ба більше, секретність, притаманна їхнім методам роботи, обмежує можливість перенесення досвіду, що суперечить відкритій моделі інновацій, необхідній для своєчасного використання технологій подвійного призначення.
Необхідність у прискорювачі потенціалу
Екосистема оборонних інновацій України сьогодні складається із сотень українських і міжнародних організацій, що реалізують тисячі проєктів. Вони здатні постачати практично будь-які технології, які можуть знадобитися. Однак вплив революції в галузі військових технологій залежить від здатності оборонного відомства охарактеризувати оперативні завдання і від політики, спрямованої на впровадження процесу розвитку потенціалу у швидкий, ефективний і здійсненний спосіб. Такого потенціалу і політики поки що немає.
Слід визнати, що швидка інтеграція нових і летальних технологій — це виклик для військових організацій у всьому світі. За часів холодної війни технології розроблялися власними силами, і цикл розроблення нових платформ як у США, так і в Радянському Союзі становив приблизно десять років. Але тепер, коли комерційні компанії випускають нові продукти день у день, саме усталені процеси закупівель стали вузьким місцем у розробленні та наданні можливостей кінцевому користувачеві.
Підходи, засновані на можливостях, впроваджені в межах співпраці з НАТО, є відносно новими для оборонного відомства України. Планування на основі спроможностей було офіційно впроваджено лише в грудні 2020 року, а комітет з управління спроможностями для керівництва цим процесом було створено лише в січні 2023 року. Ці зміни визначатимуть основні закупівлі та розподіл ресурсів у середньостроковій перспективі, але не призначені для того, щоб прискорити появу нових і летальних технологій на полі бою.
Для цього Ден Патт і Браян Кларк у доповіді Гудзонівського інституту закликали впровадити процес інтеграції місій, що містить такі шість функцій:
- визначення проблеми;
- розроблення та експериментування рішень;
- закупівля матеріалів;
- цифрова інтеграція;
- забезпечення ресурсами та потребами;
- оперативне доопрацювання.
У контексті США всі ці функції реалізуються, але вони розкидані по всьому Міністерству оборони і в ідеалі, як стверджують Патт і Кларк, мають бути консолідовані під єдиним спонсором, а керівники програм включені у виконавчі офіси відомств.
В Україні процес інтеграції місій, схожий на той, що описує Гудзонівський інститут, реалізували здебільшого волонтери і стартапи, які працюють із командирами та оперативниками спецпідрозділів. Дуже важливо, що в їхньому підході абсолютним пріоритетом є своєчасне надання можливостей з використанням легкодоступних технологій, а також адаптований розподіл ресурсів. Отже, створення прискорювача можливостей буде радше еволюційним кроком — формалізацією та вдосконаленням цієї практики з використанням системного та функціонального мислення, — ніж впровадженням чогось абсолютно нового.
Прискорювач впроваджуватиме сучасні методи підходів, оцінювання, перевірки, пошуку джерел, виділення ресурсів і розгортання потенціалу для задоволення термінових оперативних потреб. Він управлятиме портфелем відкритих інноваційних проєктів, що реалізуються цільовими групами фахівців з технологій, військових і бізнесу, які працюють безпосередньо з бойовими підрозділами. Будучи чітко визначеною програмою з прозорим управлінням, прискорювач також стане прикладом відповідального розподілу ресурсів за пріоритетами.
Поєднавши придбання з розробленням концепції та експериментами, прискорювач не просто закриє прогалину між оборонною і промисловою галуззю, щоб прискорити ітеративні поліпшення, а й займеться такими атрибутами, як продуктивність, безпека, взаємозамінність, ремонтопридатність та інші якості, необхідні для прийняття нових систем, причому не тільки після того, як систему буде представлено на сертифікацію, а й на ранній стадії розроблення завдяки взаємодії із зацікавленими сторонами.
Спираючись на наявну мережу відносин між цивільними розробниками та військовими кінцевими користувачами, а також на роботу компанії Brave1, прискорювач можливостей дасть змогу українським військовим та оборонним відомствам відігравати активнішу роль в узгодженні технологічного розвитку з нагальними оперативними потребами. Розвиток технологій і розвиток потенціалу — це різні, але взаємодоповнюючі програми, які потребують співпраці різних спонсорів.
Формалізація процесу швидкого розвитку потенціалу також дасть змогу налагодити структуровану співпрацю з бойовими лабораторіями, штабами і військовими службами союзників. Нині партнери України спостерігають за тандемом оборонних інновацій та військової адаптації здалеку. Вони ставляться до цього як до питання збору розвідданих і розробляють рішення проблем у різних союзних форматах окремо від України.
З огляду на швидкість змін на полі бою, спільні зусилля з розроблення рішень принесли б набагато більше користі як Україні, так і її партнерам. Крім благих намірів, співпраця у сфері безпеки вимагає структури і процесу — саме те, що має забезпечити прискорювач потенціалу. За допомогою розподілених варгеймів і моделювання можна швидко налагодити співпрацю з розроблення концепцій і проведення експериментів, причому без необхідності присутності на місці неукраїнських військ.
Висновки
Есе Залужного викладає теорію відновлення українських військ після кульмінації минулорічного контрнаступу. Тепер, щоб реалізувати його бачення розвитку потенціалу на основі технологій, необхідні нові інституційні можливості.
В Україні добре працює модель оборонних інновацій, що сформувалася за десятиліття війни. Поточні зусилля зі стимулювання розвитку української оборонної промисловості та масштабування виробництва платформ — наприклад, обіцянка виготовити мільйон безпілотників — є вкрай важливими, але самі собою вони не можуть пов'язати наявні технології та потреби місій.
Основні підходи до розвитку потенціалу занадто повільні, щоб використовувати нові та летальні технології, а модель спеціальних операцій не призначена для поширення і масштабування. Ці підходи слід доповнити швидким розвитком потенціалу, який служить силам безпеки та оборони загалом.
У грандіозній схемі оборонних закупівель України та співробітництва у сфері безпеки створення прискорювача потенціалу потребуватиме небагато ресурсів. Але якщо привести ресурси у відповідність до пріоритетів місії та збільшити темпи інновацій, це спричинить життєво важливі зміни.
Про автора
Михайло Лопатін — експерт у галузі оборони, директор з міжнародних відносин неурядової організації "Аеророзвідка", колишній член Комітету з реформ Міністерства оборони України та співзасновник Rapid Capability Group – Ukraine.
Ця стаття є колективною працею Rapid Capability Group – Ukraine.