Літальні авіаносці: зліт і падіння американських дирижаблів Akron

Фокус переклав статтю Кайла Мізокамі про історію дирижаблів Akron.

Майже сто років тому ВМС США всерйоз розглядали концепцію літальних авіаносців, унаслідок чого з'явилися дирижаблі класу Akron – єдині будь-коли введені в експлуатацію. Ці дирижаблі, призначені для розвідки й обладнані для перевезення і розгортання винищувачів Curtiss F9C Sparrowhawk, обіцяли істотну перевагу в морській війні. Однак залежність від погодних умов і катастрофи, що призвели до втрати USS Akron і USS Macon, поклали край цій програмі. Попри свій потенціал, ці дирижаблі застаріли внаслідок розвитку військових технологій, однак ідея літальних носіїв збереглася й еволюціонувала в сучасні БПЛА.

Коли флот піднявся в небо: історія літальних авіаносців

Майже сто років тому військово-морський флот США посиавив питання: якщо літаки можуть літати в повітрі, чому б судну, що перевозить їх, теж не ширяти в небесах? У результаті з'явилися дирижаблі класу Akron – єдині введені в експлуатацію літальні авіаносці. Попри багатообіцяльні перспективи, кілька катастроф, спричинених технологічними недоліками дирижаблів, знищили флот літальних авіаносців і поклали край розвитку цієї ідеї.

Дирижаблі класу Akron були спроєктовані і побудовані наприкінці 1920-х років. Ці судна, як і звичайні морські авіаносці, призначалися для розвідки морських просторів і пошуку основного бойового флоту противника. Після виявлення ворожого флоту лінкори ВМС США повинні були зблизитися з противником і знищити його. Таким було примітивне й обмежене застосування авіаносця, який ще не перетворився на центральний елемент ударної потужності американського флоту.

Дирижаблі Akron і Macon, що належать до класу Akron, були замовлені в 1926 році, ще до початку Великої депресії. Ці два кораблі були взяті на озброєння ВМС США в 1931 і 1933 роках відповідно. Клас Akron являв собою класичний міжвоєнний дирижабль у формі пілюлі з жорсткою обшивкою із тканини та алюмінію, наповненою гелієм. Повітряне судно приводилося в рух вісьмома 12-циліндровими двигунами Maybach загальною потужністю 6700 кінських сил. За довжини 239 метрів кожен із них був довшим за лінкор класу Tennessee, мав екіпаж лише з шістдесят осіб і міг рухатися зі швидкістю 28 м/с. Дирижаблі були слабо озброєні – всього вісім кулеметів 30-го калібру.

Унікальний серед дирижаблів клас Akron ніс на борту літаки і міг запускати і повертати їх у польоті. На кожному дирижаблі розміщувалося до п'яти винищувачів Curtiss F9C Sparrowhawk – легких біпланів з екіпажем з однієї людини, озброєних двома кулеметами Браунінга 30-го калібру. Кожен дирижабль містив ангар усередині свого величезного планера, а запуск і повернення "Спарроухоків" здійснювався за допомогою системи гаків, яка опускала їх у повітряний потік, після чого вони відчіплювалися і злітали. Для повернення крихітних винищувачів система працювала у зворотному напрямку.

Концепція літального авіаносця мала свої переваги та недоліки порівняно з "традиційним" морським авіаносцем. Akron і Macon були вдвічі швидшими за надводні кораблі і, отже, могли долати більшу відстань. Люди на борту могли бачити набагато далі, ніж їхні суперники на надводних кораблях, а "Спарроухоки" розширювали цей діапазон ще більше. За допомогою всього 60 осіб на кожному дирижаблі флот отримував потужний розвідувальний потенціал, здатний допомогти бойовому флоту у вирішальній морській битві.

У дирижаблів були і свої недоліки. Akron і Macon були схильні до примх погоди і могли стати важкокерованими за сильного вітру: у лютому 1932 року Akron відірвався від своїх кріплень якраз у той момент, коли група приїжджих конгресменів чекала на посадку. Три місяці потому в Сан-Дієго двох солдатів викинуло на берег, а третій отримав травми, намагаючись пришвартувати дирижабль до землі. Погана погода повністю позбавляла дирижаблі можливості літати, тоді як звичайний морський військовий корабель справлявся з нею з відносною легкістю.

3 квітня 1933 року корабель USS Akron виконував завдання з калібрування свого радіообладнання біля узбережжя Нью-Джерсі, коли у нього виникли проблеми. Через сильний вітер Akron за лічені секунди знизився майже на 305 метрів, і екіпаж ухвалив рішення скинути водяний баласт, щоб набрати висоту. У підсумку дирижабль піднявся занадто швидко, й екіпаж втратив керування. Akron впав у море, загинули 73 людини із 76, які перебували на борту, включно з головою Бюро аеронавтики ВМС, командирами військово-повітряної станції Лейкхерст і навчально-експериментальної ескадрильї дирижаблів.

12 лютого 1935 року USS Macon перебував над Тихим океаном, коли через шторм у нього відмовило верхнє оперення. За кілька місяців до цього Macon зазнав пошкоджень плавця, але ВМС не змогли усунути їх. Руйнування верхнього плавця забрало із собою близько 20% гелію, і дирижабль почав стрімко набирати висоту. Екіпаж вирішив випустити ще більше гелію, щоб змусити його знову опуститися, але гелію було втрачено занадто багато, і судно впало в океан. Завдяки тому, що Macon падав повільніше, ніж його побратим Akron, а також наявності рятувальних жилетів і рятувальних кіл на борту дирижабля, 81 з 83 пасажирів і членів екіпажу вижили в цій аварії.

Загибель обох дирижаблів фактично поклала край концепції летючого авіаносця. Цікаво припустити, що могло би статися, якби ідея отримала подальший розвиток і дожила до Другої світової війни. Як розвідники дирижаблі не протрималися б довго, навіть якби виконали свою місію і виявили японські кораблі та бази. Винищувачі Oscar і Zero Імператорської армії і флоту Японії швидко розправилися би із тендітними дирижаблями та їхніми легкими винищувачами. З іншого боку, дирижаблі могли би стати грізними протичовновими платформами для супроводу конвоїв в Атлантичному океані, стоячи на варті неозброєних торгових суден і відбиваючись від німецьких підводних човнів за допомогою винищувачів і глибинних бомб.

Незалежно від домислів, Другу світову війну було виграно без летючих авіаносців, а це доводить, що вони не є незамінним активом. Ця концепція пролежала в дальній шухляді кілька десятиліть, але нещодавні дослідження Пентагону з перетворення транспортного літака C-130 Hercules на літальний авіаносець для безпілотних дронів означають, що ідея отримала свій подальший розвиток. Літальний авіаносець дійсно може повернутися, але з набагато меншою кількістю пілотів.

Про автора

Кайл Мізокамі – журналіст, який пише на теми оборони та національної безпеки. Живе в Сан-Франциско. Публікувався в журналах Diplomat, Foreign Policy, War is Boring і Daily Beast. У 2009 році він став одним із засновників блогу про оборону і безпеку Japan Security Watch.

Важливо

Легендарний Saab 29: літак, створений спеціально для війни з Росією