Ринок зброї. Хто в Україні лідер із продажу військової техніки і скільки на ній заробляємо

Близько 300 одиниць сучасної бойової техніки, що супроводжуються захопленими поглядами глядачів, пройшли головною вулицею столиці під час військового параду на честь 30-річчя незалежності України. Багато з грізних бойових машин нещодавно зійшли з конвеєрів українських оборонних підприємств. У 2014 році, у розпал військових дій на Донбасі, парад до Дня незалежності був набагато скромнішим — поспіхом відремонтована, техніка, що пережила багато всього, буквально з Хрещатика йшла на фронт. Тоді гостро постало питання про термінове відновлення військово-промислового комплексу (ВПК) країни. Фокус з'ясував, як це питання вирішується сьогодні та наскільки ефективно Україна конкурує у цій сфері з іншими країнами.

Від розвалу до світанку. Проблеми українського ВПК

За словами Володимира Пікузо, керівника програми "ВПК та оборона" Українського інституту майбутнього, на момент початку бойових дій на Донбасі основним джерелом прибутку деяких оборонних підприємств був ремонт радянської техніки для іноземних замовників. Так працювали Київський, Миколаївський, Харківський, Львівський, Житомирський бронетанкові заводи, Одеський, Львівський, Запорізький, Миколаївський авіаремонтні заводи, завод "Авіякон" та ін.

"Ці підприємства були зобов'язані безкоштовно зберігати техніку Збройних сил. Але у 2014 році під час перевірок виявили, що більшість одиниць техніки розукомплектовані заради продажу окремих вузлів або їх використання під час ремонту техніки на експорт", — розповідає Фокусу Пікуза.

Другу групу підприємств ВПК складали досвідчені виробництва, які зберегли кадровий конструкторський потенціал. Серед них — харківський завод ім. Малишева, де виробляють танки "Оплот", "Булат", київське КБ "Промінь", відоме протитанковими ракетними комплексами "Скіф", "Корсар", харківське конструкторське бюро ім. Морозова (БТР-4) та ін. Такі бюро, за словами Пікузо, намагаються скористатися значним збільшенням держфінансування після 2014 року і перетягують на себе функції серійного виробництва, не маючи відповідних потужностей і досвіду.

Третю групу учасників ринку складали спецекспортери — держпідприємства з винятковими правами на експорт та імпорт озброєння. Це держкомпанія "Укрспецекспорт" та її дочірні підприємства у складі концерну "Укроборонпром".

"Користуючись статусом єдиних прибуткових підприємств ВПК, спецекспортери часто паразитували на виробничих підприємствах, забираючи собі через посередницькі контракти левову частку маржинальності військової продукції", — зазначає Пікузо.

"Довгий час українська оборонна промисловість була не у пріоритеті у влади та розглядалася як інструмент заробітку, результатом чого стала виснаженість науково-технологічної бази, відсутність виробництва обладнання для електронного машинобудування, високий середній вік працівників галузі, незначна кількість розробок із використанням проривних перспективних технологій", — констатують у Мінстратегпромі. Це відомство, створене влітку 2020 року, зокрема відповідає за військово-промислову політику.

Оксана Сироїд, віцепрезидент з публічної політики та управління Київської школи економіки, як дві головні проблеми ВПК називає бюджетування та ціноутворення. Перша полягає у відсутності довгострокового планування оборонних закупівель, поетапного, розписаного за роками 20–30 років плану переоснащення армії.

"Оборонний бюджет України складає кілька рядків, тоді як у США це документ на 300 сторінок, де детально і з обґрунтуваннями розписано, скільки піде на зарплати, навчання, закупівлю техніки того чи іншого виду, запчастин та ін.", — пояснює Сироїд. В Україні у подібній прозорості не зацікавлені, оскільки відсутність деталізації за програмно-цільовим методом залишає більше можливостей для корупції”.

Щодо ціноутворення, то, на думку Сироїд, оборонна промисловість залишається єдиною галуззю, де продовжують діяти принципи радянської планової економіки. Адже у постанові Кабміну про ціноутворення під час виробництва озброєнь та військової техніки прописані нормативи щодо рівня зарплат, норм прибутку та ін.

"Виробник як приватної, так і державної форм власності, який не дотримується цих нормативів, не зможе постачати свою продукцію на озброєння української армії. А підприємства, які зацікавлені у тому, щоб їх вироби ставили на озброєння, платять за це велику корупційну ренту. І справа не тільки у держзамовленні. Оскільки Україна — країна, що воює, за кордоном охочіше купують українську техніку, що пройшла випробування війною" — каже Сироїд.

Названі проблеми українського ВПК не вирішено. Втім, Володимир Пікузо зазначає, що український ВПК вийшов на якісно новий рівень через збільшення як держфінансування, так і збільшеного інтересу з боку іноземних замовників.

Хтось у справі. Укроборонпром та найважливіші оборонні підприємства України

Провідну роль в українському ВПК продовжують грати підприємства, які контролює держава через концерн "Укроборонпром", Мінстратегпром чи Космічне агентство. Як зазначає офіцер з комунікацій та адвокації Незалежної антикорупційної комісії (НАКО) Андрій Муравський, до держконцерну "Укроборонпром" входить 118 підприємств, з них 21 знаходиться на тимчасово окупованій території, а прибуток показують лише 28 компаній.

Серед найважливіших оборонних підприємств Муравський називає Харківське КБ машинобудування ім. Морозова, завод ім. Малишева, КБ "Промінь", авіабудівника ДП "Антонов", виробника авіадвигунів компанію "Івченко-Прогрес", виробника силових установок для військових кораблів "Зоря — Машпроект".

"ПТРК "Скіф" та "Корсар" від КБ "Промінь" останніми роками стали чи не найпопулярнішою зброєю України на зовнішньому ринку, — розповідає Фокусу Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння. — Саудівська Аравія з 2018 року закупила близько 400 комплексів ПТРК і кілька тисяч ракет до них, а ОАЕ стала першим замовником значної партії нових РСЗВ "Вільха-М". Комплексів "Нептун" знаходиться Пакистан.

Державний ВПК очікує реформ, про що Фокусу повідомили у Міністерстві з питань стратегічних галузей промисловості.

"У липні 2021 року Верховна Рада підтримала законопроект №3822, який має стати базою для трансформації "Укроборонпрому" у прозорі компанії з корпоративним управлінням відповідно до міжнародних стандартів, — каже Олександр Саєнко, військовий експерт-аналітик Незалежної антикорупційної комісії (НАКО). — Це є критично важливим для національної безпеки, євроатлантичної інтеграції, підвищення конкурентоспроможності ВПК”.

Проте державної монополії у ВПК немає. Як зазначає Андрій Муравський, за п'ять років частка приватних підприємств у виконанні оборонного замовлення збільшилась із 23% до 54%. Приватні компанії також активно працюють експорту. Насамперед експерт називає виробника авіадвигунів "Мотор Січ", власником якого, за його словами, стали китайські компанії, а держава намагається повернути над ним контроль. Серед успішних приватних виробників бронетехніки експерти називають компанії "Укрспецтехніка", "Практика", "Українська бронетехніка".

За словами Муравського, "Практика" постачає бронеавтомобілі "Козак-5" до Саудівської Аравії, "Українська бронетехніка" — бронеавтомобілі "Варта" до Африки. Приватні виробники відрізняються гнучким підходом, активніше використовують нові розробки.

Присмак геополітики. Скільки грошей приносить Україні торгівля зброєю

У 2021 році, за підрахунками Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), витрати на оборону у світовому масштабі становили $1,98 трлн. З них $5,9 млрд — частка України, що відповідає 34 позиції. Серед експортерів озброєння за 2016–2020 роки Україна посідає 12 позицію з часткою у світовому обсязі експорту 0,9%. У структурі українського експорту, за даними SIPRI, "оборонка" становить 2%. Статистика Держстату не виділяє такий експорт до окремої категорії. Але можна припустити, що йдеться про обсяг близько $1 млрд.

Втім, економічний ефект не є ключовим пріоритетом ВПК. Оксана Сироїд зазначає, що оборонна промисловість України у війні насамперед має відповідати військовим загрозам. Враховуючи, що країна здебільшого веде сухопутні воєнні дії, необхідно довгостроково розвивати не лише бронетехніку, а й новий флот та ракетний комплекс.

Є ще один чинник, чому ВПК є дуже важливим сектором для України.

"Оборонна промисловість виступає важелем геополітичних відносин. Адже держава не повинна продавати зброю своїм противникам та їхнім союзникам, але може постачати озброєння ворогам своїх ворогів", — каже Сироїд. Зазначені чинники у пріоритеті порівняно з економічним ефектом. Проте в НАКО зазначають, що українська "оборонка" виживає лише за рахунок експорту — у структурі збуту він становить близько 75%. Наприклад, у 2019 році держконтракти принесли ДК "Укроборонпром" близько 7,5 млрд. грн., а експорт — 23,4 млрд. грн.

2021 року держконцерн нарощує обсяги виробництва та експорту. За словами директора "Укроборонпрому" Юрія Гусєва, за перше півріччя обсяг виробництва на підприємствах концерну зріс на 19,5% — до 16,6 млрд грн порівняно з першим півріччям 2020 року. Він також зазначає, що обсяг укладених контрактів спецекспортерами за перше півріччя зріс на $239 млн — до $393 млн, а надходження коштів від виконання контрактів — на 75% — до $317,5 млн.

Валентин Бадрак каже, що на світовому ринку озброєнь нині популярні високоточні засоби ураження, радари, засоби радіоелектронної розвідки, бронетехніка, засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ), силові установки для військових кораблів, авіаційні двигуни. Також потрібні сервісні послуги з ремонту та модернізації техніки.

"Конкурентоспроможність українського ВПК слід оцінювати не в абсолютних критеріях, а у відносних, тому що ще за часів "холодної війни" стався переділ світу на прихильників західних та радянських (пострадянських) озброєнь. У своєму сегменті Україна набирає обертів, особливо на тлі технологічного виснаження Росії", — вважає Валентин Бадрак.

Україна не завжди встигає скористатися вигідною кон'юнктурою. Як приклад Бадрак наводить ситуацію з Індією, яка вважалася вотчиною РФ (раніше СРСР), але нещодавно відмовилася від спільного з Росією проекту створення військово-транспортного літака. Індії літаки ДП "Антонов" були цікавішими, ніж західні аналоги, нехай і високоякісні, але вимогливіші до умов експлуатації. Однак через зволікання виконання Україною контракту на модернізацію понад 100 Ан-32 Індія придбала 56 військово-транспортних літаків Airbus C295. Сервіс YouControl оцінює експорт ДП "Антонов" у 2020 році у скромні 14–20 млн грн, тоді як у 2019-му дохід підприємства від експорту становив 1,5–2 млрд грн, а у 2018-му — 3–3,5 млрд. грн. Раніше постачання йшли до Туреччини, Великобританії, Індії та інших країн.

На думку Олександра Саєнка, глобальною проблемою вітчизняного ВПК стала світова тенденція підвищення технологічності та якості озброєнь, тоді як традиційної військової продукції розвинуті країни намагаються позбутися напередодні технологічного стрибка.

"Щойно країна-споживач продукції українського ВПК отримує фінансову здатність купувати технологічнішу зброю, Україна починає втрачати цей ринок. І це стосується навіть внутрішнього українського ринку", — підсумовує експерт.

Втім, прецеденти високотехнологічного військового експорту країна теж має.

"Українці допомогли Китаю створити системи управління для авіаносців та розвинути розробки військово-транспортних літаків. На ЗМКБ "Прогрес" ім. Івченка працюють над покращенням авіаційного двигуна для китайського винищувача п'ятого покоління. Для іноземних замовників розробляються новітні радари та двигуни для кораблів", — каже Валентин Бадрак.

Співрозмовник Фокуса наголошує, що деякі країни готові вивести військово-технічну співпрацю з Україною на стратегічний рівень, наприклад, це стосується безпілотників Bayraktar Akıncı, які будуть зібрані найближчим часом. Турецький виробник планує встановлювати українські двигуни. Ці бойові безпілотники вже є на озброєнні і в Україні, і Туреччині.