Чорна робота для білих комірців. Чому в Україні диплом ЗВО — путівка на вільну касу

Майже у всіх моїх знайомих є вища освіта. Більша частина з них жодного дня не працювали за фахом. Відсутність звʼязку між фактичною діяльністю і тим, що написано в дипломі, давно сприймається як щось само собою зрозуміле.

Нерідко у вимогах до кандидатів на заміщення вакансій в офісах комерційних структур наявність вищої освіти фігурує без уточнення спеціалізації.

Диплом, швидше, свідчить про приналежність до певного соціального середовища, ніж про отримання знань і навичок, необхідних для професійної діяльності в якійсь конкретній галузі.

В історії багато прикладів, коли забезпечення доступної вищої освіти ставало засобом зниження напруги в суспільстві. До нього вдалася Індіра Ганді, коли в 1980-х повернулася до влади після поразки на виборах 1977-го, які здавалися кінцем її епохи.

Під час другого пришестя Ганді ВНЗ в Індії росли як гриби після дощу. У 1971 році їх було близько 3700, у 1985-му — понад 5100, до кінця десятиліття ВНЗ щорічно випускали 3,5 млн чоловік.

Але ось, що цікаво, у звіті University Grants Commission (спеціальної урядової комісії, яка оцінювала ефективність вищої освіти) сказано, що лише пʼята частина випускників ставала "економічно активним населенням".

Простіше кажучи, тільки 20% були затребувані наймачами і приносили користь, інших 80% якось "прилаштовували".

Почасти це пояснюється тим, що саме в 1980-х безперешкодний доступ до вищої освіти отримали жінки, яких в Індії в той час вкрай неохоче брали на роботу. Почасти тим, що перше місце за популярністю серед абітурієнтів займали гуманітарні спеціальності: їх вибирали в середньому 40% вступників.

Для порівняння, на частку технічних спеціальностей припадало лише 4,5%, а на професії, повʼязані з розвитком аграрної галузі, і того менше — 1,3%.

У сучасних підручниках з економіки приклад Індії називають "кризою білих комірців". Отримувачів вищої гуманітарної освіти стало так багато, що роботу для них доводилося створювати штучно. Нові ВНЗ відкривали вже для того, щоб дати їм роботу.

Але кількість так і не переросла в якість. У 2020-му тільки чотири індійських навчальних заклади фігурували в топ-1000 QS World University Rankings. Наприклад, у топ-1000 увійшли 42 ВНЗ з Китаю, причому шість з них — у першій сотні, у Малайзії — 21 ВНЗ, з них чотири — у топ-200. Україна не набагато випередила Індію. Наших ВНЗ у цьому рейтингу шість, у перших двох сотнях їх немає.

До слова, наша держава не стелить килими освіченим безробітним, ніхто навмисне не створював нових навчальних закладів або ще якихось організацій для їх працевлаштування, люди самі викручувалися, як могли. Дипломи припадали пилом у шафах, а їхні власники торгували на ринках, таксували, наймалися прибиральниками тощо.

Навіть якщо Україну накриє новою хвилею безробіття "білих комірців", трагедією це, швидше за все, не стане. Чи спрацює досвід виживання, накопичений під час попередніх криз.

Але все-таки за державу буде неймовірно прикро. Тисячі молодих мотивованих людей мають можливість продовжувати навчання після школи, щоб придбати високу кваліфікацію — серйозний потенціал для розвитку країни.

Не дарма ж Інститут статистики при ЮНЕСКО розглядає кількість ВНЗ і їхніх випускників як один з ключових чинників економічної конкурентоспроможності країни. Шкода було б витратити цей потенціал даремно.