Однією ногою в середніх віках. Чому українським дівчаткам краще вчитися за кордоном

Хотів написати милість про перше вересня, але не вийшло. Перша причина — Саші скоро їхати на навчання за кордон, і це засмучує. Друга причина — знову відволікли. Усі в інтернетах обговорюють якусь книгу для дітей, яка сексистська і взагалі бяка (Йдеться про розкритиковане в соцмережах і потім скасоване рішення Міністерства культури й інформаційної політики закупити 459 примірників книги Марини Ланге про статеве і психологічне виховання підлітків "Щоб у 16 не було пізно" — Ред).

Я щодо книги не сильно в курсі, особливо не вчитувався. А якщо серйозно — поруч із вашою дитиною завжди буде досить багато людей, без жодних скандальних книг, які будуть промивати сексизмом мозок, і знаєте чому? Тому що в нас сексистське суспільство. За винятком тонкого прошарку в Києві. Тільки вони просунуті перці.

А широкі маси — вони які хочете, на вибір: сексистські, расистські, гомофобні, ейджистські, шовіністичні, релігійно нетерпимі, юдофобні, сатанинські, атеїстичні, нігілістичні, неполіткоректні, патріархальні, матріархальні тощо, не буду перераховувати, інакше весь мій допис складатиметься з перерахування.

Громадянське суспільство? Основоположні цінності? Ги. Секрет простий: нашим людям необхідно ненавидіти одне одного або хоча б бажати, щоб у сусіда здохла свиня. Ну або щоб хоча б не стояв. Мабуть, спрацьовує заздрість на ґрунті різкого розшарування і злидні після загальної радянської рівності й братерства.

Важливо

Покоління Z. Сім ознак того, що перед вами — зумер

Від себе скажу: книга — нудота і я не знаю, хто взагалі дочитав її до моментів, які зробили книжку скандальною, а авторку — тепер уже відомою. Взагалі, тут є тонкий психологічний момент. Як сказав колись видавець моєї книги на зустрічі з читачами: "В Україні складно видати нон-фікшн книгу, щоб ні від кого не отримати за неї на горіхи". Йшлося про біографії бізнесменів і тюремні терміни за факти бізнесу, описані в біографіях, але схема годиться і для іншої літератури.

Але візьмемо мою Сашу. Мені не треба читати їй вголос сексистську книгу, тому що щодня знаходиться хтось, хто жужить їй на вухо: "Саша, ти ж дівчинка!", "Будь скромнішою!", "Бажай меншого!", "Будь милою!", "Не конфліктуй!", "Поменше амбіцій!", "Ти сильно багато чого хочеш!", "Притримай коней!", "Навіщо попереду паровоза?", "Ти що, найрозумніша?", "Воно тобі потрібно?" тощо.

А ось Саша у мене в армреслінгу перемагає хлопців-однолітків. І в багатьох це викликає подив. Начебто не останні люди, видатні бізнесмени, начебто розумні, кажуть мені: "Чи вплине на неї, так не можна, вона ж дівчинка". І тепер уже в подиві я. Дівчинка, так.

Захоче — взагалі буде байкеркою. І мотоцикл я їй не купив досі тільки тому, що виніс зі своєї бердичівської юності залізний закон, тоді він звучав так: "Купив "Яву" — рий яму". Але ніяк не через те, що дівчинка не може бути байкером. Дівчинка, коли стане повнолітньою, може стати ким захоче — байкеркою, армрестлеркою, астронавткою тощо.

Важливо

Только гению под силу. Как руководить крупным бизнесом и не умереть от инфаркта

Занадто часто я чую слова "вплинути на неї". Якби я слухав навколишніх, причому сторонніх навколишніх, які чомусь вважають, що в них є право радити мені як правильно керувати сім'єю, то вона б не готувалася в мене в університет за кордоном. Не займалася б до ночі математикою і фізикою. Не говорила б вільно англійською. І, боронь боже, не грала б у театрі — бо лицедійство езьм гріх!

Вона сиділа б із п'яльцями і вишивала б придане, мріючи про майбутнього чоловіка: зрілого чоловіка, представницького, суворого, але справедливого. Потім пряла б. При каганці. Потім доїла б корову, до світанку, звичайно. Коли б я з'являвся в світлиці, вклонилася б мені в ноги. Я б її по-батьківськи бив, люблячи, звичайно. І готувалася б вона до трьох речей, зате на все життя: народжувати, варити борщ якомога жирним і боятися чоловіка. Бо сказано: жінка нехай боїться чоловіка. Ксюша навчила б її красиво замазувати синяки на обличчі, щоб непомітно. Хоча навіщо — з дому б вона не виходила, куди йти ж бабі?

Знаєте, тут всюди пишуть, що афганські жінки тимчасово сидять по домівках, тому що талібан "поки що не навчений взаємодіяти із жінками" — це з офіційного тексту. Начебто він коли-небудь буде цього навчений.

І найбільше здивування у мене викликає факт, що в райцентрах досі не спалюють рудих жінок і чорних котів. Але доживемо й до цього.

Мені кажуть: "Чому ти не вчиш Сашу компромісів і терпінню в складній ситуації? Перетерпіти, промовчати, не відсвічувати, загубитися під плінтусом — вона ж дівчинка! Жінки повинна бути мудрішими!" Тому що із самого малечку я вчив дочку: якщо що — відразу бити цю худобу між ріг. Незважаючи на зріст і вагу, соціальний статус, вік, тата з прокурорських або маму з облвно. Незважаючи на стать і щомісячний дохід.

Є небезпека, є напад — просто бий. І в мене думки не було взяти і навчити її замість цього жувати соплі й терпіти, і робити вигляд, що все добре й ось це все, що хоч раз проробляла майже кожна жінка в цій країні, тому що майже кожна хоч раз піддалася насильству, різному, від психологічного до сексуального, просто тільки одна з десяти вважала за краще зам'яти це. "Жінка повинна!" — це таке ж безглуздя, як "Чоловік повинен". Ніхто нічого вам не винен, давайте вже заспокоїмося.

Є проблема серйозніша: суспільство жере саме себе, як акула жере власні нутрощі, якщо розпороти їй живіт. А всі зайняті тим часом тим, що саджають на кілок якихось письменниць з якимись книжками.

Достатньо подивитися навколо, щоб зрозуміти: справа тут не в книгах, а в тому, що довкола нас. Атмосфера згустилася на диво. Навіть якщо Держдеп закине в цю Гіперборею дивізію Моїсеїв на парашутах, їм навряд чи вдасться вивести народ з єгипетської пітьми, на вершині якої, як на трибуні мавзолею — ставлення до жінки. Перше, що трапиться з Мойсеєм, який намагаєся відвести нас у пустелю від теплого нужника, Гордона в телевізорі та котиків в інстаграмі — на їхніх касках, як на будь-якій українській стіні, з'являться три написи: "14/88", "Х*Й" і "фен, бошки, спайс". А ви мені про книжки!

Ну що ж, а я тим часом вчу Сашу бути тією, ким вона хоче. І знати головне — вона нікому нічого не повинна. Особливо — слухати когось, крім себе. Ну і мене. Ну і Ксюші. Нема кого більше слухати. Таке тепер у нас суспільство.

Першоджерело.