Що варто подивитися з 53-ї "Молодості": 6 нових фільмів, які має побачити кожен

Проводити кожен осінній вечір у кіно — що може бути краще? Мав таку можливість минулого тижня завдяки 53-му Київському міжнародному кінофестивалю "Молодість". Фокус раніше опублікував повний перелік переможців.

Переглянути усі програми фестивалю бракувало часу, тож довелось обирати найцікавіші картини, виходячи з власних уподобань. Нижче — коротко про 6 стрічок, які рекомендую подивитись кожному.

"Все, що ми уявляємо як світло"

Режисерка: Паял Кападія (Індія)

У центрі сюжету медсестра Прабга з Мумбаї. Її розмірене та цілком прогнозоване життя намагається похитнути "чужинець". Однак ця жінка не готова пустити кохання у свій світ, де все давно визначено. Натомість сусідка Прабги, молода дівчина Ану, наважилась ризикнути й повністю віддатись почуттям. Сміливість або страх? Почуття або холодний розум? Все або нічого.

"Самотність"

Режисерка: Нінна Палмадоттір (Ісландія)

Відчуття закінчення, як у Джуліана Барнса, відтерміноване зустріччю двох самотніх душ різних поколінь: фермера на пенсії, в якого все у минулому, та маленького хлопчика, в якого життя попереду. Їхні долі перетинаються у цей момент, аби дати надію, навчити доброти та смиренності. Перед нами на екрані самотність як фінал та самотність як початок.

"Необроблений діамант"

Режисерка: Аґат Рідінже (Франція)

Це фільм, на який я потрапив випадково, переплутавши дату показу "Все, що ми уявляємо як світло". Таке буває. Вирішив подивитися, раз прийшов. У кадрі бачимо 19-річну блогерку Ліан, яка деградує у провінційному містечку Фрежус на півдні Франції, намагаючись вирватися з безпросвітності завдяки єдиному, що у неї є — тілесній красі. Вона йде на кастинг реаліті-шоу "Острів чудес", щоб не закінчувати життя самогубством, і впевнена, що все вдасться.

У фокусі — руйнівний вплив соціальних мереж, неокріплі уми, травмована психіка, скупий світогляд, пошук свого місця у світі, заперечення реальності, інфляція цінностей та краса як товар.

"Сентиментальна подорож до планети Параджанова"

Режисер: Тарас Томенко (Україна)

Творча команда за допомогою ляльок показує трагічний шлях генія, йому явно не пощастило народитися не в тому місці й не у той час. Замість того, аби стати іконою епохи, з нього ліплять аморального злочинця та збоченця, якого влада та покалічене комунізмом суспільство гноїть по тюрмах.

Зрештою, кати зі своєю системою пали, зрадники й донощики розчинились у забутті, а постать генія відродилась з їхнього праху. У залі був аншлаг, 10 хвилин оплесків після титрів. У фільмі звучить фраза: "…а Україні я відімщу — любов’ю". Яка ж красива іронія.

"Антарктида: Щоденники війни"

Режисер: Володимир Хомко (Україна, Велика Британія, Швейцарія, США)

Торік ми з Володимиром записували інтерв’ю про його досвід роботи у рамках 27-ї антарктичної експедиції, що стартувала всього за кілька днів після початку російського вторгнення. Саме тоді він зізнався, що хотів би створити документальний фільм про життя на "білому континенті".

Для мене ця стрічка насамперед про мрії та вчинки. Наскільки важливо мати масштабні цілі у житті, знайти в собі сили реалізовувати їх та постійно рухатися вперед. Окремий вид естетичного задоволення — милуватися розкішними пейзажами під чудову музику.

"Забій"

Режисер: Адам Мартінец (Чехія, Словаччина)

Режисер особисто приїхав у Київ, щоб презентувати свій фільм. Після перегляду я навіть взяв слово, щоб подякував йому. На жаль, фільм не отримав жодної нагороди. Це прикро.

Щодо самої картини. У кадрі бачимо, як буквально забивають порося. Приходить вся родина, аби востаннє зробити це разом (в ЄС ухвалили закон, який забороняє таку практику – ред.). Традиція відходить у минуле, а разом з нею сімейні зустрічі, пересипані конфліктами, розмовами, сміхом та сльозами. Не знаю чому, але давно так не сміявся.

Нагадаємо, 15-й Одеський міжнародний кінофестиваль, який цьогоріч проходив у Києві, також оголосив переможців. Володарем гран-прі став український режисер Дмитро Мойсеєв з Херсона, який представив глядачам свій фільм "Сірі бджоли".