Справа не у виборах. Навіщо жителі Луганська беруть російські паспорти

Вересень розпочався з опитування в батьківському чаті, у кого з дітей є російські документи. І повним одкровенням виявилося, що в половини учнів нашого класу вже є такий комплект: хтось мав громадянство РФ, хтось — паспорт, а хтось — навіть СНІОР і медичне страхування на дитину.

Паспорти є? А якщо знайду?

Власне, мати тобі російський паспорт — справа суто особиста. Ніякого ажіотажу і бійок довкола цієї теми в Луганську немає. Хтось із знайомих, не приховуючи, говорить про те, що буде останньою людиною, яка оформить собі місцевий паспорт, а хтось вже отримав російський документ. Мій автомеханік пояснив свій мотив дивно: вражений агітаційним роликом у Youtube, де показували нібито звірства українських військових. На ранок пішов подавати документи, хоча особисто йому Україна нічого не зробила і жив він при колишній владі цілком нормально. Звичайно, таких емоційних мотивів для оформлення паспорта РФ вистачає, але частіше за все луганчани керуються здоровим глуздом: за російським паспортом простіше виїхати в Росію і не потрібно заповнювати міграційну карту.

Крім того, російський паспорт слугує певною гарантією продовження контракту для "держслужбовців" та працівників бюджетних організацій. І знову дивно: тебе безпосередньо нібито ніхто в спину не штовхає, але за один тиждень ніби ненароком тричі спитають про наявність російського паспорта. Так, для звітності. Якщо паспорта немає, нічого не говорять, але ж у всіх виникає думка: значить, неспроста цікавляться.

Я особисто двічі на день спостерігаю задовго до сьомої ранку під паспортним столом чергу людей, які претендують на російський паспорт. І розходиться народ вже після закриття, що теж свідчить про попит на паспорти.

І відсторонено сприймати тему російського паспорта після всього побаченого і почутого вже не виходить. Усі активні громадяни "республіки" залучені в процес паспортизації. У якийсь момент починаєш відчувати себе білою вороною без паспорта, але з претензією на якесь краще життя. При мені на таке ж опитування з деканату місцева студентка пенсійного віку весело відповіла: "Усі паспорти є — й український, і місцевий, і російський". В її випадку мотиви теж зрозумілі: пенсіонери вважають, що з офіційним приходом Росії всім пенсіонерам призначать велику російську пенсію. Велику — це як у Москві або на Півночі. Інакше вони не згодні.

Але при будь-якому розкладі та мотивах усі зберігають українські паспорти, дорожать ними, втрату вважають повною катастрофою. Український паспорт належить до найбільш вагомих документів. Його не носять із собою — бережуть. І дитину оформляють з особливим значенням — як придане, для особливого випадку і для можливості виїзду за кордон та іншого життя.

Не забудьте про СНІОР

До теми російських пенсій та інших соціальних благ належить отримання СНІОР — це страховий номер індивідуального особового рахунку громадянина РФ. СНІОР необхідний для упорядкування індивідуальних відомостей про працівника і суми, які перераховує роботодавець на індивідуальний пенсійний рахунок працівника для майбутньої пенсії. Це схоже на ідентифікаційний код в Україні, але скоріше це як карта соціального страхування — саме за нею відстежують всі виплати в пенсійний фонд. Але розібратися в таких тонкощах документообігу здатні далеко не всі. Найчастіше люди сприймають необхідність СНІОР черговим бажанням Росії для перерахунку своїх майбутніх громадян. Не зовсім зрозуміло, чому про необхідність оформлення СНІОР сказали не відразу під час оформлення паспортів і ніби навздогін, що створило ажіотаж і нові черги.

У місцевих замовних рекламних роликах все якось зрозуміло: це як черговий крок до Росії. На ділі ж усі розуміють, що це чергова підніжка, що вимагає часу і сил, а крім того, — черг, ксерокопій, фотографій і твого часу. Але я поки не зустріла нікого, хто відчув би на собі всі блага місцевих російських документів. Швидше це галочка в своєму особистому прейскуранті справ: виконано, можна рухатися далі та на випадок перевірок почуватися спокійно.

Голосування до Держдуми

Як це не дивно, але останні кілька місяців весь галас довкола російських паспортів стікається в одну вузьку воронку — виборів до російської Держдуми 19 вересня. У "республіці" це трактується як прямий і впевнений крок до Росії. В агітаційну кампанію залучені місцеві політики і медійні особистості. Колишній політичний в'язень, а нині помічник "міністра внутрішніх справ" Віталій Кисельов пояснює своє бажання голосувати просто: так він помститься Україні за всіх убитих і покалічених. Зрозуміло, що кожен із нас якось постраждав у цій війні. Але акт помсти через голосування до російської Держдуми — це, звичайно, з розряду досить незвичайної помсти. Кисельов говорить про те, що він і його друзі чекають російських виборів як свята.

Більшість людей не такі оптимістичні. Ролики про необхідність голосування багато хто сприймає як агітацію, спосіб збільшити виборчу активність в Росії за рахунок нових громадян. Для голосування необхідні російський паспорт і СНІОР. І якщо вірити місцевим новинам, з першого дня в дистанційних пунктах для голосування зазначаються черги для реєстрації та отримання консультації. З моїх знайомих ніхто не планує голосувати. Принаймні робити це добровільно й у свій особистий час. Усі останні сім років гостро відчувається місцева пасивність — стан, коли ти давно зрозумів, що ніяк і ні на що вплинути не зможеш і при будь-якому розкладі залишишся пішаком у чужій шахівниці.