Уся влада президенту. Хто і як керував країною після російського вторгнення

Через дванадцять місяців після початку повномасштабного вторгнення все частіше можна почути, що центр ухвалення рішень один – Офіс президента України. Верховна Рада та парламентська більшість, Кабмін та міністри після 24 лютого 2022 року стали радше допоміжними інструментами в руках президента Володимира Зеленського. А це означає, що влада в країні сконцентрувалась в руках президента. Що з одного боку і логічно у час війни, він — Верховний головнокомандувач. Але з іншого – важливо розуміти, які ризики існують для демократії і це не є початком авторитаризму.

Переродження Зеленського: від артиста до образу Черчилля

Здавалося б, ще недавно Володимир Зеленський мав зовсім інші проблеми: він обіцяв боротися з олігархами, думав про конкуренцію з п'ятим президентом України Петром Порошенком і не вірив у повномасштабне вторгнення РФ в Україну. Зеленський продовжував лідирувати у президентських рейтингах, хоч рівень підтримки його і знижувався без якоїсь реальної перспективи покращення.

Ранок 24 лютого 2022 року змінив усе. О 5.00 за київським часом армія Росії знову вторглася на територію України – з півдня, півночі та сходу, а понад шість десятків ракет полетіли у великі та маленькі міста України. Російське політичне керівництво на чолі з президентом Володимиром Путіним припускали, що Володимир Зеленський розгубиться, втратить правління країною та просто побіжить. Але цього не сталося.

Напередодні вторгнення в Росії уважно стежили за політичними процесами в Україні, президенту Володимиру Путіну всі доповідали, що влада в Україні слабка, тому це найкращий момент для нападу. Про це Фокусу каже політолог Віктор Небоженко.

Україні ж підсовували артиста, який на питання "маловідомого" олігарха з Дніпра, мовляв, можеш зіграти президента, гордо відповів: "Можу". І ми із задоволенням це прийняли – багатьом страшно набрид Порошенко. Після обрання Зеленського протягом двох років трапилось розчарування: з 70% його рейтинг впав до 25%, — згадує експерт. Зеленський був людиною не на своєму місці, але потім почалася війна. І ті, хто намагався "привчити" Зеленського до дружби з Путіним і просили зазирнути йому в очі, самі не знали, що робити. Виявилося, Путін не хоче домовлятися, а прагне просто знищити Зеленського. І раптом ми побачили не артиста, не залякану людину, а президента країни, який налаштований боротися. Зеленський не просто досконало вивчив українську мову, не просто відірвався від свого артистичного "клоунського" минулого, але й став повноцінним зовнішньополітичним президентом, який чудово виконує свої функції — людину, яка пробиває броню байдужості Заходу".

"Він виявився стійкішим і сміливішим, ніж від нього очікували як за кордоном, так і всередині країни, – каже і політтехнолог Олександр Кочетков, відповідаючи на запитання Фокусу про те, як за рік змінився Зеленський. Все, що, як нам здавалося, раніше заважало йому бути президентом — вміння виступати і переконувати, вміння грати на публіку, завойовувати прихильність, тепер у нагоді".

Зеленський та його команда у комунікації з міжнародними партнерами якісно використали образи та історичні паралелі, зокрема, з прем'єр-міністром Великобританії Вінстоном Черчиллем.

"Наприклад, ми працювали з американцями так, як їм зручно працювати і так, як вони працюють найбільш ефективно. Йдеться про чистий бізнес-підхід, — зауважує експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" Олександр Краєв у коментарі Фокусу. Ми обговорювали що нам потрібно, коли нам це потрібно і чому нам це потрібно, коли вони сумнівалися щодо того, як ми це використовуємо, ми абсолютно спокійно, без зайвих шумів допустили всі експертні, перевірочні комісії Пентагону, Держдепу США, вони бачать, що українці правильно і якісно використовують озброєння, не розкрадають гроші, що конкретно надаються американцями. Це була розмова в бізнес-тоні та ритмі".

При цьому важко не помітити, що під час війни президент Зеленський зміг не лише знайти підходи до іноземних партнерів, а й сконцентрувати всю владу на Банковій – участь у процесах Кабміну, Верховної Ради та навіть опозиції стали мінімальними. Крім того, існують провали у внутрішній політиці: в галузі місцевого самоврядування, бюджету, кадровій політиці.

"Зеленський живе, як і раніше, у теплій ванні, яку йому щовечора наповнюють в Офісі президента", – зазначає Небоженко.

Друга людина у державі – Єрмак. Він важливіший за будь-якого міністра

При цьому з Володимиром Зеленським постійно знаходиться Андрій Єрмак, голова Офісу президента. Його участь у багатьох процесах визначальна. Він супроводжує президента під час поїздки у звільнений Ізюм, обложений Бахмут, летить з ним до Вашингтона, Лондона, Брюсселя, коментує постачання озброєння.

"Голова адміністрації Офісу президента не може одночасно будувати дороги, бути заступником міністра закордонних справ, займатися місцевим самоврядуванням і бути секретарем, у прямому розумінні, президента. Але Єрмак може. Просто людина-оркестр. Так можна працювати кілька місяців, до року. Але після стає очевидно, що покрити всі запити неможливо. Зараз Єрмак не знає, як можна повернутися на колишні позиції, бо очевидно, що є проблеми з місцевою владою, судовою реформою, призначенням послів, згадаємо Болгарію ", – продовжує Віктор Небоженко.

Єрмак також намагається контролювати дипломатичний напрямок. Наприклад, часто посилається на свої хороші зв'язки з Джейком Салліваном, радником президента США з національної безпеки.

"Важко говорити про його роль на міжнародній арені, тому що більшість того, що він робить, ми просто не бачимо, – зауважує Олександр Краєв. Але для США Єрмак – не зовсім прийнятний контрагент. Вони не звикли працювати з неформальною ієрархією. Чиїм представником є Єрмак.Чи знаємо ми, хто є секретарем-розпорядником Білого дому? Не знаємо. Натомість ми знаємо, хто є головою Офісу президента. Для американців дивно, чому людина з такою посадою має таку владу, чому розпоряджається такими ресурсами, чому партнери повинні з нею говорити про ті справи, про які зазвичай говорять із міністром закордонних справ або з міністром оборони. Американці не дуже в захваті від того, які важелі влади в нього є".

Але Єрмак, як голова адміністрації президента, не єдиний, хто в різний час хотів впливати на рішення президента.

"Вважається, що в Україні демократична система влади. Але насправді вона лише наближається до цього, – каже Кочетков. Тому посада керівника адміністрації президента завжди означає набагато більше, ніж за статусом. Це залежить безпосередньо від керівника. Якщо це особа, яка має досить сильний характер і є адміністратором, то її відразу починають називати другою людиною в державі: якщо вона людина ніяка, а таке теж було в історії України, то ми її навіть не пам'ятаємо, Єрмак отримує неофіційно, але дуже багато повноважень від президента. Він значиміший, ніж будь-який міністр. Під час війни, можливо, тільки начальник Генштабу може більше".

Експерт упевнений: під час воєнного стану вплив Єрмака не може бути зменшеним. Ситуація може змінитися після зміни системи влади, або персон.

Без зайвих умовностей: комунікація з ВР та Кабміном

"Зеленський ніколи не був держслужбовцем або депутатом, він завжди співав і танцював на їхніх вечірках. Він не знає про те, що є поділ компетенцій влади на вищу та нижчу галузі. Не може одна і та сама людина, навіть якщо це Єрмак і Зеленський, бути і суддею, і міністром, і спікером парламенту. А президент Зеленський повільно підкорив собі і Кабмін, і Верховну Раду", – зазначає політолог Небоженко. Він доповнює: "Не випадково Кремль б'є саме по цій сферою, через корупцію, через минуле, через деградацію. Росіянам дуже подобається, що у нас слабкий Кабмін, слабка Верховна Рада, і неможливість контролювати все послаблює Офіс президента".

Насправді війна повністю змінила роботу парламенту. До 24 лютого 2022 року засідання Верховної Ради транслювалися у прямому ефірі, графіки засідань публікувалися на офіційному сайті, акредитовані журналісти заходили до кулуарів та спілкувалися з депутатами. Останні дванадцять місяців через загрози національній безпеці та особисто парламентарям депутати збираються у секретному форматі без анонсів, а про ухвалені закони суспільство дізнається постфактум. Втім, як і про нечисленні контакти Володимира Зеленського з парламентом та більшістю. Мабуть, останнє оголошене засідання із головами фракцій відбулося рік тому, 22 лютого 2022 року. Про роботу парламенту Зеленський говорить із головою ВР Русланом Стефанчуком, першим віцеспікером Олександром Корнієнком та головою фракції "Слуга Народу" Давидом Арахамією.

"Парламент підпорядковується президенту, – зауважує Кочетков.Тобто, взаємодія звелася до прямого управління. Може, під час війни це й доречно, але ці функції має виконувати не Офіс президента, а Ставка верховного головнокомандувача. Не треба забувати, що будь-яка монополійна влада – розбещує. Не випадково є обмеження у президентських термінах, інакше – це шлях до м'якої чи жорсткої диктатури. Великі повноваження, які не прописані та не передбачені Конституцією, це погано. Нам потрібно змінювати, коригувати систему влади, щоб ситуація, коли влада зосереджується в одному будинку на Банковій стала неприпустимою".

Але, очевидно, поки йде війна, цим питанням ніхто не займатиметься – усі лише спостерігають за ситуацією.

Військовий блок: поза політикою, але не без скандалів

За минулий рік експерти неодноразово помічали, що ще на початку вторгнення Володимир Зеленський та Офіс президента зайнялися міжнародною політикою, а ситуацію на полі бою контролювали військові – президент як Верховний головнокомандувач не втручався.

І очевидно, що за час війни роль Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного та довіра до нього значно зросли.

"Якщо робити опитування, щоб дізнатися, кого поважає і кому довіряє суспільство, то Залужний буде поряд із Зеленським другим, а для когось, можливо, і першим, – каже Кочетков. Але якщо спитати суспільство, чи буде воно голосувати за партію якщо її очолить Залужний, то дай бог, щоб 20% з хвостом відповіли схвалено. Люди не сприймають його як політичну фігуру. Вони сприймають його як захисника Вітчизни. Його поява та довіра до нього пов'язана з війною, з успішними діями ЗСУ. Коли війна закінчиться, то його перехід до політичної кар'єри буде зовсім не автоматичний".

Але при цьому можна помітити, що в інформаційному полі 2022-го часто говорили, що саме Валерій Залужний може бути конкурентом Зеленського. На це також звертали увагу на Банковій. Журналісти помічали: "Щойно хтось стає "надто популярним", він магічним чином різко зникає з медійного поля".

"Насправді Залужний не має жодної конкуренції з президентом, — продовжує Кочетков. Ті, хто щодня шепочуть президенту, що Залужний хоче його перегнати в рейтингу або отримати його владу — це чисто кремлівські технології "розділяй і володарюй". Армії зараз не до політичних питань, і мені здається, що Залужному також".

Друга людина, яка відповідає за армію, а точніше – її забезпечення, це міністр оборони Олексій Резніков. Пів року про нього говорили як про людину, якій ефективно вдалося сприяти роботі у форматі "Рамштайн". Але після сталося кілька корупційних та репутаційних скандалів у відомстві (спочатку – заговорили про схеми з постачанням зброї, після виявилося, що Міноборони закуповувало яйця по 17 грн за штуку, що втричі дорожче, ніж на ринку), внаслідок яких міністр міг піти у відставку. Але не пішов.

"Дехто каже, якщо Резнікова звільнять, це може зруйнувати весь оборонний сектор або вкрай негативно вплинути на переговори щодо Рамштайну, – каже Фокусу політолог Володимир Фесенко. Але чомусь мало хто зауважує, що є розподіл функцій. Міністр – політична фігура, яка відповідає за стратегічний розвиток оборонної галузі, стратегічну комунікацію, зокрема із зовнішніми партнерами, це і "Рамштайн", і НАТО, і двосторонні політичні відносини по лінії міністерств оборони, до того ж у компетенцію входить підготовка оборонного бюджету, все це в руках Резнікова. Питання постачання зброї він узяв на себе або йому доручили навесні минулого року, в одному з інтерв'ю він розповідав, що, коли виникло питання зброї, змушений був шукати людей для цього, це вже після 24 лютого. Ці люди не пройшли випробування, почалися корупційні ігри з завищенням цін на закупівлі зарубіжної зброї. На жаль, виникли внутрішні проблеми, мабуть, Резніков втратив контроль над внутрішньою ситуацією чи контроль був недостатнім".

Скандали мало не коштували Резнікову посади. Джерела в Офісі президента кажуть, що президент обурився не після початку скандалу, а через реакцію міністра оборони Резнікова на публікацію, в якій наводилися дані про завищені ціни на продукти харчування для армії — той звинувачував журналістів, закликав розібратися Службу безпеки України, не міг відповісти на запитання щодо тендерів.

Поки що Олексій Резніков поки що залишається на своїй посаді – можливо, кілька тижнів, а можливо й більше. Очевидно, що таке рішення ухвалив президент.

Важливо

Синдром Черчилля та нові обличчя — військові та волонтери. Що може очікувати на політику України у 2023 році