Безпекові угоди замість НАТО: що пропонують Україні та чи буде працювати

Гарантії безпеки для України: 10 угода відкладена

Від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року українська сторона почала працювати над алгоритмом надання Україні гарантій безпеки. Йшлося про те, що це мають бути реальні кроки, а не декларативні, як прописано у Будапештському меморандумі. Ще навесні 2022 року була створена Міжнародна робоча група з питань гарантій безпеки. Її очолили колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен та голова офісу президента Андрій Єрмак. У вересні 2022 група презентувала Київський безпековий договір.

Потім була пауза. І новий формат безпекових домовленостей був обраний після липневого саміту НАТО у Вільнюсі.

"Україна хотіла би гарантії безпеки на шляху до НАТО. Не замість НАТО, а на шляху інтеграції", — сказав під час саміту НАТО у липні 2023 президент Зеленський на спільній пресконференції з генеральним секретарем НАТО.

У відповідь країни G7 узгодили "Спільну декларацію про підтримку України" — документ із гарантіями безпеки для України. Загалом до нього долучилося понад 30 країн. Йшлося не про конкретні параметри, а їхні межі — решту мали підписати додатково з кожною з країн-учасниць. Документ став компромісним рішенням, адже Україні відмовили в політичному запрошенні до членства в Альянс передусім через позицію США й Німеччини.

Серед гарантій: продовження надання Україні "сучасного військового обладнання з пріоритетом на протиповітряну оборону, далекобійну артилерію та вогневі засоби дальньої дії, бронетехніку та інші ключові засоби, такі як бойова авіація". А також розвідданих, тренування військових, розвиток оборонно-промислової бази України.

Іншими словами на папері з кожною окремою країною закріплювалися ті пункти, які на практиці вже і так виконувалися, але переписувалась стабільність поставок.

Наприклад, Данія пообіцяла надати кошти на військову допомогу Україні на загальну суму понад 1,8 млрд євро, сприяти розвитку оборонно-промислової бази України, допомагати у розмінуванні, постачати боєприпаси, тренажери, сприяти у навчанні. Також Данія стала співголовою Коаліції військово-повітряних сил (AFCC) та пообіцяла Україні винищувачі F-16.

Окрім Данії, безпекову угоду Україна вже підписала з Великобританією — ще 12 січня. Тоді британський прем'єр Ріші Сунак приїздив до Києва. А також з Німеччиною, Францією, Латвією, Канадою, Італію, Нідерландами та Фінляндією.

У той же час ані досягнуті у Вільнюсі домовленості, ані подальші підписані документи не передбачають, що країни-партнерки гарантуватимуть присутність в Україні своїх військ (boots on the ground), хоча обмежень це робити також немає. Згадаємо, заяви президента Франції Еммануеля Макрона про ймовірність залучення іноземного контингенту для захисту України.

17 травня президент Зеленський мав би відвідати Мадрид, де підписати десяту, ювілейну, угоду про підтримку України. Проте нещодавно стало відомо — візит до Іспанії скасовано. Не відомо, чи через неузгодженість безпекових гарантій, чи через складну ситуацію на фронті. Також невідомо, чи відбудеться раніше анонсоване підписання угоди з Люксембургом. Ця країна мала стати одинадцятою.

В обмін на підтримку Україна має прозоро витрачати кошти, регулярно звітувати та проводити реформи.

"Ці угоди важливі в контексті того, що ми найближчим часом навряд чи отримаємо навіть запрошення до НАТО, вже не кажучи про членство, — говорить Фокусу український дипломат та експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара. — Такі ж домовленості можуть посилити наш оборонний потенціал. Структура кожної з них однакова, вони покривають не лише оборонно-промисловий комплекс, а сприяють економічним перетворенням та економічній допомозі з боку наших партнерів".

Він наголошує: це велике досягнення, що наші партнери пішли на здебільшого політичні зобов’язання продовжувати ту допомогу, яку вони зголосилися надавати на початку повномасштабного вторгнення з доброї волі.

"Ці угоди слід розглядати як елемент довгострокової парасолі над Україною. Треба почекати, коли вони будуть усі підписані, тоді діятимуть як єдиний механізм до моменту вступу України до НАТО, — коментує Фокусу політолог Олег Лісний. — У більшості з них сказано, що вони припиняють свою дію, коли Україна заходить в юридичну площину НАТО. Президент наголошував, що найпотужніша угода очікується зі США, це має бути щось схоже на меморандум про угоду між Ізраїлем та США. Дуже хотілося, щоб це виявилось правдою".

Наразі експерти називають найуспішнішою та найпотужнішою угоду з Великою Британією, яка поставилась до України як до країни-союзниці. Вона передбачає співпрацю у сфері морської та кібербезпеки, а також в оборонному й військовому секторах строком на десять років або поки Україна не стане членом НАТО. Окрім того, Лондон пообіцяв £2,5 мільярди на 2024 рік.

Безпекові угоди для України: оцінка ефективності

"Як працюють угоди зараз — важко сказати, паралельно ж діє Рамштайн, — зазначає Олександр Хара. — Що та за якою програмою приходить в Україні — невідомо. Сфера оборонного комплексу та сектору безпеки — достатньо закрита. Тому складно говорити, чи є вже якісь додаткові угоди на виконання таких домовленостей".

Але він переконує угоди діють, й обіцянки мають виконуватися. Зокрема, найгучніші щодо надання винищувачі F-16, хоча і з затримками.

Інший аспект — політичний. Двосторонні угоди важливі на шляху до НАТО.

Хара вважає, що українські міжнародні партнери не розглядають ці угоди як альтернативу НАТО, хоча вони і розраховані на те, аби підвищити взаємосумісність з НАТО та відповідати стандартам.

"Ці угоди точно не можна порівнювати з Будапештським меморандумом, — додає експерт. — По-перше в підписанні Будапештського меморандуму брала участь країна-агресор, яка не виконала ані меморандум, ані десятки двосторонніх угод, статут ООН, заключний акт від ОБСЄ. По-друге ці угоди більш конкретні, бо вони визначають напрями співпраці і в деяких з них навіть зафіксовані суми, які ці країни готові надавати Україні. Важливо, що ці угоди мають тривалий характер. Є те, що надається зараз під час цієї війни, а також є розуміння, що наші партнери мають зробити, аби Україна і в майбутньому могла стримувати Росію, у випадках ймовірних проявів агресії, стримувати їх".

Йдеться про те, що країни зобов'язуються реагувати на нові прояви агресії РФ — протягом 24 годин має бути застосований механізм екстрених консультацій.

"Логіку цього рішення я розумію, але вона мене не імпонує. Усі сподіваються, що зможуть попередити будь-який майбутній напад. Саме тому певна частина цих угод присвячена майбутній війні з Росією. Тобто здебільшого всі наші партнери розглядають перспективу існування РФ у межах нинішніх кордонів. Ця історія для України не зовсім прийнятна, ми не бачимо, що РФ залишиться цілісною державою. На мою думку, немає двох візій: "Росія після Путіна" і "світ після Росії". Припускаю, що міжнародні партнери бачать когось після Путіна. Є страх, що Росія розпадеться на малі шматочки, і страх використання ядерної зброї. Вони не знають, де опиниться ядерна зброя, хоча мають досвід розвалу набагато більшого монстра — СРСР", — додає Олег Лісний.

Безпекова угода з США: найперша стає найостаннішою

Експерти зазначають: Україна готується підписати ще дві найважливіші двосторонні угоди.

Перша — з Європейським Союзом. Друга — з США.

Нині відомо, що триває узгодження тексту безпекових гарантій від ЄС, якi діятимуть до вступу України в ЄС і НАТО. Угоду можуть підписати не пізніше початку липня. Як кажуть джерела, у ній на одинадцяти сторінках, поки під грифом "конфіденційно", виписані основні гарантії від 27 країн, зокрема, дев’ять видів допомоги. Ці умови містять: постачання зброї, навчання військових, співпрацю в оборонній промисловості та допомогу в розмінуванні. Крім того, цей документ також передбачає механізм консультацій протягом 24 годин між Києвом та Брюсселем у разі майбутньої агресії.

"ЄС не є безпековою організацією, — говорить Хара. — Це був драматичний поворот, коли ЄС переорієнтував спеціальний фонд на допомогу винятково Україні і винятково у безпековій сфері. Тому подивимося, що Брюссель впише в угоду зараз. Думаю, там буде здебільшого співпраця з оборонно-промисловому комплексі та політичні, більш абстрактні речі, які теж нам потрібні".

В Офісі президента України говорять, що прагнуть завершити розробку безпекової угоди зі США до кінця травня.

"Я думав, що з США ми підпишемо найпершу угоду. Після відмови про перемовини з НАТО у Вільнюсі, ми розуміли, що 99% нас не запросять — перешкоджали, власне, Німеччина та США, саме Вашингтон запропонує нам угоду про безпеку. Треба було ж дати не тільки батіг, а й пряник. Це має бути потужна угода", — говорить політолог.

Олександр Хара не береться говорити, коли угода може бути підписана.

"У США є найголовніша проблема — вибори в листопаді та ймовірність, що у наступному році може прийти до влади Трамп. Тож навіть підписавши угоду, вона може не спрацювати, — говорить він. — Думаю, в Вашингтоні намагаються так виписати цей договір, аби забезпечити неперервність виконання цих домовленостей, навіть за умов зміни влади в США".

Очевидно, що саме ця угода є важливою для України, оскільки США є найбільшою країною з точки зору воєнних спроможностей.

"США мають на своїх складах озброєння та боєприпаси, а також індустріальні спроможності. Їх не можна порівнювати, навіть якщо сукупно зібрати все, що виробляється в Європі. І в технологічному плані, і в кількості. Тому ця угода з США і є більш складною, ніж ті, що були підписані раніше. Я сподіваюся, що вона буде кращою за Британську, яка поки що є найкращою з точки зору чіткості виписаних пріоритетів та напрямів. І буде у Вашингтона політична воля її реалізовувати, як вона є у Лондона", — додає Олександр Хара.

Коли Україна наблизиться до НАТО

Зрештою всі ці угоди та співпраця у їх межах має наблизити Україну до вступу до Північноатлантичного альянсу.

"Усі угоди спрямовані на те, аби Збройні сили України стали не просто взаємосумісними з арміями НАТО, а й набули спроможності захищати себе, у майбутньому були б контрибуторами безпеки для Альянсу", — продовжує Олександр Хара.

Він звертає особливу увагу, що українська влада від початку говорила, що ніякі угоди не можуть замінити безпеку, гарантовану НАТО, але вони можуть у перспективі відіграти важливу роль у посиленні і реформуванні сектору безпеки і оборони.

"Йдеться про співпрацю в оборонно-промисловому комплексі, обмін технологіями в спільному виробництві. Третя стаття Вашингтонського договору про те, що кожна країна має мати спроможність боронити саму себе, є не менш важливою, — додає він. — Тобто НАТО — це не клуб, де даєш гроші і чекаєш, що за тебе будуть воювати. Набуття спроможності — ключова річ. Ці угоди спрямовані на те, щоб збільшувати такі спроможності, аби Україна була на рівні європейських держав".

Наприклад, Україна може йти фінським шляхом, коли ця країна не була членом НАТО, а нейтральною, проте на рівні країн Альянсу розвивала свій оборонно-промисловий комплекс усі роки після розпаду Радянського союзу, не зменшували витрати на оборону та боєздатність власних збройних сил, бо відчувала постійну загрозу з боку РФ.

"Думаю, це модель для України прийнятна. Вона має реалізовувати стратегію дикобраза: Україна у порівнянні з РФ — маленька країна, не можна порівнювати потенціали. Але треба набувати спроможностей, аби РФ задумалась, чи варто здійснювати напад, розпочинати нову війну у майбутньому, якщо отримує гідну відповідь. І ці угоди є інструментом такої політики", — пояснює дипломат.