Ібрагім Божевільний: чому його вважають "найгіршим" султаном Османської імперії (фото)

У XVII столітті в Османській імперії настали темні часи правління Ібрагіма Божевільного. Історія правління — це історія шокуючої розбещеності, жорстокості та інтриг, пише Big Think.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Своєрідний закон Османської імперії про престолонаслідування дозволяв усім синам султана однаково претендувати на трон, що призводило до бурхливої боротьби за владу між братами і сестрами після смерті султана.

Таке суперництво закінчувалося жахливими вбивствами: коли хтось займав престол, інших дітей покійного султана душили шовковими тятивами, оскільки проливати їхню кров вважалося забороненим.

Громадська думка врешті-решт виступила проти цієї практики, оскільки такі вбивства суперечили Корану. Це призвело до зміни підходу султана Ахмеда І: замість того, щоб убити своїх братів, він вирішив ув'язнити їх у відокремленій частині палацу, відомій як "кафе" або "клітка".

Принц Ібрагім, один із братів Ахмеда, провів два десятиліття в цьому суворому ув'язненні, ізольований і живучи в постійному страху за своє життя.

Травматичний досвід Ібрагіма залишив глибокі шрами на його душі. Коли йому повідомили, що він став султаном, правитель спочатку не міг у це повірити, побоюючись, що це був виверт з метою його вбивства. Лише коли він побачив бездиханне тіло свого брата Мурада, чоловік прийняв свою нову роль.

Правління Ібрагіма позначене слабкістю та неефективністю: як сказав історик Ноель Барбер, "Ібрагім виявився найогиднішим і найрозпуснішим з усіх османських султанів". Він виснажив палацову скарбницю екстравагантними витратами, розпочав дорогу і безглузду війну з Венецією і втратив величезні території на користь Ірану, Російської імперії та Габсбургів.

Військова облога венеціанської фортеці на Криті виснажила ресурси і відволікла увагу армії. Коли виснажені солдати повернулися додому, Ібрагім не лише вимагав від них податків, але й наполягав на тому, щоб вони повернулися на війну під час суворої зими, що призвело до страти непокірного генерала, який відмовився від зимового плавання.

Особисте життя Ібрагіма було не менш тривожним. Він демонстрував садистську та розпусну поведінку, а в його гаремі відбувалися жахливі дії. Він влаштовував оргії у дзеркальних кімнатах і прикрашав себе діамантами, просочуючи палац п'янкими амбровими парфумами.

Історії про "соболиного короля", почуті від однієї з наложниць, настільки захопили його, що він звелів привозити соболів з усіх куточків імперії та прикрашати ними палац: він навіть наказав одягати котів в соболині шуби.

Попри ці звірства, дії Ібрагіма здебільшого ігнорувалися придворними, які надто боялися за своє життя, щоб протестувати. Водночас важко визначити, коли саме настав переломний момент, але історики виділяють дві події. Перша, коли Ібрагім наказав масово стратити свій гарем з 280 жінок і друга, коли правитель зґвалтував доньку Великого Муфтія, (головного вченого ісламського права).

Ібрагім побачив її у лазнях і зажадав одружитися з нею. Вона відмовилася, і султан наказав своїм людям викрасти її. Ібрагім ґвалтував її кілька днів, а потім відправив додому. З цього моменту Великий Муфтій поклявся не заспокоюватися, доки Ібрагіма не вб’ють.

Зрештою, правління Ібрагіма закінчилося змовою з метою усунення його від влади. Згідно з розповідями, ніхто з охоронців чи наближених до правителя не став на його захист: усі погодилися, що Ібрагім повинен піти.

Цивільна, релігійна та військова влада об'єдналися, щоб скинути його, і його повернули до "кафе". Великий Муфтій підписав наказ про страту Ібрагіма шовковим шнуром, що поклало край його правлінню за 10 днів після відсторонення від престолу.

Деякі історики скептично ставляться до розповідей про правління Ібрагіма, оскільки вони переповнені похмурими деталями, які могли бути перебільшені з метою його дискредитації. В історії часто можна спостерігати схожі випадки, коли правителів усували, попередньо зганьбивши.

Проте, навіть якщо сприймати ці розповіді з часткою скептицизму, Ібрагім постає як слабкий і неефективний правитель у критичний період історії Османської імперії, коли держава потребувала сильної руки.

Раніше Фокус розповідав про понтійського царя Мітрідата, який вживав отруту, щоб виробити імунітет до токсинів. Проте це його не врятувало від насильницької смерті.

Також ми писали про двох вбивць, які торгували тілами. У 19-му столітті вчені-фізіологи потребували людські останки для досліджень.