Чіпка – це Джокер. Як зробити українську літературу цікавою для всіх

На початку жовтня у Києві відбулася вже п'ята церемонія Global Teacher Prize Ukraine — української версії міжнародної нагороди кращих педагогів. У 2021 році лауреатом премії став Артур Пройдаков, філолог, учитель української мови та літератури, який зараз викладає в Києві. Його обрали з-поміж 3 тис. претендентів з усіх регіонів України та десятьох педагогів, що пройшли у фінал.

Артур Пройдаков має різноманітний досвід викладання. Він народився у місті Стаханові на Луганщині, там само закінчив філологічний факультет Луганського державного університету у 2012 році і почав працювати у школі. У 2014 році Артур виїхав з окупованої території на Сумщину, де викладав у звичайній школі в місті Ромни. Два роки тому педагог із родиною перебрався в столицю, і в Києві працює у приватній школі Midgard. Пан Артур — представник нового поколіня вчителів, нині йому 31 рік. До навчального процесу Артур Пройдаков залучає новітні цифрові інструменти, намагається зблизити шкільну програму і сучасне життя, цікаве для школярів.

Зв'язок із життям

Ви — представник нового покоління педагогів. Наскільки адекватною була вища освіта вашому запиту?

На філологічному факультеті мені не вистачало конкретних прикладів сучасного літературного, мовознавчого, загалом культурного життя. Теорію ми на заняттях вивчали, але практичного втілення не було. У нас не було нагоди зустрічатися, спілкуватися з сучасними письменниками. Пригадую, що вперше бачив живого письменника вже на четвертому курсі. Я поїхав на зустріч у Луганськ із поетом Олександром Ірванцем, де він презентував свою збірку вибраних творів. Коли я приїхав на Сумщину, стало набагато легше – змінилася культурно-політична ситуація, письменники почали їздити в регіони, про них стали більше говорити.

Щодо мови — у нас були конференції, регіональні, всеукраїнського рівня, але всі вони також погрузали у теоретичному просторі, погляду більш конкретного, реального не вистачало. Тому для мене найбільш цікавою сферою наукового пошуку була лексика української мови – бо це чи на найбільш живий інструмент, що розвивається, і можна спостерігати зміни. Зараз я намагаюся відходити від суто теорії у школі, бо і мені, і моїм учням цікаво практичне втілення знань з мови та літератури.

Шкільна програма з української літератури закінчується Ліною Костенко, і практично весь масив сучасних творів випадає. Чи варто у школі давати нинішніх письменників, адже вони ще не пройшли перевірку часом?

Ліну Костенко у школі вивчають наприкінці 11 класу, за нею швидко проходять шістдесятників та оглядово сучасну літературу. Але 11 клас – це підготовка до складання ЗНО. І я цим грішу, і мої колеги, бо весною ми намагаємося не тільки дати програму, але й робимо багато для повторення всього курсу літератури за 9-11 класи для ЗНО. Тому дуже часто навіть короткого ознайомлення із сучасною літературою немає, бо треба готуватися до тестів. Ці останні місяці діти доволі скептично ставляться до вивчення нових творів та одразу питають, чи вони будуть в ЗНО. Ця історія знайома всім вчителям.

Думаю, що твори сучасних письменників у школі варто вивчати, і не наприкінці 11 класу. Я би трошки порушив хронологічне викладання літератури і давав би їх у 9-10 класах. Що б я сміливо радив – так це сучасну українську поезію. Якщо проза може бути переобтяжена ненормативними виразами чи некомфортними для сприйняття дітей сценами, то поезія у нас шикарна. Наприклад, сміливо можна читати громадянську лірику, пов"язану актуальної ситуацією, з мотивами війни на Донбасі. У нас є багато добрих віршів: наприклад збірку "Життя Марії" Сергія Жадана можна читати всю.

Також я додаю уривки із сучасних текстів на уроках української мови, коли ми вивчаємо орфографічні чи граматичні нюанси. Я спеціально там можу залишати помилки, ми читаємо текст, виправляємо їх. І тут ми "вбиваємо двох зайців" — практикуємо мовні навички і бачимо, що є цікаві сучасні тексти і письменники. Я вважаю, що це дуже важливо, адже в нас великий ухил у сторону класики. Всі знають Шевченка, Франка й Українку, і часто це травматичний досвід, бо у багатьох українська література асоціюється зі стражденною долею. А от приклади сучасних позитивних митців – окрема історія, і її треба показувати.

Літературний шок-сенсація

Наталія Кидалова, лауреатка Global Teacher Prize Ukraine 2019 року, розповідала, що навертає своїх учнів до української літератури за допомогою флешмобів і хештегів у фейсбуку, намагається, щоб діти примірили на себе мотивацію героя, навіть якщо він діє у екзотичних реаліях XIX століття. Як у вас працюють технологічні інструменти навчання?

Тут ми паралельно рухаємось, думаю, що багато філологів використовують ці технології. Єдине, що ми не всіх героїв примірюємо на себе, бо в них різний бекграунд, соціальні обставини. З Чіпкою, головним героєм роману "Хіба ревуть воли як ясла повні?" Панаса Мирного, ми поводимося дуже обережно, бо по факту він злочинець. Тому ми з ним дистанціюємося. Добре, що у 2019 році вийшов фільм "Джокер" Тодда Філіпса, який актуалізував цей образ у світовій культурі. Ми Чіпку ототожнюємо з Джокером – це, може, не найбільш правдива, але дуже цікава аналогія. Я намагаюся приблизити героїв творів, які вивчають у старшій школі до сучасних реалій і образів. Якщо дивитися на події кінця XIX століття, описані у "Кайдашевій сім'ї" чи "Мартині Борулі", і намагатися тлумачити їх у сучасних реаліях чи проводити паралелі із сучасним кіно та серіалами, то учням трошки легше сприймати класику.

Може, це неправильно, але я не даю багато соціально-історичного контексту минулого. Ми намагаємося шукати психологічні чинники чи ситуації, близькі до сучасних. Я роблю акцент на гуманістичному аспекті – ми дивимося на взаємовідносини людей, як вони спілкуються, розглядаємо проблеми життєвого шляху і вибору, і дітям це відгукується. У такий спосіб можна розглядати майже кожен класичний твір – наприклад, оповідання "Камінний хрест" Василя Стефаника сьогодні дуже актуальне в контексті еміграції, коли багато людей виїжджають за кордон працювати чи на постійне проживання.

У "Тінях забутих предків" дуже класно показана етніка та фольклорні мотиви, які можна вивчати у контексті туристичного потенціалу Прикарпаття. Одне з завдань – ми читаємо "Тіні забутих предків" і дивимося ролики про Верховину, Криворівню і складаємо план, як можна доїхати в ці села, який готель можна замовити, що робити на вікенд, де поїсти. Діти роблять це завдання, дивляться, де купити квитки. У них очі сяють, бо вони провели дослідницьку роботу, і для них Криворівня не буде чимось абстрактним із тексту Михайла Коцюбинського, а те, що вони самі погуглили. І якщо так до кожного твору підійти, то можна знайти зв'язок із життям, і вони стають цікавішими.

Як дати дітям розуміння тексту та його аналізу? Які для цього ви використовуєте інструменти?

Тут останнім часом важкувато працювати, бо інтерес до читання не завжди на високому рівні. Часом учням приходиться продиратися через текстові "хащі", щоб зрозуміти твір. Особливо якщо це твори письменників, котрі використовують багато діалектизмів чи запозиченої лексики. Від простого ми рухаємося до більш складного. Бо якщо дітям одразу розказувати про гіперболу й алегорію, то я їх розлякаю і потім знову не зберу. Одразу треба розповідати про якісь сенсації, щоб зацікавити дітей – і тут я використовую Тік-Токи, меми, дописи із соцмереж. Особливо добре працює, коли про той чи інший твір якась відома людина написала допис, або читає його в соцмережах.

Загалом ми аналізуємо твори без фанатизму. Сучасні діти прекрасні, але вони не дуже люблять деталі, заглиблюватися у всі нюанси. Буває, коли ми розглядаємо твір на декількох уроках, то в кінці вони вже питають, чому ми знову про нього говоримо. Думаю, це глобальна тенденція, бо споживання інформації зараз дуже швидке – від скролінгу в соцмережах до ТікТок-відео, а читати і говорити про твір кілька уроків дітям може бути нудно.

У вас напевне зібралася бібліотека дописів, відео, які ви показуєте учням? Чи ви постійно ведете пошук?

Зараз уже не працює схема, коли вчитель написав конспекти для 10 класу і вчить з ними десять років. Пошук треба вести постійно, бо щороку в мене нові класи, також з'являються нові джерела інформації. Наприклад, для вивчення "Кайдашевої сім'ї" я знайшов, що є залишки будинку, де мешкав автор повісті Іван Нечуй-Левицький, є конкретна адреса в Києві, де їх можна побачити. Ми можемо з дітьми туди пройтися, подивитися. Це цікаво і дітям, і мені, бо я про це не знав, чесно кажучи.

Норми і свобода

Чи дає реформа базової школи реальну можливість учителю бути автономним у виборі, наприклад, того чи іншого літературного твору?

Я не можу узагальнювати, але мені вдається бути автономним, незалежно від форми власності школи – я викладав у державних школах, зараз працюю у приватній. Мені автономія подобається, бо я можу обирати те, що мені подобається, зважати на інтереси дітей. Я не дотримуюсь вказівок керівних органів. У мене є програма, плани, я їх реалізовую, але так, щоб на уроках було цікаво та ефективно. Мені пощастило працювати в колективах, де вітається атмосфера творчості, свободи. Мені здається, що вчителю це дуже важливо. Адже вчитель перебуває в постійному пошуку – сьогодні урок був класним, а завтра може і не так вдатися, і таке буває. У цьому немає нічого трагічного.

Ви казали, що було б добре зменшити зацикленість батьків та учнів старшої школи на оцінках. Що для цього потрібно зробити, на вашу думку?

Інколи зосередженість батьків на оцінках негативно впливає на дітей. Коли діти пишуть тестову роботу й отримують дев'ять балів, а батьки їх чекають з 11 балами, це їх напружує. Я пояснюю, що 9 балів – це хороша оцінка, завтра може бути 10 і 12. Але учні можуть інколи бурхливо реагувати на дев'ятку, бо за неї їм буде покарання, обмеження від батьків. Мені здається, це недобре. Коли мені учні розповідають такі історії, то наступного разу, коли відповідь буде між 9 і 10, я поставлю 10, щоб у них не було проблем.

Я думаю, це не дуже добре, коли учень хоче за будь-яку ціну здобути високий бал, нехтуючи матеріалом, знанням. На уроці може бути цікава гра, але учні нервують, бо знають, що в кінці уроку буде самостійна робота, й отам все вирішиться. Цей фатум самостійної може бути страшенним. Тут треба понизити градус очікувань від дітей. Я ще недосвідчений батько, моєму синові тільки місяць, і тут я мушу філософствувати, подивимося, як я буду реагувати. Але мені здається, в суспільстві потрібен діалог про те, що важливий не тільки результат освітньої діяльності. Мені здається, що урок – це про емоції, спілкування учителя з учнем, він має бути цікавим, пізнавальним і веселим. Так, на уроці виставляються й оцінки, але якщо зводити цей процес лише до оцінки і нехтувати всім іншим – мені така картинка не подобається.

Як ви ставитеся до феномену репетиторської підготовки до ЗНО? У Китаї цьогоріч репетиторство заборонили, та в Україні є голоси педагогів проти нього.

Думаю, до таких радикальних дій, як в Китаї, в нас не дійде. Як шкільний вчитель я готував 11-класників до ЗНО протягом п'яти років у школі №1 міста Ромни. Мені здається, навантаження протягом тижня достатньо, щоб виконувати шкільну програму й актуалізувати якісь моменти підготовки до складання ЗНО. Останніми роками ЗНО з української мови і літератури стало більш цікавим, бо в ньому з'явилися завдання, що не вимагають зазубрювання чи запам'ятовування правил, але спрямовані на логіку і критичне мислення.

У ЗНО цього року вже є не один текст для читання, а три тексти на одну й ту саму тематику, але про різні аспекти, і до них йдуть питання про зв'язок між текстами А, Б і В. Це спонукає учня шукати відповіді, й – увага – до цього репетитор не підготує. З літератури є аналіз поетичного тексту, якого немає в програмі ЗНО. Це, мені здається, класний підхід.

Важливо

100 кращих шкіл України. Як виглядає освіта напередодні великих реформ

Звичайно, факти ми повинні вивчити, але такі завдання створюють цікаву, різноманітну картинку. Відмінник, який вивчив усі правила, але йому не вистачає здібностей мислення, може втратити бали на таких завданнях, а учень, котрий щось не вивчив, але вміє аналізувати і вчитуватися, тут може дати правильні відповіді. Репетитор може готувати до ЗНО, але багато залежить від готовності самої дитини.