Кліматичні амбіції. Коли Україна буде готова до закриття вугільних електростанцій

З 31 жовтня по 12 листопада у Глазго в Шотландії відбулася 26-та Міжнародна конференція з клімату, на якій традиційно була делегація з України. У межах конференції COP26 наша держава взяла на себе зобов'язання, зокрема вирішила відмовитися від використання вугілля в енергетиці до 2035 року. Але вже через тиждень після закінчення саміту з'ясувалося, що уряд планує переглянути домовленості.

Закриття вугільних електростанцій: пообіцяли та передумали?

На кліматичній конференції Україна приєдналася до Безвугільного альянсу (Powering Past Coal Alliance) і стала однією з більш ніж 40 країн, які домовилися поступово переходити від вугілля до чистої енергетики. Однак на зустрічі 22 листопада в Києві, присвяченій результатам COP26, Ольга Стефанішина, віцепрем'єр-міністриня з питань європейської та атлантичної інтеграції України, повідомила, що заявлене рішення про закриття вугільних електростанцій до 2035 року не підкріплене жодними внутрішніми документами.

"Уряд не затверджував офіційних документів, які б декларували таку амбіцію. Міністерство енергетики має провести переговори з [Безвугільним] альянсом, щоб скоригувати цю дату відповідно до розрахунків, які є в чинній Енергетичній стратегії", — коментує Стефанішина.

Гостру необхідність реформувати вугільну сферу в Україні активно обговорюють кілька років. Ще до конференції у Глазго, 22 вересня, уряд схвалив концепцію цільової програми справедливої трансформації вугільних регіонів країни до 2030 року. Наразі налічується 37 державних робочих шахт, лише чотири з них рентабельні. Основні обсяги вугілля видобуваються у Донецькій та Дніпропетровській областях, менше — у Волинській, Львівській і Луганській. Рішення поетапно закривати нерентабельні шахти Кабмін ухвалив на початку минулого року, тоді ж заговорили про те, що це призведе до втрати робочих місць величезної кількості людей. Однак досі вирішення проблеми вугільних мономіст, яких в Україні приблизно 65, зводиться до загальних фраз: "розгортання інших виробництв", "перекваліфікація робітників", "призначення соціальних виплат".

Одним з основних європейських партнерів, які готові допомогти Україні реформувати вугільну промисловість, стала Німеччина. За допомогою німецьких колег формується стратегія справедливої трансформації вугільних регіонів. На її реалізацію, за словами Стефанішиної, ФРН готова виділити €30 млн.

"Стратегія має визначити низку пілотних регіонів і поступове закриття всіх збиткових шахт. Вона потрібна для того, щоб правильно організувати соціальний складник цього процесу", — наголошує віцепрем'єр-міністриня. Чиновниця наголошує, що документ готовий, уряд затвердить його протягом пів року.

Ірина Ставчук, заступниця міністра захисту навколишнього середовища, впевнена, що обговорення соціальних питань неможливе без чіткого графіка закриття держшахт.

"Міністерство енергетики якраз розробляє такий план", — каже вона. Наступним кроком, на думку Ставчук, має стати ухвалення економічних програм, які поставлять вугільні регіони у вигідніші умови порівняно з іншими областями: "Це допоможе їм конкурувати, залучати до себе інвестиції та створювати робочі місця".

Закриття шахт — проєкт, що потребує значних фінансових вливань. Але збиткові підприємства й сьогодні витягують із бюджету колосальні гроші. З 2015 до 2019 року держшахти отримали 12,3 млрд грн бюджетного фінансування за всіма програмами. У той же час фактичний видобуток вугілля в 2020 році склав лише 4,7 млн т.

"Ми видобуваємо мізерну кількість вугілля, але виділяємо нереальні дотації. Ці гроші краще витрачати на розвиток цих регіонів, аніж на підтримку економічно невигідної галузі", — уточнює Ставчук.

Викиди парникових газів і боротьба за фінанси

Серед інших важливих зобов'язань варто згадати скорочення викидів парникових газів. Ще влітку Україна оновила національно визначений внесок до Паризької угоди щодо клімату, згідно з якою країна до 2030 року має скоротити викиди парникових газів на 65% від рівня 1990 року. "Це дуже амбітна мета, але, в принципі, можлива", — наголошує Ірина Ставчук.

Як каже Стефанішина, Україна в цьому питанні розраховує на фінансову допомогу міжнародних партнерів. Державі для цього потрібно €10 млрд щорічно, уточнює вона. Але отримати ці кошти у межах системи Паризьких угод навряд чи можливо. Незважаючи на те, що країни-учасниці кліматичної конференції у Франції ще шість років тому вирішили виділяти $100 млрд на рік країнам, що розвиваються, на боротьбу зі зміною клімату, на практиці до цього ніхто не готовий.

Загалом одним із важливих завдань української делегації у Глазго стала "боротьба за доступ до кліматичних фінансів", таке визначення дала Стефанішина.

"Цьогоріч дискусія була досить запекла, бо узгоджувалася низка важливих документів, які стосуються кліматичних проєктів. Був дуже високий ризик, що Україну позбавлять навіть того мінімального фінансування, яке ми сьогодні отримуємо, але нам вдалося його зберегти", — коментує віцепрем'єр-міністриня. Крім того, чиновниця сподівається ініціювати спільні фінансові проєкти з Великою Британією, Євросоюзом і США — від справедливого вугільного переходу до підтримки альтернативних джерел енергії. Як приклад вона наводить Туреччину, яка підписала меморандум про зелену трансформацію на €3,5 млрд, а також аналогічний кейс ПАР, що очікує €8,5 млрд фінансування.