Некомпетентність та страх. Експерти — про те, чому Кремль воює "напівсили"

Росія могла б активніше атакувати українські залізниці, автодороги та мости, аби спробувати зупинити потік західної зброї на лінію фронту. Вона могла б ще сильніше бомбардувати інфраструктуру навколо столиці, щоб західним лідерам було важче відвідувати президента Володимира Зеленського, висловлюючи єдність та рішучість. Їй під силу набагато болючіше вдарити по Заходу — чи то за допомогою кібератаки, саботажу чи подальшого скорочення експорту енергоносіїв до Європи. Чому ж Росія цього не робить? Що зупиняє Путіна?

Фокус переклав текст Антона Трояновського, присвячений Путіну та його стратегічним планам.

Страх війни з НАТО. Чому Путін стримується у війні з Україною

Очевидно, причина частково в банальної некомпетентності. Перші тижні війни наочно продемонстрували, що російські збройні сили набагато менш боєздатні, ніж уважалося до вторгнення. Але американські та європейські чиновники також стверджують, що в останні тижні тактика Володимира Путіна виглядає напрочуд обережною: повільний наступ на сході України, стриманий підхід до знищення української інфраструктури та відмова від дій, які можуть призвести до ескалації конфлікту з НАТО.

Очевидна стриманість на місцях контрастує з пихатістю російського державного телебачення, яке описує Москву як противника Заходу в екзистенційній боротьбі та відкрито обговорює застосування ядерної зброї. Питання полягає в тому, чи не змінить Путін курс і чи не зробить він війну запеклішою.

Американські та європейські чиновники кажуть, що вони не помічали на місцях жодних пересувань, які б свідчили про суттєвіший військовий натиск, починаючи з 9 травня або незабаром після нього. Зараз ці чиновники очікують на повільнішу, "закріпну" кампанію в Україні.

Наразі схоже, що Путін дотримується військового курсу, що дозволяє українським військам перегрупуватися та запастися західною зброєю. Високопоставлений представник Пентагону назвав наступ Росії на сході України "дуже обережним, дуже слабким". У Росії нарікають, що військові воюють з однією рукою, пов'язаною за спиною, а їхня стратегія та цілі незрозумілі громадськості.

"Це дивний, особливий вид війни, — говорить Дмитро Тренін, який донедавна очолював аналітичний центр Московського центру Карнегі, в телефонному інтерв'ю з Москви. — Росія встановила для себе досить жорсткі межі, які ніяк не пояснюють — що викликає багато питань насамперед у російських громадян".

Тренін — один із небагатьох представників цього аналітичного центру, закритого російським урядом минулого місяця, який вирішив залишитися в Росії після початку війни. Він сказав, що йому важко пояснити, чому Кремль воює "менше за впівсили".

Він запитує, чому Росія не підриває більше мостів і залізничних об'єктів, дозволяючи українським військовим з кожним днем отримувати від Заходу дедалі більше зброї. Чому західні лідери все ще можуть спокійно відвідувати Київ, як це зробила речниця Палати представників Ненсі Пелосі в неділю?

"Мені це здається дивним, і я не можу знайти пояснення", — каже Тренін.

Звичайно, російські ракетні удари спрямовували на інфраструктуру по всій Україні, включаючи важливий міст на південному заході країни в понеділок та злітно-посадкову смугу аеропорту Одеси в суботу. Але з іншого боку Атлантики чиновники та аналітики міркують про ті ж питання, що й Тренін.

Протягом кількох тижнів офіційні особи у Вашингтоні обговорювали, чому російські військові не робили агресивніших спроб знищити лінії постачання, якими західні країни поставляють зброю в Україну. За словами чиновників, відповідь частково полягає в тому, що українські ППО загрожують російським літакам, і чим далі ті опиняються над територією України, тим більше ризикують.

Крім того, в Росії труднощі з високоточними боєприпасами — ракетами із системами наведення. Багато які з них не працюють правильно, а російські постачання цієї зброї обмежені. Удари по залізничних лініях або колонах в русі повинні бути дуже точними, щоб принести потрібний результат.

Інші офіційні особи стверджують, що Москва прагне уникнути надто сильної руйнації інфраструктури України в помилковій надії, що вона все ж таки зможе взяти країну під свій контроль. Якби Росія зайняла міста, зруйновані її власним бомбардуванням, їй довелося б виконувати величезну роботу з відновлення.

Високопоставлений американський чиновник у галузі оборони стверджує, що Путін, можливо, уникав руйнування залізничної мережі України, тому що не хотів зашкодити своїй власній здатності переміщувати техніку та війська країною. Тому росіяни приділяли більше уваги знищенню складів зброї, ніж залізничної мережі.

Американські чиновники висловлювали свої власні військові та розвідувальні оцінки анонімно.

Виникає також питання, чому Росія не завдала жорсткішого удару у відповідь по Заходу. Кремлівський наратив — це екзистенційна війна з НАТО, яка триває на українській землі. Але саме Росія зазнає військових втрат тоді, як Захід тримається на безпечній відстані та постачає зброю, яка вбиває російських солдатів.

"У цьому місті багато людей запитують, чому росіяни досі не завдали удару у відповідь, — говорить Семюел Чарап, колишній співробітник Держдепартаменту США у Вашингтоні й аналітик щодо Росії в Rand Corp. — Здається малоймовірним, що США і їхні союзники уникнуть удару у відповідь, поклавши до могили стільки російських солдатів".

Росія має інструменти для завдання великомасштабного збитку Заходу. Дефіцит газу, спричинений кібератакою на Колоніальний трубопровід минулого року, показав, які порушення роботі американської інфраструктури здатні завдати російські хакери. Берлін попередив, що припинення постачання російського газу може привести економіку Німеччини до рецесії.

Крім того, Москва володіє найбільшим у світі ядерним арсеналом, що нараховує, за оцінками, 5977 боєголовок. Російські ЗМІ описують їх руйнівний потенціал у жахливіших висловлюваннях.

"Ви думали, що зможете знищити нас чужими руками та спостерігати збоку з безпечної відстані?" — заявив у суботу Сергій Миронов, "яструб" російського парламенту. Він стверджує, що нова міжконтинентальна балістична ракета його країни може стерти Великобританію одним ударом. "Нічого не вийде, панове, — вам доведеться заплатити за все сповна!" — додав він.

Сам Путін також попереджав про заходи у відповідь, але водночас він цінує недомовленість. Минулого року він сказав, що ті, хто перетне "червону межу", зіткнуться з "асиметричною, швидкою і жорсткою" відповіддю — це означає, що відповідь дадуть тоді й в тому місці, яке обере Москва.

"Ніхто до пуття не знає, де знаходиться "червона межа", — впевнений аналітик Чарап. — Не думаю, що про це знають навіть самі росіяни, бо ми знаходимося на незвіданій території".

Американські та союзні офіційні особи сперечаються про те, чому Путін досі не зробив масштабніших чи руйнівніших кіберударів. Дехто каже, що Путіна вдалося ефективно стримати. Російські військові, насилу домагаючись успіхів в Україні, не зможуть впоратися з масштабнішою війною з НАТО і не хочуть давати Альянсу приводу для безпосереднього вступу у війну.

Інші стверджують, що кіберудар по країні НАТО — одна з небагатьох карт, які Путін може розіграти. Але для цього він, можливо, чекає на наступний етап своєї кампанії.

Хоча Путін не боїться ескалації риторики, його дії вказують на те, що він не хоче спровокувати масштабнішу війну.

"Спільне відчуття таке, що він хоче вирвати якусь перемогу з цього свого фіаско", — сказав американський представник оборонного відомства, припустивши, що Путін не зацікавлений отримати "ще більше проблем".

Перед вторгненням 24 лютого Тренін із центру Карнегі передбачав, що українські військові чинитимуть запеклий опір і що Путін зіткнеться з відсутністю політичної підтримки Росії в Україні. В цьому він мав рацію.

За словами самого Треніна, він не передбачав, що помічники та командири нададуть Путіну помилкову інформацію про можливості Росії.

Тренін каже, що він, як і раніше, вважає Путіна докорінно раціональною людиною, а не безумцем, готовим розв'язати ядерну війну з "маніакальною рішучістю знищити людство".

"Це було б не помилкою, а повною відмовою від раціональності, — каже Тренін. — Сподіваюся, що цього разу я не помиляюся".

Важливо

Другий фронт. Чи можлива атака Росії на Польщу