Острів свободи. Українські уроки для Тайваню

Війна та знайомий до болю колоніальний наратив

До вторгнення Росії Україна та геополітика Східної Європи здавалися тайванцям темами вкрай далекими. Але з початком війни розпочалася жвава дискусія про імперське суперництво між США, Росією та Китаєм, а також про готовність Тайваню до війни.

Одразу після нападу Росії 24 лютого Тайвань потрапив у тренди "Твіттеру", оскільки вся увага була прикута до реакції Китаю та США на геополітичний конфлікт навколо України. Питання полягало в тому, чи Китай піде на союз із Росією всупереч усій критиці Заходу — і як США скоригують свої військові та дипломатичні стратегії в Азійсько-Тихоокеанському регіоні з розвитком конфлікту в Європі.

У цьому сенсі війна тісно пов'язана з долею азійського острова, незважаючи на відмінності в історії Тайваню й України та різну геополітичну динаміку навколо них. Гасло "Сьогодні Україна, завтра Тайвань" взяли на озброєння прихильники як об'єднання з Китаєм, так і незалежності, щоб висловити неминучість війни. Це гасло було перероблене з попереднього: "Сьогодні Гонконг, завтра Тайвань".

Фокус переклав новий текст тайванських соціалістів Вень Ліу та Браяна Хіоу, присвячений Тайваню та загрозі військового вторгнення з боку КНР.

У тіні Піднебесної. Українські уроки для Тайваню

Виправдання Путіним війни в Україні до остраху знайоме тайванцям. Він обґрунтував свою "спеціальну військову операцію" шовіністичною ідеологією, яка докорінно відкидає суверенітет і суб'єктність України, розглядаючи її як нижчу порівняно з нормативною російською ідентичностью.

Вторгнення РФ майже не має сенсу ні у військовому, ні в економічному плані. Єдине виправдання виходить із імперіалістичного ностальгічного наративу Путіна та колоніальної зарозумілості.

Так само Пекін обґрунтовує свій план анексії Тайваню, стверджуючи, що жителі двох країн мають спільне мовне та культурне коріння. Етнічне та культурне домінування ханського шовінізму дуже нагадує етнонаціоналістичний наратив Путіна. Як і Україна, Тайвань має бути захоплений і повернутий китайській метрополії для досягнення "територіальної цілісності" Китаю.

Міжнародний дискурс про Україну, який розглядає її насамперед як пішака в грі між двома глобальними наддержавами — без історії, культури та національно-визвольних традицій, також схожий на дискурс про Тайваню. При аналізі міжнародних відносин не звертають уваги особливості цих країн.

Зрозуміло, суперництво між імперіями вкрай важливе для розуміння викликів, що стоять перед Україною та Тайванем, але жорсткий реально-геополітичний підхід ігнорує національні інтереси та вплив обох країн. Такий редукціоністський аналіз має політичні наслідки; він формує політику наддержав, найчастіше змушуючи маргінальні та менш могутні держави йти на поступки тому чи іншому імперіалісту або погоджуватися на якесь вироблене ними врегулювання.

У цьому сенсі ми повинні розуміти, що уроки України для Тайваню стосуються не лише підготовки до війни чи стратегії безпеки, а й проблем колоніальності в геополітиці та політичній теорії.

Російська пропаганда з китайським обличчям

Не дивно, що частина західних лівих відтворює таку колоніальність. Тому для багатьох першою реакцією на вторгнення Росії було усунення уваги з неї самої та з опору України назад на сам Захід. Вони зосередилися на "розширенні НАТО" як на зрозумілій і обґрунтованій безпеці, яка нібито виправдовує вторгнення Путіна в Україну, тим самим дивним чином наслідуючи офіційну позицію путінської адміністрації щодо війни. Східноєвропейські активісти критикували цю односторонню інтерпретацію як "американську перевагу", підштовхуючи західних лівих звернути увагу на брак аналізу незахідного імперіалізму, зокрема російського.

Вторгнення Росії в Україну спочатку поставило Китай у незручне становище. З одного боку, Китай хоче геополітичної стабільності та доступу до західних ринків, а з іншого — прагне зберегти союз із Росією, поділяє її прагнення змінити баланс геополітичних сил у світі та головну мету — нав'язати своє панування країнам, які він розглядає як частину своєї національної держави чи імперії.

Попри початкову невпевненість Китай зрештою підтримав російський наратив, особливо в країні, де тези Путіна повторювалися дослівно. Так, Китай представляє вторгнення в Україну як виправдану відповідь на агресію Заходу та наголошує на наявності в Україні ультраправих підрозділів, таких як полк "Азов".

Напружені відносини між Китаєм і Росією швидко відійшли на другий план. Хоча цей проросійський дискурс циркулює лише в маргінальних і сектантських колах англомовних лівих ЗМІ, він зайняв значне місце в мандаринських медіа, особливо в китайських державних ЗМІ.

Цікаво, що апологети китайської імперії в синофонному дискурсі іноді брали приклад із західних лівих, які звинувачували виключно Захід, найчастіше посилаючись на аргументи, взяті в західних лівих апологетів Росії. Ці апологети та їхні західні ліві прихильники представляють Захід як єдиного суб'єкта, якого можна критикувати, а дії Росії як законну відповідь на агресію НАТО. Роблять вони це з невігластва чи з почуття провини за західний імперіалізм, результатом є звільнення незахідних імперіалістів, у разі Росії, від відповідальності та провини за жахи війни в Україні.

Геополітичні перестановки під час війни

Війна Росії в Україні стала протверезною як для Китаю, так і для Тайваню. Пекін тепер має визнати, що Захід в особі США та Європи готовий запровадити масштабні економічні санкції та надати військову допомогу навіть із боку таких затятих противників війни, як Німеччина.

Тайбею доведеться усвідомити, що ані санкції, ані зброя Заходу не стримують агресію Росії. Китай і Тайвань розуміють, що війна вплине на їхнє протистояння, оборонну політику й економічні відносини. Щодо Тайваню, то його оборонна стратегія полягатиме в збільшенні військових витрат і підготовці до опору в надії змусити Пекін дійти висновку, що сама думка про війну буде надто дорогою.

Хоча Китай підтримує союз із Росією та відтворює її тези всередині країни, у міжнародних відносинах він досі дотримувався обережного підходу. Можливо, він зрозумів, що не може дозволити собі повністю стати на бік Росії та ризикує опинитися в ізоляції на міжнародних ринках, будучи втягнутим у економічний і дипломатичний конфлікт із Заходом. Китай публічно пообіцяв виділити Україні лише відносно невелику суму 1,57 мільйона доларів США як гуманітарну допомогу. Він засудив США за допомогу Україні зброєю, стверджуючи, що це призведе лише до ескалації війни. Але він мало що зробив для протистояння із США та НАТО.

Китай активно зближується з європейськими країнами, щоб зміцнити свої позиції, оскільки Європа потрібна йому не лише як ринок, а й як джерело технологій та інновацій. Він не може собі дозволити, щоб війна порушила ці економічні зв'язки. Досі відносини Європи та Китаю мали опортуністичний характер і були зосереджені на торгівлі й економіці. Пекін хоче їх зберегти.

Однак саміт ЄС-Китай 1 квітня 2022 року, можливо, став початком змін у їхніх відносинах. Європейські лідери не відмовилися від багатосторонніх і скоординованих заяв проти порушень прав людини в Китаї. Незважаючи на зусилля Китаю звести фокус зустрічі до торговельно-економічних проблем, представники ЄС продовжували заперечувати політику Китаю в Сіньцзяні, Тибеті, Гонконгу та Тайвані.

Хоча Китай і Європа загалом, як і раніше, економічно взаємозалежні, на тлі конфлікту ситуація починає змінюватися. Після COVID-19 Тайвань встановив тісніші дипломатичні зв'язки з кількома країнами Східної Європи, особливо з Литвою. Китай відповів на це запровадженням торгового бойкоту Литви. Його рішучість карати країни за встановлення відносин із Тайванем може загрожувати його відносинам із іншими державами ЄС і ЄС загалом.

Складні багатосторонні відносини між Китаєм, ЄС, США та Росією не можна пояснити в межах бінарної геополітичної перспективи "нової холодної війни" ні в економічному, ні в політичному плані. Війна в Україні показала, що світ, у якому ми живемо, позначений не лише суперництвом між США та Китаєм — у ньому бере участь багато інших акторів.

Незважаючи на те, що до останнього десятиліття Захід здебільшого ігнорував Україну через брак економічної та політичної могутності, вона показала, як її непохитний опір здатний перекроїти геополітичні розклади та змінити динаміку світової історії після холодної війни.

Усупереч прогнозам неоліберальних економістів або геополітичних реалістів, лібералізація ринку та все більш взаємопов'язана світова економіка не запобігли ні новій війні в Європі, ні трансформації Китаю в авторитарну державу. Численні геополітичні зіткнення між глобальними наддержавами доводять, що з питаннями імперіалістичної агресії та колоніальності зовсім не покінчено після закінчення холодної війни.

Крім того, війна в Україні наголосила на критичному становищі колишніх радянських республік, таких як країни Балтії, які займають набагато жорсткішу позицію щодо як Росії, так і Китаю. Порівняно із західноєвропейськими країнами, особливо Німеччиною й Італією, які значною мірою залежать від імпорту російського природного газу, ці пострадянські та постколоніальні держави, схоже, охочіше протистоять імперіалістичній агресії.

Уплив війни на Азію та ланцюжки постачань

Різке та вкрай жорстоке вторгнення Росії, зневага до міжнародних законів і економічних зв'язків із Європою може змусити Захід переглянути свої відносини з Китаєм. Розуміючи, що економічна взаємодія — не привід для Китаю відмовлятися від агресії в регіоні, західні країни можуть зайняти жорсткішу позицію щодо Китаю, що збільшить імовірність виникнення міжрегіонального конфлікту.

Деякі стверджують, що економічна взаємозалежність у глобальних ланцюжках постачань є свого роду "кінцем історії", про який писав Фукуяма після розвалу СРСР. Але навіть це не захищає від конфлікту між США та Китаєм у майбутньому.

Незважаючи на постколоніальні паралелі між Україною та Тайванем, із погляду політичної економії важливо розрізняти позиції цих двох країн у світі та їхні віносини з різними великими державами.

У США тісніші історичні відносини з Тайванем, ніж із Україною. Крім того, Тайвань має значно більшу економіку та займає набагато важливіше місце у світі. Він відіграє життєво важливу роль у глобальних ланцюжках постачання напівпровідників, виробляючи половину світового обсягу мікросхем, що виготовляються за індивідуальними замовленнями, та, за деякими оцінками, 92% світового ринку сучасних мікросхем.

У Тайваню також інші відносини з його регіональним імперіалістичним повелителем — Китаєм, ніж в України з Росією. Наприклад, тайванські напівпровідники є важливими компонентами ракет, які Китай націлив на острів. Отже, залежність Китаю від Тайваню у виробництві напівпровідників стає важливим економічним стримувальним фактором для китайського вторгнення. З огляду на глибоку інтеграцію економік Китаю та Тайваню економічні наслідки вторгнення для Китаю стали б величезними.

Проте економічна взаємозалежність не захищає від війни, як доводить приклад України. Більшість світових постачань неону, необхідного для виробництва напівпровідників, і 40% криптону постачаються з України. Україна також є життєво важливою житницею для Європи й одним із основних світових експортерів зернових. Таким чином, роль України як виробника зерна та сировини для високотехнологічного виробництва, що безпосередньо впливає на Росію, не стала стримувальним фактором для російського вторгнення. Варто очікувати й інших політичних конфліктів і навіть воєн, незважаючи на інтеграцію світової економіки.

Після вторгнення в Україну глобальні геополітичні розстановки стануть жорсткішими, ніж у недавньому минулому. Це посилить зв'язки між східноєвропейськими країнами, які вже стурбовані геополітичними загрозами з боку Росії та НАТО. Аналогічна динаміка спостерігається й у Азії. Уряд Тайваню вже об'єднався зі США та європейськими країнами проти Росії. Колишній прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе запропонував Токіо зайняти жорсткішу позицію, щоб захистити Тайвань від долі України.

Геополітична напруженість між США та Китаєм, напевно, посилиться після вторгнення в Україну, що потенційно може втягнути Тайвань у конфлікт. Заклик Тайваню до розширення співпраці між США та Китаєм навряд чи буде почутий, оскільки відносини між двома сторонами протоки стали ще більш конфліктними. Китай ще наполегливіше розмірковує про анексію та протистоїть спробам Тайваню встановити дипломатичні відносини по всьому світу.

Солідарність як стратегія стримування

Sp прогресивної точки зору, Тайвань тільки виграє від збалансованіших геополітичних відносин в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, якщо не так сильно покладатиметься на підтримку США. Проте приклад України показав, що Тайвань не може ризикувати, ведучи переговори з авторитарним режимом, який розглядає його як підлеглого у своїй імперії. Найкращою стратегією для тайванської дипломатії є створення багатосторонніх офіційних і неофіційних альянсів із іншими партнерами, такими як країни Центральної та Східної Європи, а також США, щоб вийти з міжнародної ізоляції.

Як маленька країна з обмеженим доступом до міжнародного співтовариства, Тайвань не може грати на одному полі з наддержавами. Він не може конкурувати зі значно більшим військовим бюджетом і апаратом безпеки Китаю. Однак широка мобілізація громадянського суспільства й уряду України довела, що міжнародну солідарність можна використовувати як стратегію стримування. Головне завдання Тайваню — стримувати Китай, але не шляхом умиротворення, оскільки такий підхід обернеться лише посиленням політичного й економічного панування Пекіна та знищенням громадянських свобод у країні.

Найкращою стратегією стане підвищення поінформованості про геополітичні відносини всередині країни та пошук союзників Тайваню на міжнародному рівні. У світлі російського вторгнення в Україну Міністерство національної оборони Тайваню під тиском низових організацій уперше за кілька десятиліть випустило брошуру з цивільної оборони для тайванської громадськості.

Незважаючи на недоліки та неповноту поточної версії брошури, найтривожнішою частиною дискурсу про війну на Тайвані є не те, як ми говоримо про неї, а той факт, що ніхто не говорить про неї в історичному й емоційному зв'язку з терором минулого.

Уроки України для Тайваню як молодої демократії, що бореться за порятунок від авторитарного минулого, стосуються не лише готовності до війни чи мобілізації, а й критичного завдання усвідомлення власної ідентичності й антиколоніального суверенітету.

Крім уваги до питань власної безпеки, Тайвань також є майданчиком для внутрішньорегіональних низових рухів проти імперіалістичної агресії Китаю. Із середини 2010-х років в Азії прокотилася хвиля народних рухів, що протистоять регіональному авторитаризму. Ці рухи спостерігаються на просторі від Гонконгу до М'янми та Таїланду, а так званий Milk Tea Alliance (онлайн-рух за демократію та права людини, що складається здебільшого з інтернет-користувачів Південно-Східної Азії) став загальними межами для їхньої взаємодії.

Ці рухи боролися переважно проти авторитаризму всередині кожної країни. Гонконг — виняток, оскільки він прямо протистояв утиску політичних свобод китайським урядом. Важливим, але складним завданням стане спроба об'єднати ці рухи через кордони, щоб запобігти регіональному конфлікту, особливо якщо їм не вдасться стримувати дії держав, які ними керують.

Проте питання транснаціональної солідарності є актуальним у світлі дедалі більшої ймовірності регіонального конфлікту, здатного втягнути регіон, а можливо і весь світ, у нові війни. Досягнення такої солідарності було дуже складним під час пандемії COVID-19, яка суттєво обмежила міжособистісне спілкування між активістами різних країн. Але війна в Україні показала важливість солідарності навіть у віртуальному просторі, який був критично важливим для протидії російській пропаганді й апологетичним дискурсам.

Ми маємо зробити все можливе для створення таких спільних організацій через кордони. Як стверджує антивоєнний активіст Шиям Гальйон: "Не любити війну — це не те саме, що протистояти війні. Якщо війна має на увазі спосіб участі в конфлікті, заснований на домінуванні, підпорядкуванні та озброєнні, то антивоєнний активізм має на увазі спосіб участі в конфлікті, заснований на співпраці, взаємодії та роззброєнні".

Для азійських активістів, багато хто з яких живе в постколоніальних суспільствах, війна — це зовсім не далекий спогад. Протидія авторитарним державам привела нас до пошуку солідарності в нашому постійному прагненні до демократії, суверенітету та деколоніальності. Тільки сприяючи низовим рухам і транснаціональній взаємодії, ми можемо винайти альтернативні способи солідарності й участі, які відкидають ескалацію міжімперського суперництва.

Про авторів

Вень Ліу — письменниця та вчена, яка живе в Тайбеї, Тайвань. Ассистентка професора в Інституті етнології Academia Sinica в Тайвані та редакторка журналу New Bloom.

Браян Хіоу — журналіст-фрілансер і перекладач, який проживає в Тайбеї, Тайвань. Редактор журналу New Bloom Magazine.