Доступність для всіх. Як покращити українські міста для комфорту військових з ампутаціями

Вже скоро рік як триває повномасштабний етап восьмирічної війни РФ проти України. З кожним днем війна калічить все більше людей. Проблема доступності міст для України не нова, проте вона стає актуальнішою з кожною новою добою протистояння.

Офіційні дані щодо кількості поранених в Генштабі не озвучують через чутливість інформації. Останні цифри, які озвучував президент Володимир Зеленський, звучать так, що на одного загиблого приходиться 4-5 поранених військовослужбовців. А загиблих, як нещодавно заявляв Михайло Подоляк, близько 13 тис українських військових. Відтак виходить, що поранених вiйськових щонайменше 40 тисяч. Певна кількість бійців втрачають кінцівки та отримують інвалідність.

Фокус розібрався, як повертати військових з ампутаціями до нормального життя в українських містах.

Війна артилерії

Найбільшу кількість поранень та смертей на фронті завдає артилерія. В найгарячіші дні на фронті можуть бути сотні поранень за добу. Тому важливим викликом є створення доступного середовища в українських населених пунктах, щоб військові після реабілітації відчували себе повноцінною частиною суспільства.

Сфери, в яких існує проблема доступності, є всюди: соціальні установи, транспорт, будинки — все це має бути безбарʼєрним або пристосованим до людей з інвалідністю.

Фокус звернувся до архітектора та міського планувальника Миколи Горохова та військовослужбовця Нацгвардії з бригади імені полковника Петра Болбочана Олексія Щербини, щоб розібратися у шляхах вирішення проблеми й дізнатися як з цим боролись в Польщі та США. Польща як приклад сусіда, на якого часто орієнтуються в Україні, а Сполучені Штати як держава, військовослужбовці якої багато воювали в інших країнах.

Доступний простір. Сучасні методи урбаністики у Варшаві

Варшава в 2020 році отримала винагороду Європейського комітету як найдоступніше місто в центральній та східній Європі. Це вдалося зробити завдяки тому, що за відносно короткий час місто зробило значні зміни в бік доступності. В Єврокомісії відзначають, що Варшава стала прикладом того, як за декілька років можна покращити доступність міста.

В місті всюди встановлюють тактильну плитку для слабозрячих, всі станції метро та автобуси переробили для доступності. Згідно з офіційними даними, всі 87 автобусів в місті є низькопольними. З трамваями ситуація трохи гірша і лише 60% трамваїв обладнані низькою підлогою. В підземці перший і останній вагони обладнані спеціально для людей з інвалідністю. А для входу в метрополітен станції обладнані спеціальними ліфтами.

Окрім цього, у Варшаві запроваджують практику безбарʼєрного середовища у публічних місцях та у будинках. Звісно, є різниця у бюджетах, але опустити до землі рівень бордюру — це не сильно вдарить по кошторису.

Варшава має генеральний план розбудови, де закладені вимоги до безарʼєрності. Зараз в місті працюють над впровадженням змін у вулиці. Планується зробити їх доступними для всіх та робити акцент на озелененні міст, звуженням проїжджих частин та збільшенню велодоріжок. Одна з польських компаній перемогла у конкурсі і ось, як вони планують змінити столицю Варшави.

Реалізація в США

Попри те, що Сполучені Штати вважаються автомобілізованою країною, в часи масштабних війн, в яких брали участь американські військові, теж було багато поранень з інвалідизацією та іншими проблемами. Тому з урбаністичної точки зору проблематика доступності міст не нова для України, а її вирішенням почали займалися ще в минулому столітті. В 1973 році в США прийняли закон про реабілітацію, який врегульовує права людей з інвалідністю. Його прийняли за два роки до завершення 20-річної війни у Вʼєтнамі, яка принесла понад 300 тисяч поранених, з яких половина потребувала госпіталізації.

Також у 1990 році в США прийняли закон ADA — Americans with Disabilities Act. Це закон, який захищає людей з обмеженими можливостями від дискредитації. Він має в собі ряд положень та норм, які регулюють багато сфер:

• бізнес
• паркувальні зони
• правила спілкування
• вимоги до обслуговування
• вимоги до тварин поводирів
• вимоги до громадського простору
• вимоги до освітніх закладів

Наприклад, якщо в магазині неможливо прибрати сходи для безбарʼєрного доступу, то бізнес забовʼязаний зробити так, щоб людину могли обслужити з вулиці. Нижче приведені вирізки з американським гайдлайном для бізнесу.

Американський дизайнер Рон Мейс виділив 7 правил універсального дизайну:

1. Рівність та доступність використання
2. Гнучкість використання
3. Простота й інтуїтивність використання
4. Доступність викладеної інформації
5. Терпимість до помилок
6. Малі фізичні зусилля
7. Наявність необхідного розміру, місця, простору.

Саме це і має бути в основі відбудови українських населених пунктів.

Як покращити те, що є

Згідно із державними будівельними нормами, в Україні доступними мають бути громадські місця для людей з інвалідністю та іншими маломобільними групами населення, у 2020 році також було прийнято "закон про пандуси". Це норми, які дозволяють робити пандуси навіть без документів на право власності чи користування землею. Але згідно з даними Мінрегіону, абсолютна більшість пандусів були зроблені з порушеннями. Пандус можуть встановлювати без дотримання правил: робити його без поруччя або ж завузьким чи з таким кутом нахилу, що ним неможливо скористатись без допомоги сторонньої людини. Окрім цього існує проблема з тактильною плиткою, бо вона не завжди встановлюється там, де це дійсно потрібно.

Існує кілька універсальних принципів:

• безбарʼєрність;
• універсальність;
• доступність.

Базуючись на універсальних принципах створюється атмосфера, за якої військовий почуватиме себе комфротно. При тому в Україні є вже багато успішних прикладів реалізації доступного простору і закладів.

Архітектор та міський планувальник Микола Горохов відзначає, що проблема ще й в тому, що суспільство малопроінформоване у доступності простору. Адже він має бути не лише для "молодих і здорових", але й для інших груп населення, наприклад, для літніх людей чи мам з колясками.

Станом на сьогодні, на думку архітектора, в Україні непогана законодавча база. Є питання до її реалізації, а також до місцевих архітектурних департаментів та бізнесменів.

"Проблема в тому, як пристосувати до цих потреб простір, який склався за минулі роки чи навіть сторіччя. Це можна подолати лише ретельною увагою до цього питання. Архітектурні департаменти в муніципальних органах влади мають обов'язково враховувати ці питання під час проведення ремонтів та реконструкцій і вимагати того ж самого від бізнесу", – сказав Горохов Фокусу.

Військовослужбовець Олексій Щербина в коментарі для Фокусу поділився своїм досвідом реабілітації та пересуванням містом. Боєць отримав поранення в Харківській області. В один з вечорів ворожий танк відпрацював по окопу бійців. Уламок пробив ногу Олексія наскрізь.

Побратими витягли його в інший окоп й надали першу допомогу, бо турнікет, який наклав Олексій собі сам, злетів від ударної хвилі. Лікарі йому ампутували стопу й зараз він вже навчився ходити з протезом. На початку, як розказав Олексій Фокусу, було складно. Турбували фантомні болі та боліла нога. Завдяки зусиллям лікарів, нацгвардієць вже став на ноги і повноцінно переміщується містом. Реабілітація триває і захисник ходить до спеціалістів та у спортзал.

Спочатку було важко ходити з протезом, потрібно було звикнути до нових умов. Особливо труднощів доставляли сходи, які всюди нас оточують.

"На початку звикання до протезу завжди буде складно ходити. Після занять та між ними я користувався коляскою для пересування, щоб нога відпочивала та не боліла. Але ці всі болі з часом зникають і ходити у протезі комфортно та безболісно", — ділиться досвідом Олексій.

Нацгвардієць у бесіді з Фокусом неодноразово наголошує, що зараз він почуває себе добре. І єдина проблема у пересуванні містом нині є ожеледиця, бо слизько ходити. Завдяки лікарям сходи вже перестали бути такою великою перепоною. Щербина вважає, що багато чого залежить від самої людини. Дуже важливо не опускати руки й рухатись далі.

Та окрім поранень з частковою ампутацією одної кінцівки бувають ситуації, коли бійці втрачають обидві. В такому випадку ситуація складніша, адже доведеться пересуватись або на інвалідному візочку, або з протезами на обох ногах. А, окрім ампутацій, можуть бути проблеми із зором або зі слухом внаслідок різноманітних контузій та уламкових поранень. Згідно зі статистикою, в Україні близько трьох мільйонів людей з інвалідністю, які потребують змін у міській забудові.

Як відбудовувати українські міста?

Архітектор Микола Горохов наголошує, що відбудовувати українські міста треба буде вже з урахуванням доступності та безбарʼєрності. В цьому Україні допоможуть приклади Західної Європи та Північної Америки.

"І це стосується не лише доступності. Це і партисипація, нові підходи до озеленення, мобільності, міського дизайну і так далі. Власне, ці підходи вже давно існують і працюють в інших країнах. Нам лише потрібно буде їх реалізовувати у себе", — підсумував Микола Горохов.

Якщо одразу закласти у відбудову міст принципи доступності, то це суттєво зекономить гроші, бо не треба буде щось "допилювати" після відбудови. Тому важливо не тільки мати план відбудови, але й генеральний план розвитку українських міст на роки, а краще десятиліття наперед. Варто створювати конкурси із залученням західних студій, брати приклад із Західної Європи. В Україні вже є прогрес у доступності ще з 2014 року. Як відмічає архітектор Микола Горохов, в 2015 році тактильна розмітка й тротуари в один рівень з дорогою можна було побачити лише в центрі Києва. Зараз такими переходами в Україні вже нікого не здивувати.

Матеріал створено за підтримки проєкту "Освіта з Накипіло" та DW Akademie в Україні.