Друзі Путіна. Хто підтримує російського президента у війні проти України

2 березня, за тиждень після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Генасамблея ООН зібралася на засідання. Вона проголосувала за резолюцію "Агресія проти України", яка засуджує вторгнення Росії в Україну та вимагає від РФ негайно вивести війська з української території. Резолюцію підтримала 141 країна зі 193 країн-членів ООН. П'ять країн, серед яких сама Росія, а також Білорусь, Північна Корея, Еритрея та Сирія, проголосували проти, ще 35 утрималися. Тоді експерти звертали увагу, що умовний нейтралітет висловили Індія та Китай — мовляв, позитивний знак. Як виявилося через шість місяців — не зовсім. Нью-Делі та Пекін нині активно співпрацюють із Москвою, допомагаючи їй уникнути міжнародної ізоляції та економічного провалу.

Очевидна підтримка: Білорусь і Північна Корея

Про тісний союз із РФ президент Білорусі Олександр Лукашенко говорить останні кілька років. Але, як зауважували експерти, раніше його слова розходилися зі справами: Лукашенко до останнього намагався загравати із Заходом, уникаючи створення військових баз РФ на своїй території, але після 24 лютого таки вийшов на стежку війни.

"Ми — єдина країна, яка підтримує росіян у цій боротьбі (проти України). Ті, хто дорікає нам, ви що, не знали, що в нас найтісніший союз із РФ? Із державою, з якою ми будуємо єдину, потужну, незалежну держава — Союзну державу, де в союзі два незалежні народи… І що, вони не знали, що в нас створено вже давно в союзі Білорусі та Росії єдине угруповання збройних сил?.. Практично єдина армія. Ми були й будемо разом із братньою Росією. Наша участь у спецоперації визначена мною давно", — на початку липня констатував Лукашенко.

Лукашенко визнав: його режим став співучасником російської агресії проти України, надавши білоруську територію як плацдарм для вторгнення. Територія Білорусі використовувалася для ударів оперативно-тактичними ракетними комплексами "Іскандер", там базувалася російська авіація.

Експерти кажуть: подібна заява — не що інше, як свідчення того, що Білорусь повністю залежить від Росії. Кремль надає Білорусі фінансову допомогу, країни зблизилися у військовій сфері.

Від Росії залежить і Сирія. Насамперед президент Башар Асад. Він особисто і його режим завдячує Путіну за те, що у 2015 році Росія, ввівши війська в країну, врятувала його від повалення. Так, для Росії Сирія стала можливістю повернутися у велику політику, в "клуб великих держав", спробою змусити зважати на неї США, Туреччину, Ізраїль. У певному сенсі Путіну це вдалося. Після початку нової хвилі агресії в Україні РФ вирішила переглянути свою участь у підтримці режиму Асада — Росія виводить контингент із Сирії.

"Путін одержимий маніакальною ідеєю війни проти України, готовий пожертвувати Сирією та частковими досягненнями там заради продовження війни проти України, — каже Олександр Мусієнко, керівник Центру військово-правових досліджень. — До того ж, швидше за все, Асадом доведеться знехтувати. У цих умовах сирійському диктатору буде нема до кого звернутися за допомогою, крім Ірану, який неодмінно скористається можливістю посилити конфронтацію із Заходом та Ізраїлем через Сирію, а в Ізраїлю, зі свого боку, розв'язуються руки щодо завдання ударів по іранських і сирійських військових об'єктах, а з Росією вже можна буде не поводитися так обережно".

Експерт упевнений: Росія втрачає в міжнародній політиці та впливі ще більше, навіть якщо збереже свою часткову присутність у Сирії.

Поки ж Сирія публічно продовжує підтримувати Росію, Асад схвалює проведення "спеціальної операції" та за РФ визнає "незалежність" так званих республік.

Відкрито підтримує Росію і Північна Корея. Вона також визнала "Л/ДНР". Санкції та міжнародна ізоляція обох держав підштовхує їх до тіснішої співпраці. І РФ, і КНДР вважають себе жертвами санкцій і шукають шляхи, як їх обійти. Путін уже запропонував лідеру КНДР Кім Чен Ину "розширення" двосторонніх відносин: мовляв, Росія та Північна Корея зможуть посилити "безпеку та стабільність" на Корейському півострові та в усьому регіоні Північно-Східної Азії.

Раніше в Пхеньяні відкрито заговорили про відправку робітників на відновлення Донбасу, за що Москва платитиме промисловим обладнанням і пшеницею. Крім того, кулуарно в Росії говорять про можливу військову допомогу КНДР, зокрема, про 100 тисяч добровольців із Північної Кореї.

Умовний нейтралітет: між Китаєм та Індією

"У Китаю немає такого поняття як "друзі в політиці". Китай — це виключно китайська позиція, і так було ще за часів Радянського Союзу. Китай як друг чи ворог — це дуже умовно для всіх, ця не та країна, де можна легко визначити "чорне чи біле", — каже Фокусу Ганна Шелест, директорка безпекових програм Ради зовнішньої політики "Українська Призма".

Експерти пояснюють: уже завтра Китай і Росія можуть стати стратегічними суперниками, але сьогодні вони є партнерами. Крім того, готові розвивати двосторонні відносини та "дружити" проти всього світу разом.

"Китай веде приховану проросійську політику. Веде розмови про нейтральність і необхідність вирішення військового конфлікту дипломатичним шляхом, але фактично діє на користь країни-агресора. Китай приховано стоїть на боці Росії, але дуже обережно", — упевнений і Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, експерт із зовнішньої та внутрішньої політики України.

Напередодні повномасштабного вторгнення президент РФ побував у Китаї на відкритті Олімпійських ігор. Тоді Володимир Путін і Сі Цзіньпін підписали спільну заяву, згідно з якою дві країни виступають проти розширення НАТО. Китай фактично підтримав ультиматум Путіна до НАТО, озвучений Москвою в грудні 2021 року: Китай, як і Росія, вважає Альянс своїм ворогом. Китай, як і Росія, має претензії на території, які намагається повернути "в рідну гавань".

Експерти наголошують, що напередодні вторгнення в Україну китайські дипломатичні кола зайняли негласну позицію: військово-агресивна РФ відповідає інтересам Китаю — вона відволікає увагу від Пекіна.

І Росія стає все залежнішою від Китаю. Минулого року товарообіг між Китаєм і Росією значно зріс, а зараз Москва шукає можливість, як обійти санкції, запроваджені ЄС і США, тому пропозицій із її боку ще більше. Сьогодні Китай — один із основних імпортерів російської нафти. Разом із Індією, що також активізувала співпрацю з РФ, китайці скуповують половину російського експорту. Не лише Китай, а й Індія може зайняти ті ніші, які звільнили американські та європейські компанії після запровадження санкцій.

Тому Росія зараз є стратегічним партнером не тільки для Китаю, а й для Індії. І хоча остання публічно утрималася під час голосування резолюції, що засуджує РФ, складається враження, що Нью-Делі негласно її схвалює, відправляючи в РФ в обмін на нафту контейнери з чаєм, кавою, рисом і морепродуктами. Крім того, Індія — один із найбільших у світі покупців російської зброї.

Три причини, через які Китай та Індія підтримують РФ

• Перша — економічна, про що вже сказано.
• Друга — ідеологічна, Китай прагне протистояти колективному Заходу. Індія не задоволена тим, що США, яких вона вважає партнером, недостатньо рішучі в підтримці Нью-Делі.
• Третя — національні інтереси. Китай не хоче поразки РФ, як і Індія. Остання сподівається на підтримку Росії в конфлікті з Китаєм чи хоча б на нейтралітет (через спірний регіон Аксай-Чин у Гімалаях — він перебуває під контролем Китаю). Якщо Індія не підтримуватиме Росію, а та говоритиме з Китаєм, Пекін може активізувати воєнні дії на кордоні.

Країни Африки: подвійні стандарти

Через блокаду українських портів і зростання цін на зерно, олію, добрива економічний удар відчули й країни Африки. Там мешканці скаржаться на нестачу продуктів харчування і виходять на протести. Але, незважаючи на це, половина країн Африки публічно не засуджує вторгнення РФ в Україну, не приєднується до санкцій і продовжує співпрацювати з Москвою. До того ж відкриваючи для Росії свої ринки після закриття європейських.

2 березня під час голосування за згадану резолюцію лише 28 із 54 країн Африки засудили вторгнення (нагадаємо, Еритрея проголосувала проти, 17 утрималися, 8 були відсутні). 7 квітня, коли вже було відомо про звірства в Бучі, за виключення Росії з Ради з прав людини проголосували лише вісім африканських країн, більшість голосувати не стали або були відсутні, дев'ять були проти.

Після голосувань президент Уганди Йовері Мусевені сказав журналістам, що країни Африки хочуть залишитися осторонь і звинуватив США в застосуванні подвійних стандартів, пославшись на їхнє військове втручання в Лівії — воно призвело до повалення лівійського лідера Муаммара Каддафі.

"Вони (США) зруйнували країну, поширюючи тероризм за її межі. Це злочинна та неприйнятна дія", — додав Мусевені.

Такий результат можна пояснити історією відносин із Росією.

• По-перше, африканські країни вважають Росію спадкоємицею Радянського Союзу, який постачав на континент зброю, і впевнені, що Росія зараз, зі свого боку, "забезпечує безпеку" в деяких точках. Наприклад, після того, як Франція спочатку ввела війська, а потім покинула Малі (заходила, щоб запобігти захопленню країни бойовиками Аль-Каїди), її місце посіли російські найманці з групи "Вагнера". Вагнерівці присутні в Центральноафриканській Республіці та воюють у Лівії на боці повстанців Халіфи Хафтара.
• По-друге, країни Африки бачать у Росії борця з колонізаторами, якими вважають Захід ХІХ-ХХ століть.

Коли почалася продовольча криза, голова Африканського союзу, президент Сенегалу Макі Салл, не запланував візиту в Україну, а поїхав у Сочі на зустріч із Володимиром Путіним. За інформацією африканських медіа, просити Росію розблокувати зерно в українських портах. При цьому позицію України Салл публічно не враховував. Після цієї поїздки в українському МЗС сказали, що словами Путіна "не можна довіряти" й "неприємно чути, що Україна має щось робити, без засудження Росії та заклику її припинити руйнівну війну". Експерти кажуть, що Україні складно досягти розуміння в Африці, адже все залежить від економічних зв'язків, яких між Україною та країнами континенту набагато менше, ніж у них із РФ.

20 червня, виступаючи перед бюро Асамблеї Африканського Союзу, Володимир Зеленський заявив: "Африка стала заручницею російської війни проти України". У відповідь президент України почув, що африканські країни підтримують ідею "негайного діалогу" для "відновлення миру в регіоні та глобальної стабільності".