З ложкою та із сошкою. Чому головний платник податків в Україні — населення, а не бізнес

Майже 68% доходів держави забезпечують прості українці, сплачуючи прямі податки (прибутковий), непрямі в ціні товару (ПДВ та акциз). При цьому, прямий податковий тиск на бізнес не перевищує 5-6% ВВП, у той час як податковий прес на населення – 13%, тобто вдвічі більше.

Держбюджет України
Головний платник податків до держбюджету України – населення, а не український бізнес.

Головний платник податків, у якого на голові і виросло вишневе дерево.

Найбільший капіталомісткий податок у нас – прибутковий з фізичних осіб. Він дає до центрального та місцевого бюджетів майже 300 млрд грн. З великим відставанням класичний податок із капіталу – податок на прибуток підприємств – лише 108,7 млрд грн.

Тобто бізнес платить до бюджету зі свого прибутку майже втричі менше, ніж населення зі своїх доходів.

Парадокс наших днів полягає в тому, що довгі роки не населення перебувало у фокусі "реформаторських" ідей про зниження фіскального тиску, а з якоїсь "дивної" причини – саме бізнес.

Адже це бізнеси хочуть замінити податок на прибуток на виведений капітал, щоб юридичні особи взагалі перестали платити до бюджету податки зі свого прибутку.

Мізерні збори з акцизів і особливо з ренти: країна, яка має найбільші запаси природних ресурсів у Європі, збирає плату за них у розмірі менше еквівалента 1,5 млрд євро на рік.

Набагато більш показовим є угруповання податків за різновидами бази оподаткування: праця, споживання, капітал, майно, яке в нас зі зрозумілих причин ніхто не робить.

Адже тоді дуже легко визначити внесок населення (працю та споживання) та бізнесу (капітал) до загальної бюджетної скарбнички.

Український бізнес сплачує до бюджету зі свого прибутку майже вдвічі менше, ніж населення зі своїх доходів.
Український бізнес сплачує до бюджету зі свого прибутку майже вдвічі менше, ніж населення зі своїх доходів.
Важливо
Не лізти в кишеню до людей. Чому Україні потрібно відмовитися від жорстких правил фінмоніторингу
Не лізти в кишеню до людей. Чому Україні потрібно відмовитися від жорстких правил фінмоніторингу

Майже 68% доходів держави забезпечуємо ми з вами, сплачуючи прямі податки (прибутковий), непрямі в ціні товару (ПДВ та акциз) і це без урахування квазіподатків на фонд праці (ЄСВ) та лише 32% — бізнес у вигляді корпоративного податку на прибуток та єдиного податку в сегменті мікропідприємництва.

Сумарний податковий перерозподіл через ВВП у нас на позначці 21% (менше 30% з урахуванням імпортних зборів та податків). Про жодні 40% не йдеться.

При цьому, прямий податковий тиск на бізнес не перевищує 5-6% ВВП, у той час як податковий прес на населення – 13%, тобто вдвічі більше.

При розрахунку я не додавав до показника податкових зборів квазіподатків у вигляді ЄСВ, адже він майже врівноважується із сумою відшкодування ПДВ.

Бізнес уже давно навчився оптимізувати рівень власного оподаткування майже до нуля.

У цьому плані я завжди підтримував ідеї Данила Гетманцева щодо "точкового зниження податків для тих галузей, які мають у майбутньому розвивати економіку нашої країни".

Зрозуміло, що будь-які дії, спрямовані на вирівнювання фіскальних дисбалансів, про які нещодавно говорив Гетманцев, натраплятимуть на шалений опір тих, хто не хоче платити, навіть володіючи суперприбутковим бізнесом.

Важливо
Пастка бідності. Чому 14 тисяч гривень середньої зарплати в Україні – це міф
Пастка бідності. Чому 14 тисяч гривень середньої зарплати в Україні – це міф

У тебе може бути мегарентабельний будівельний супермаркет та камази кешу, але ПДВ платити не хочеться.

Так само, як і заробляючи мільярди на виробництві підакцизних товарів – не хочеться платити акциз.

Або ренту, видобуваючи залізну руду з копійчаною собівартістю та продаючи її на піку світових цін за 200 дол. за тонну.

Я вважаю дуже здоровою й ідею Гетманцева про підвищення акцизів на "айкоси". Про це він писав у своєму телеграм-каналі (https://t.me/getmantsevdanil). З нагоди рекомендую до читання, там є багато цікавої інформації.

Наприклад, ми підвищили на 320% акциз на IQOS і за результатами 10 місяців 2021 року бюджет отримав 11,5 млрд грн., що на 9,353 млрд (або на +534,9%) перевищує надходження аналогічного періоду минулого року. Надприбутковий товар мав акциз на 320% менше за акциз на цигарки з фільтром".

Що буде, якщо не вдасться створити адекватну базу оподаткування бізнесу?

Держава оподатковуватиме все те, що "оптимізується" насилу: внутрішнє споживання, легальні доходи населення. І підвищувати тарифи на комунальні послуги, які в нас перетворилися на якийсь ерзац-податок на середній клас та на "заначки під матрацом".

Важливо
Годувальники Батьківщини. Хто наповнює бюджет України і чому в цьому списку немає великих агрохолдингів
Годувальники Батьківщини. Хто наповнює бюджет України і чому в цьому списку немає великих агрохолдингів

А інакше й бути не могло, адже в Україні експортне мито на сировину = 0, податок на прибуток за фінансовими спекуляціями з ОВДП = 0.

Податок на дивіденди, якими користується вузька верхівка бенефіціарів, а не пересічні акціонери (їх ми не маємо) = 5%. Податок на дивіденди ІСІ (переважно схемний продукт) = 9%.

А тепер щодо зниження податків для бізнесу. Які податки знижуватимемо?

Податок на прибуток 18%, який майже ніхто не платить? Щоб замість 100 млрд грн бізнес платив 50 млрд грн? Чи знизимо єдиний податок до 0%?

Галузі-"драйвери", такі як сільське господарство, інформація та телекомунікації, а також будівництво, у плані платежів до бюджету, пасуть задніх, 2020-го вони сумарно перерахували до держави аж 70 млрд грн.

Це менше, ніж платежі видобувної галузі – 91 млрд грн., тобто бюджет наповнюємо не за рахунок зростання, а за рахунок природних ресурсів.

Звідси прості проміжні висновки:

  • Головний платник податків в Україні є простим українцем, а не бізнесом.
  • Українець сплачує ПДВ у кожному чеку на купівлю товарів та послуг; він сплачує прибутковий податок, ЄСВ та військовий збір. Просто ці гроші утримують "за нього": роботодавець та торговельні мережі.
  • І якби кожен з нас отримував розшифрування сплачених податків за місяць, то він уже не вірив би в казки про необхідність податкових пільг для бізнесу.
  • В Україні не найвищі податки для бізнесу, навіть серед країн, що розвиваються.
  • Навіть чинні податки бізнес оптимізує та сплачує значно менше.
  • У частини великого бізнесу залишається величезний вільний профіт, який він вкладає в нерухомість, яхти, замки на півдні Франції для своїх власників.
  • Це призводить до того, що на одному полюсі суспільства 60% населення, яке втратило можливості до накопичення і живе від зарплати до авансу. А на іншій — частина бізнесу з профітом, який скаржиться на податки.
  • Для кого потрібно знижувати податки, так це для фізичних осіб: прибутковий та ЄСВ, скасовувати військовий збір, запроваджувати знижену ставку ПДВ на соціальні товари та послуги.

І про головну проблему.

Вона не в податках для бізнесу, у фіскальній асиметрії, коли одні платять, а інші ні.

Хто буде конкурентнішим на ринку праці, роботодавець з оподаткуванням фонду зарплати в 41,5% або той, хто платить зарплату в конвертах?

Хто захопить ринок, той, хто справно сплачує податок на прибуток у 18%, чи той, хто його оптимізує?

Саме тому ми не маємо ні системних інвесторів, ні соціально відповідального бізнесу. Вони тут не виживають.

А розмови про високі податки для бізнесу це такий спосіб превентивного захисту бізнесом власних інтересів.

Щоб ніхто не наважився заговорити, наприклад, про експортні мита на сировину або про перегляд системи відшкодування ПДВ на користь експорту товарів з високим рівнем додаткової вартості, а не звичайної сировини, наприклад, залізняку.

До речі, про руду. Думаєте, ГЗК, що продають залізну руду по $100 за тонну (кілька років тому ціна була $60), розорилися б, сплативши державі 10% експортного мита?

Ні, просто їхні власники придбали б яхту на десять метрів завдовжки коротше.

Простий громадянин майже не має експертів, які можуть агітувати за зниження податків на працю. Натомість будь-кого, хто скаже, що бізнес платить маленькі податки, у нас закидають камінням.

Першоджерело.