Хроніка анексії. Як з посяганнями на Крим стикалися по черзі всі президенти України

Крим, Севастополь, анексія Криму, мітинг
Фото: Getty Images | Повернути Мєшкова. Після скасування посади президента Криму, в Сімферополі проходили акції на його підтримку

Для багатьох українців події 2014 року в Криму стали несподіванкою. Тим часом Російська Федерація багато років готувалася до анексії півострова. З початку 1990-х вона чотири рази перевіряла здатність України захищати свої території, поки не зважилася на пряму агресію.

- Сюди не можна, обходьте! — міліціонер за червоно-білою стрічкою нетерпляче махає рукою. В офіс за звичним маршрутом через центральний проспект Кірова я потрапити не можу: площа Леніна перекрита, доводиться петляти сімферопольськими вулицями, на яких цього ранку 27 лютого незвично тихо. Все ніби завмерло в очікуванні чогось неминучого. Лише прийшовши на роботу, я дізнаюся, що Верховна Рада і Рада міністрів АРК захоплені "зеленими чоловічками" — озброєними людьми без розпізнавальних знаків.

У 1992 році постанова російського парламенту ні до чого не привела, але думка про те, що півострів передали Україні незаконно, вкоренилася у головах багатьох кримчан і росіян

Напередодні в кримській столиці було неспокійно. 26 лютого перед "пентагоном" — так сімферопольці називали будівлю парламенту — зіткнулися патріотично налаштовані кримчани і проросійські активісти. Під час сутичок загинули двоє людей.

Уже тоді кримчани говорили про те, що Росія може забрати півострів, але сама думка про це здавалася надто абсурдною, а те, що відбувається навколо — сюром, який скоро закінчиться. Пізніше стало очевидно, що до кримських подій готувалися задовго до лютого 2014 року. Всі попередні 23 роки Росія не залишала спроб у тому чи іншому вигляді розхитати ситуацію в Криму і зрештою домоглася свого.

1992: переписати історію

Після переломного, багатого на події 1991 року, коли Радянський Союз перестав існувати, а Україна стала незалежною, здавалося, що дві сусідські держави підуть своїми історичними дорогами. Тим паче що Україна і Росія підписали договір, відмовляючись від територіальних домагань стосовно один до одного. Але дуже скоро російські імперські амбіції дали про себе знати. 21 травня 1992 року Верховна Рада Російської Федерації вирішила, що постанова 1954 року про передачу Криму до складу УРСР не має юридичної сили, оскільки вона нібито порушило Конституцію РРФСР. Російський парламент наполягав, що статус Криму повинні визначити самі жителі півострова.

У липні 1993 року Верховна Рада РФ розглянула питання про статус Севастополя і оголосила місто територією Росії

Леонід Кравчук, перший президент незалежної України, у розмові з Фокусом називає це підтасовуванням даних з російської сторони. Рішення про передачу і прийняття Криму до складу Української РСР затвердила Верховна Рада СРСР, вони отримали відповідну правову силу в національному законодавстві. Росія після 1991 року могла приймати які завгодно документи, але це не змінювало історичного факту.

"Постанова Верховної Ради РФ не відповідала міжнародним нормам", — підкреслює Кравчук.

Активні дії робили не тільки в Москві. Верховна Рада Криму ще 5 травня вирішила провести референдум про незалежність і державну самостійність півострова.

"Росія провокувала місцеву [кримську] владу робити такі кроки", — продовжує Леонід Кравчук. Втім, Київ, за його словами, швидко і адекватно реагував на будь-які наміри щодо Криму. Верховна Рада України російське рішення не визнала, а заодно уточнила, що півострів не може бути предметом міждержавних переговорів.

До жодних конкретних наслідків постанова російського парламенту тоді не привела, але думка про те, що півострів передали Україні незаконно, вкоренилася в головах багатьох жителів автономії, втім, як і росіян.

1993: відняти по шматочках

Коли стало зрозуміло, що відібрати Крим так просто не вийде, Москва вирішила звузити спектр своїх інтересів, сконцентрувавши увагу на Севастополі. До того ж історичний бекграунд міста ідеально підходив для маніпулювання громадською думкою. "Місто російських моряків", "колиска російського флоту", "місто військової слави Росії" та інші схожі гасла стали благодатним грунтом для просування ідеї про те, що Севастополь може бути тільки російським.

У липні 1993 року Верховна Рада РФ розглянула питання про статус Севастополя і оголосила місто територією Росії. Таке рішення підтримали 166 депутатів, голосів проти не було.

"Як тільки про це стало відомо, Україна звернулася до Ради Безпеки ООН, і секретар Радбезу зробив заяву, в якій засудив рішення російського парламенту, — згадує Леонід Кравчук. — Ми не були простими спостерігачами: на кожен крок Росії, що не відповідає міжнародним правом, Україна реагувала відповідним чином".

Без сумнівів, Мєшков виконував вказівки Москви. Він був "засланим козачком" і проводив політику Кремля, використовуючи настрої кримчан

Леонід Кравчук

Російський президент Борис Єльцин від рішення Верховної Ради РФ відхрестився.

"Мені соромно за рішення парламенту. …Не починати ж війну з Україною", — цитувала слова голови держави газета "Известия". Така розʼєднаність у рішеннях різних гілок російської влади не є дивною, враховуючи наростаючу тоді конфронтацію між Єльциним і депутатами. Цей конфлікт в результаті привів до кривавих сутичок в центрі Москви і розстрілу парламенту з танків.

Втім, коментар Єльцина про рішення, прийняте щодо Севастополя не говорить про те, що він легко приймав статус півострова.

"Борис Єльцин постійно говорив, що Крим, Севастополь — це слава Росії. Але не піднімав питання про перегляд кордонів, і це головне, — зазначає Леонід Кравчук. — Президент є вищою посадовою особою, але слова президентів до документів не пришиваються. На великій та невеликій відстані ми розглядаємо не слова і виступи президента і не його позицію як людини, а лише закони, укази і розпорядження".

Борис Єльцин і Леонід Кравчук
Собі на умі. Борис Єльцин рішень російського парламенту щодо кримського питання не підтримав
Фото: Getty Images

Кравчук підкреслює, що порівнювати події початку 1990-х з тим, що відбувалося у 2014 році, неможливо.

"Війни не було, окупації Криму не було, окупації Донбасу не було, територіальну цілісність України та її суверенітет тоді фактично не порушували. Це непорівнянні речі", — упевнений він.

1994: президент для Криму

Цілеспрямована політика Верховної Ради РФ по кримського питання у підсумку привела до того, що проросійські рухи на самому півострові набралися сил та осміліли. Більше того, в січні 1994 року в республіці вибрали власного президента. Ним став 48-річний голова Республіканської партії Криму Юрій Мєшков, який боровся за включення Криму до складу Росії. Своїм першим указом після обрання він перевів півострів на московський час. Крім цього обіцяв ввести в ужиток російські рублі нарівні з карбованцями та дати кримчанам можливість отримати громадянство РФ.

Відкрито російська влада (до того моменту Єльцин уже розправився зі своїми політичними опонентами) кримського президента не підтримувала, але це не означає, що його діями не керували.

"Без сумнівів, Мєшков виконував вказівки Москви, — каже Леонід Кравчук. — Він був "засланим козачком" і проводив політику Кремля, використовуючи настрої кримчан".

Я цілу добу не міг зв'язатися з Путіним. А коли нарешті додзвонився, то він робив вигляд, що нічого не знає

Леонід Кучма

Уже в лютому кримський політик вирушив до столиці РФ на переговори.

"Результати московських зустрічей перевершили очікування самого Мєшкова", — констатувала російська газета "КоммерсантЪ", зазначаючи, що російський економіст Євген Сабуров погодився зайняти пост віце-премʼєра кримського уряду. Однак в статті також говорилося, що візит президента Криму до Росії носив неофіційний характер. Борис Єльцин зустрічатися з Мешковим не став, хоча кримський президент на це розраховував. Пізніше він розповідав журналістам, що генерали Олександр Коржаков і Михайло Барсуков домовлялися про таку можливість для нього, але цього так і не відбулося.

Не можна сказати, що Київ ігнорував те, що відбувається на півострові. Була створена спеціальна комісія для проведення переговорів між Верховною Радою України та Верховною Радою Криму, проте республіканський парламент не виконував досягнутих домовленостей.

"Ми ж не могли відразу використовувати силові методи! — коментує події того часу Леонід Кравчук, який займав пост президента до 19 липня 1994 року. — Тоді, як і зараз, силові форми вирішення питань не відповідали зовнішній політиці України. Зрештою ми все зробили на правовому рівні".

Юрій Мєшков, президент Криму, Крим, ретро фото
Одіозна фігура. Юрій Мєшков обіцяв кримчанам російські паспорти і пенсію в рублях

Своєї посади Мєшков позбувся 17 березня 1995 року. Ухвалений українським парламентом Закон "Про скасування Конституції та деяких законів АРК" ліквідував посаду президента, та й сама Республіка Крим перетворювалася в автономію. На той момент головою держави вже був Леонід Кучма.

"Так звану проблему мєшковщини я отримав у спадок, — розповідає Фокусу другий президент України. — Зрозуміло, що діяти на випередження я вже не міг. Мені залишалося лише одне — погасити цю пожежу".

З Мешковим тодішній голова держави був знайомий. Влітку 1994 року, коли Кучма відпочивав в Криму, проросійський політик дзвонив йому і приїжджав, щоб зустрітися. За словами українського президента, метою переговорів з Мешковим було умовити його відмовитися від авантюрних акцій та утримати ситуацію в правовому полі України. Однак президент Криму, навпаки, хотів лише зміцнити свою владу на півострові.

"Замашки у нього були ще ті! — згадує Леонід Кучма. — Він намагався підімʼяти під себе силові структури, створювати закордонні місії, роздавати російські паспорти кримчанам".

Як стверджує другий український президент, загроза втратити Крим вже тоді була реальною.

"Неправильно думати, що Москва не підтримувала Мєшкова, — підкреслює він. — Без Москви він би не зʼявився. Інша справа — особисто Борис Єльцин, який займав помірковану позицію". Кучма просив російського лідера не втручатися в кримську ситуацію. "Борис Єльцин і тоді, і у 1997 році був схильний до переговорів і конструктивності. Завдяки цьому ми підписали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство з Росією, так званий Великий договір", — говорить Кучма.

У березні 1995 року за його наказом спецпідрозділ СБУ роззброїли охорону Мєшкова, потім колишнього кримського президента депортували в Росію.

2003: Додати острів розбрату

В Наприкінці вересня 2003 року старший лейтенант Олексій Нікіфоров, який служив у 501-му окремому механізованому полку в Керчі на посаді начальника клубу, дізнався про те, що росіяни насипають дамбу з боку Таманського півострова у напрямку до українського острова Тузла в Азовському морі.

"Ніхто з нас і гадки не мав, що таке взагалі можливо, до такого ми точно не готувалися", — розповідає Никифоров, нині підполковник і прес-офіцер Сил спеціальних операцій ЗСУ.

Олексій Нікіфоров не сумнівається, що події на Тузлі були спробою Росії

перевірити готовність України захищати свою територію

До описуваних подій на Тузлі навіть застави не було, все населення острова складалося з 30 сімей, переважно рибалок. Нікіфоров згадує, як у його військову частину надійшов лист від Державної прикордонної служби України, яка підтягувала свої сили на острів, з проханням про підтримку. "Від нас до Тузли було 15 км, і військове керівництво прийняло рішення розгорнути батареї реактивної артилерії в бік протоки", — говорить підполковник.

Кремль довгий час робив вигляд, що до подій в Керченській протоці не має ніякого відношення. Ситуація підносилася так, ніби керівництво Краснодарського краю самостійно прийняло рішення зміцнити таким чином берегову смугу Таманського півострова. Російське керівництво демонстративно дивувалися, чому, мовляв, українці так обурюються через це. Олексій Нікіфоров називає такі заяви сміховинними, адже будівництво велося немислимими темпами. За годину тут розвантажували сотню вантажівок з будматеріалами, люди працювали цілодобово, споруджуючи по 150 м насипу в день.

"У це вкладалися такі кошти, яких у Краснодарського краю точно не було. Масштаб будівництва був колосальний. Очевидно, що до цього давно готувалися, звозили туди техніку і людей", — пояснює підполковник.

Острів Тузла, Крим, анексія Криму, Олексій Нікіфоров, пробна війна
"Показові виступи". Олексій Нікіфоров (на фото) вважає події на Тузлі "пробною війною" РФ
Фото: УНІАН

Зараз Олексій Нікіфоров не сумнівається, що ті події були спробою Росії розгойдати ситуацію і перевірити готовність України захищати свою територію. Невідомо, як далеко зайшли б росіяни, якби українська армія не відреагувала на їхні дії. На той момент все, що відбувається, уявлялося не більше ніж брязканням зброєю, і це дуже схоже на те, що українці відчували в Криму в лютому 2014 року.

"Адже тоді теж спочатку здавалося, що Путін проведе "показові виступи", щоб домогтися якихось преференцій для себе, і все закінчиться", — додає Нікіфоров.

З тим, що Тузла була "пробної війною" Росії, погоджується і Леонід Кучма. Тоді, коли росіяни почали будувати дамбу, він прямував з державним візитом до Бразилії і навіть припустити не міг, що готується така провокація, тим паче що напередодні зустрічався з президентом РФ Володимиром Путіним на острові Бірючий у Херсонській області.

"У нас була конструктивна розмова про плани міждержавного співробітництва, реалізації спільних проектів, — згадує другий президент. — Я розповів, що на десять днів вирушаю в країни Латинської Америки, він повідомив, що також на тривалий період збирається з державним візитом до країн Південно-Східної Азії. На цьому і розпрощалися, побажавши один одному удачі. А на другий день, ще по дорозі до Бразилії, я дізнався, що з боку Росії скаженими темпами насипається дамба до острова Тузла. Для мене це був шок, особливо на контрасті з дружньою, як тоді здавалося, зустріччю з Путіним".

Леонід Кучма відразу ж вирішив повертатися в Україну і летіти на Тузлу. На острові президента зустріли військові, настрій у них, за його словами, був подвійний. "З одного боку, розчарування цинізмом кремлівської політики, з іншого — готовність беззастережно боронити суверенітет і територіальну цілісність країни", — підкреслює Кучма.

За необхідності українська сторона могла чинити збройний опір противнику. Про це на острові говорив і сам президент: "Ми діятимемо рішуче і безкомпромісно. Якщо вони продовжать насипати дамбу і наближатися до нашого кордону, ми відкриємо вогонь". Офіцерам в Керчі теж говорили про те, що, можливо, доведеться відбивати напад, згадує зі свого боку Олексій Нікіфоров. Але чи була військова частина справді до цього готова? Механізований полк був скороченого складу, тобто якщо в роті повинно бути більше ста чоловік, то за фактом в ній значилося всього 15 військовослужбовців. Це означає, що для приведення полку в бойову готовність були необхідні час, людські та інші ресурси.

острів Тузла, Крим, Леонід Кучма
Реакція Києва. Леонід Кучма вилетів на Тузлу як тільки стало відомо про будівництво дамби

"Після того як росіяни активізувалися, в частину приїхали представники Генерального штабу, щоб подивитися нашу готовність. І ось під час стройового огляду полковник проходить, знайомиться з людьми, і ті відповідають: "Солдат такий-то, гранатометник". — "А за фахом хто?" — "Водій". — "З гранатомета стріляв?" — "Ні". І ось так з усіма", — розповідає військовий.

Будівництво вдалося зупинити лише під час особистих переговорів двох президентів. Від дамби до українського кордону залишалося близько ста метрів. "Я цілу добу навіть звʼязатися не міг з Путіним, — згадує Леонід Кучма. — А коли нарешті додзвонився, то він робив вигляд, що нічого не знає, що це якась самодіяльність краснодарського губернатора. Зрештою під час неодноразових важких розмов Путін пообіцяв розібратися. І через день-два насип дамби зупинився".

На думку Кучми, Москва зрозуміла, що українська сторона готова до крайніх заходів, тому припинила провокацію.

2014: останній удар

Як підкреслює Леонід Кучма, імперські амбіції по відношенню до Криму і Україні ніколи не давали спокою московським політикам, починаючи з першого рішення парламенту Росії у травні 1992 року про нібито незаконну передачу півострова і закінчуючи його анексією у 2014 році.

"Заяв, рішень та дій з посяганнями на суверенітет і державність України з боку Москви було чимало. Це тиск відчували всі президенти України. На моє президентство припали мєшковська авантюра і тузловська криза. Але це були лише квіточки порівняно з анексією в 2014 році", — підсумовує Кучма.

Зелені чоловічки, Крим, анексія Криму, РФ, захоплення адмінбудівель
Завершити розпочате. "Зелені чоловічки" і захоплення адміністративних будівель стали кульмінацією тривалої підготовки Росії з анексії півострова
Фото: Getty Images

Події семирічної давності, що стрімко розгорталися в лютому і березні на півострові, багатьом здавалися непередбачуваними, несподіваними, хаотичними, але все говорить про те, що такими вони не були. Росія довго готувалася до цього останнього нищівного удару. Різними способами вона промацували грунт, послаблювала пильність українського боку, розгойдувала обстановку, засилала своїх людей. Поява в Сімферополі "зелених чоловічків" 27 лютого 2014 року не була початком так званої кримської весни, що запустила ланцюжок наступних подій аж до "референдуму про приєднання до Росії", а підсумком роками виношуваного та ретельно спланованого проекту відторгнення Криму від України.