Переговорів не буде. Чому Україна перестала розмовляти з Росією

З Білорусі до Туреччини

На третій день повномасштабного вторгнення Росії на територію України президент Володимир Зеленський довго розмовляв телефоном із самопроголошеним лідером Білорусі Олександром Лукашенком. Йшлося, зокрема, про припинення наступу та зустріч двох груп переговорників на кордоні з Білоруссю — в районі річки Прип'ять.

Українські та російські делегації були сформовані швидко. Україну представляли: голова фракції "Слуга Народу" Давид Арахамія та міністр оборони Олексій Резніков, радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк, перший заступник голови делегації України у Тристоронній контактній групі Андрій Костін, народний депутат Рустем Умеров та заступник міністра закордонних справ України Микола Точицький. Росію — помічник президента Росії Володимир Мединський, заступник міністра оборони Олександр Фомін та заступник глави МЗС РФ, Андрій Руденко, голова міжнародного комітету Держдуми Леонід Слуцький. Україна сподівалася домогтися припинення вогню та негайного виведення військ, Росія — нав'язати свій план. Хоча насправді багато хто розумів — розмова 28 лютого може не вдатися.

Так і сталося. Поки делегації зустрічалися на українсько-білоруському кордоні, зовсім поруч його перетинала техніка РФ, що прямує до Києва.

Так переговори перейшли в онлайн-формат. Торкалися вони переважно гуманітарних питань — організації "зелених коридорів" з окупованих районів та обмінів полоненими, кількість яких на кінець березня досягла кількох сотень.

"Якщо пам'ятаєте, спочатку позиція України полягала в тому, що Росія має відійти на позиції до 24 лютого, — зауважує Марія Кучеренко, політична аналітикиня. — Але росіяни на цю пропозицію необачно не погодилися, думаючи, що зможуть вибити щось краще".

Позиція про вихід на межі ОРДЛО звучала і в Стамбулі 29 березня. Цього дня у Туреччині відбулася нова особиста зустріч української та російської переговорних груп. Україна представила своє бачення мирного врегулювання конфлікту, а згодом озвучили так зване "стамбульське комюніке". У ньому йшлося про те, що питання про статус та долю територій ОРДЛО мають обговорити президенти двох країн при особистій зустрічі, Україна готова погодитися на позаблоковий статус неядерної країни за наявності чітких документальних гарантій від країн Ради безпеки ООН, а переговори щодо Криму продовжуватимуться протягом 15 років, силовий варіант визволення півострова неможливий. Треба сказати, такий мирний план викликав обурення в українському суспільстві. Навіть незважаючи на те, що Росія заявила про нібито "два кроки по деескалації". Серед них — виведення російської армії із Київської, Чернігівської та Сумської областей.

До того ж, після відходу відкрилася страшна правда про вбивства, зґвалтування, викрадення, скоєні армією РФ, у Бучі, Гостомелі, Бородянці.

Правда про те, що відбувалося в Київській області, переломила публічне сприйняття того, що відбувалося в політичному та гуманітарному полі. Крім того, це переломило і громадську думку всередині самої країни. Люди зрозуміли, якщо ми залишимо під російською окупацією свої території з загрозою фіксації на тривалий час, то там Буча, Ірпінь, Бородянка можуть повторитись. Зрозуміло, про повернення на позиції до 24 лютого 2022 року йтися вже не могло", — продовжує Кучеренко.

Переговори України та РФ: трансформація позицій

У Росії події у Бучі назвали "провокацією" і публічно дивувалися позиції України, мовляв, вона приїхала до Стамбула з пропозиціями, а відповідь на них вислухати не хоче, та й загалом в односторонньому порядку вийшла з переговорів.

В Офісі президента України ні про який вихід не говорять, лише про зупинення процесу. За словами радника голови Офісу Михайла Подоляка, російське керівництво й досі мислить стереотипно і не враховує змін ситуації в Україні.

"Переговори малоймовірні зараз, тому що жодна зі сторін не має можливості нав'язати іншій своє бачення кінцевого варіанту, — каже Петро Олещук, політолог. — Проблема у тому, що позиція Росії абсолютно деструктивна. Де-факто сама Росія зачинила всі двері до кімнати переговорів своїми воєнними злочинами. Це вона вторглася в Україну, скоїла величезну кількість воєнних злочинів, зруйнувала українську інфраструктуру. У такій ситуації Україна не може зробити вигляд, що всього цього не було. Українське суспільство вимагає рішучої відповіді. І найменше, чого чекає, це вигнання окупантів за межі України. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба нещодавно сказав, що Україна вважатиме своєю перемогою: повне виведення російських військ з території України, покарання для воєнних злочинців, виплата компенсацій та репарацій від Росії. Такі умови Україна готова сприймати як справді допустимі".

Але для Росії вони такими не є.

• По-перше, Кремль працює на внутрішнього споживача, який чекає на результати "спеціальної операції" на території України. І тому на рівні заяв у РФ все йде за планом — Путін говорить про другу стадію спецоперації, і ось-ось російська армія вийде на межі Луганської області.
• По-друге, Путін (чи, скоріше, Путіну) намагаються зберегти обличчя.

Неформат, або "Мінськ-3"

Росія посилає в Європу емісарів, які намагаються лобіювати свої економічні питання — зняття санкцій, покращення умов ведення бізнесу. Їхні слухачі в ЄС, за задумом, мають тиснути на Україну, підштовхувати її до компромісів.

Приїжджають посланці Кремля і в Україну. Серед них люди, які можуть довести до української сторони позицію російської влади (серед них російський олігарх Роман Абрамович, президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр).

"Ми ще побачимо масу матеріалів із серії "німецькі інтелектуали закликають…". Питання, коли вони переконаються у безперспективності такого підходу", — розмірковує Кучеренко.

Експерти звертають увагу на позицію "союзників Росії в Європі", які пропонують Україні підписати якусь угоду, умовний "третій Мінськ". Для цього "стабілізувати лінію фронту", а фактично заморозити конфлікт.

Йдеться про план Італії. Напередодні видання La Repubblica повідомило, що уряд Італії підготував план припинення війни Росії проти України, а глава МЗС Італії Луїджі Ді Майо передав документ із планом генсеку ООН Антоніу Гутеррешу та країнам G7. У ньому чотири етапи: припинення вогню в Україні та демілітаризація лінії фронту під наглядом ООН, переговори про статус України, які передбачають вступ країни до ЄС, але неприєднання до НАТО, двостороння угода між Україною та Росією щодо Криму та Донбасу (повна автономія для них), укладання багатосторонньої угоди про мир та безпеку в Європі. У МЗС України підтверджують отримання такого документа. "Вивчаємо", — сказав речник відомства Олег Ніколенко.

"Чому італійці, які розробили певний план, вважають за право вирішувати, яких українців залишити на підконтрольній території, а яким померти в страшних муках під тортурами, як у Бучі. Це здавання тих людей, які будуть на окупованій території, — каже Марія Кучеренко. — І про це треба нагадувати нашим західним партнерам, які пишуть для нас плани, бо наша позиція та їхня, незважаючи на безпрецедентну політичну, економічну, військову підтримку, не є тотожною, є позиція США, Великобританії, Польщі, країн Балтії, які кажуть, що Україну треба забезпечити всім, щоб вона змогла повернути всі свої території без проміжних стадій і статусів. А є позиція Франції та Німеччини — сіра, половинчаста, з одного боку, їхні лідери кажуть, що все має бути так, як прийме народ України, з іншого — відразу промовляються меседжі про необхідність припинення вогню та досягнення перемир'я тут і зараз, а ми розуміємо, що за припиненням вогню у практиці конфліктології слідують деякі відведення сил і коштів, стабілізація наявних ліній. Наше завдання як держави полягає у тому, щоб не допустити цього”.

Тоді, коли деякі європейці хочуть припинити невигідну для них війну, підштовхнути Україну до компромісів, Росія хоче використати час із вигодою для себе — переозброїти свої війська, перегрупувати, провести мобілізацію, розконсервувати техніку. І все для того, щоб за пів року все почати спочатку. Росія не припинить спроб захоплення України.

"Питання війни в Україні — це не питання двосторонніх відносин, — переконаний Олещук. — Росія пішла на порушення всіх принципів міждержавного існування на абсолютно кричущі з часів Другої світової війни, якщо вона не отримає рішучої відповіді, якщо її не приручити, то ситуація повторюватиметься. До того ж, завтра будь-який недемократичний режим за прикладом Росії захоче вирішити свої внутрішні та зовнішні проблеми таким чином, і світ не знатиме, що з цим робити. Саме заради неповторення ситуації була скликана зустріч міністрів на військовій авіабазі США в Німеччині Рамштайн, на якій зробили ставку на озброєння України, щоб Україна могла завдати серйозної поразки Росії".

Майбутнє переговорів. Чи зустрінуться Путін та Зеленський?

Експерти впевнені: Україні необхідні серйозні, довгострокові рішення, які б гарантували не напад Росії в майбутньому.

"Але за нинішньої влади в Росії це навряд можливо. Путін від своїх ілюзій, шизофренії не відмовиться, а скільки він правитиме, ніхто не знає. Ситуація виглядає таким чином, що без радикальних змін у російській політичній системі, якісь довгострокові переговори виглядають малоймовірними", — припускає Петро Олещук.

Сьогодні все, про що може розмовляти Україна з Росією, — це гуманітарні питання. Але "зелені коридори" не працюють, і дуже складно уявити, що вони запрацюють на виїзд із окупованих Херсона, Бердянська, Мелітополя, Волновахи. Питання обміну вирішується через інші механізми. Приклад тому — виведення із приміщень комбінату "Азовсталь" захисників Маріуполя.

До того ж ризик у тому, що Росія звикла маніпулювати гуманітарними питаннями.

"Вона говорить про полонених лише для того, щоб вийти на ширший перелік питань, які Росія хотіла б обговорювати, — нагадує Марія Кучеренко. — Росія як сторона конфлікту зрозуміла, де слабке місце України — нам не байдужі наші люди. Це в Росії баби нових народять, це в Росії немає тих, хто не повернувся з війни — вони ж свої втрати приховують. А для нас кожна смерть — трагедія, і якщо є можливість говорити про порятунок людей — Україна говоритиме”.

Час від часу президент Володимир Зеленський згадує про можливу особисту зустріч із Путіним, і каже, що готовий до неї без посередників і на умовах діалогу, а не ультиматумів. Експерти кажуть, навряд такі переговори можливі найближчим часом, адже Путін не хоче закінчувати війну.

За оцінками експертів, на перший план вийшла військова складова переговорів: за результатами військових дій у наступні три місяці можна буде говорити про більш предметні та змістовні переговори.

"Все вирішиться на фронті, але дипломатія посилює його", — впевнена Кучеренко. І переговори ініціюватимуть не лише Україна чи Росія, але західні та східні партнери двох країн.

"Оскільки є питання, які хвилюють більше світ, ніж Україну. Наприклад, питання зерна чи Чорноморської безпеки. Тому я думаю, що зростає потенціал посередництва", — пояснює вона. І не тільки Туреччини, яка зараз у процесі (президент Ердоган брав участь у переговорах про евакуацію цивільних та військових із Маріуполя). Низка країн хочуть взяти роль посередника, щоб не допустити, наприклад, продовольчої кризи або зміцнити свій вплив у регіоні.