У колі ворогів. Чому Україні краще менше загравати з Китаєм і не в усьому рівнятися на Ізраїль

"Ми не віримо обіцянкам Заходу" — з таким заголовком у вересні вийшло інтерв'ю міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби британському виданню Independent. Міністр заявив, що наша країна засвоїла гіркі уроки від Заходу, який не виконує своїх обіцянок, і повинна покладатися тільки на себе.

Ми розчарувалися

Критичну тональність у зовнішній політиці задає президент. Володимир Зеленський часто вказує на недостатній захист інтересів України з боку західних партнерів. Він критикує лідерів "нормандської четвірки", помічаючи, що очікував від них більшого, називає Європейський союз "конструкцією, яка сиплеться", як і НАТО, через те що деякі члени альянсу відмовляються приймати в нього Україну, побоюючись погіршення відносин із Росією. Також Зеленський вважає необґрунтованими претензії до недостатньо інтенсивних реформ і називає Україну найшвидшою в Європі у плані змін. Уявлення деяких країн про нас як про найбільш корумповану країну в світі глава держави вважає карикатурними.

Разом із президентом градус напруження підвищує його команда. Секретар РНБО Олексій Данілов, наприклад, називає Німеччину і Францію частково відповідальними за окупацію Криму, оскільки в 2008 році вони відмовилися надати Україні ПДЧ у НАТО, не захистивши, так, від російського наступу. А глава парламентської фракції "Слуги народу" Давид Арахамія припускає, що через угоду між США та Німеччиною щодо російського газопроводу "Північний потік-2" Зеленський та американський президент Джо Байден під час зустрічі в серпні могли розмовляти на підвищених тонах.

"Ми самі створюємо міф, в який хочемо вірити, і нам неприємно, коли цей міф не перетворюється на реальність. Ми вводимо себе в оману, коли натяки сприймаємо як гарантії. Унаслідок, якщо події розвиваються не так, як очікували, починаємо говорити про це на весь світ", — вважає Ігор Тишкевич, аналітик Українського інституту майбутнього. За його словами, замість порожніх гасел про те, що ми хочемо в НАТО, тому що такий курс прописаний в нашій Конституції, і роздумів про "Північний потік-2", будівництво якого можна було зупинити тільки в наших фантазіях, потрібно шукати реальні можливості, з'ясовувати, що лякає наших західних друзів, і працювати з цим.

Однак політолог Володимир Фесенко вважає, що висловлювати претензії треба. Інакше на Заході Україну будуть сприймати як партнера нижчого рівня. За його словами, потрібна демонстрація нашої сили, підкріплена озвучуванням своїх інтересів, а також зазначенням на ситуації, де позиція Заходу для нас неприйнятна. При цьому, вважає Фесенко, акцентуючи увагу на самодостатності, Україна повинна підкреслювати, що для стримування агресії Росії підтримка Заходу важлива, просто вона є недостатньою і неефективною.

Чим допомагають Україні

За сім років конфлікту на Донбасі, за інформацією Пентагону, американці надали Україні військову допомогу на більш ніж $2,5 млрд (цьогоріч — на $400 млн), поставивши понад 500 видів обладнання та озброєння. Один з останніх траншів, у квітні 2021-го, — $8 млн на удосконалення управління і зв'язку, медичного обладнання, тактичного спорядження. Усього ж із 2014 по 2020 рік США надали Україні понад $4,1 млрд допомоги, зокрема на боротьбу з COVID-19.

Німеччина з початку конфлікту на Донбасі та станом на 2019 рік надала нашій країні фінансову допомогу на більш ніж €1,4 млрд. З них понад €500 млн — на розвиток співпраці, €110 млн — на гуманітарну діяльність. За той же період, за інформацією Єврокомісії, ЄС виділив Україні €16,5 млрд у вигляді грантів і позик.

"Так, Україні хотілося б більше допомоги, але ми всі хочемо даром. Але хто нам заважає зробити державну програму переозброєння армії, а оборонзамовлення зробити не сльози, як кіт наплакав, а нормальне, з акцентом на модернізацію і переозброєння?" — міркує в розмові з Фокусом військовий експерт Олег Жданов.

"Ми вводимо себе в оману, коли натяки сприймаємо як гарантії. Унаслідок, якщо події розвиваються не так, як очікували, починаємо говорити про це на весь світ"

Бюджет Міноборони в 2021 році склав 117 млрд грн. За інформацією Олександра Завитневича, голови Комітету ВР з питань національної безпеки, оборони та розвитку, на 2022-й хочуть виділити 131 млрд грн ($4,8 млрд) без урахування держгарантій. З них на програму розвитку озброєння і військової техніки передбачено 32,9 млрд грн. Ці цифри політик називає рекордними. Також, за його словами, в наступному році Україна отримає міжнародну підтримку від уряду Франції — €400 млн, Великобританії — €212 млн, США — $634 млн.

"Нинішня влада перейняла методику попередньої. Вони збільшують бюджет на трохи щороку, і в абсолютних цифрах сума здається більшою, але у відносних, коли ВВП зростає, то ця сума насправді падає. Якби на потреби Міноборони виділяли постійний відсоток від ВВП, то в наступному році це повинно було б скласти 170-180 млрд грн", — пояснює Жданов. І додає, що в нього багато питань до того, на що витрачаються гроші західних партнерів, адже публічно Міноборони нібито не звітує про їх використання.

Нові друзі

Через розчарування у відносинах із Заходом влада розмірковує про те, що Україні потрібно шукати нових друзів, наприклад, в особі КНР. Так, Давид Арахамія партію "Слуга народу" порівняв із Комуністичною партією Китаю, підкресливши, що їхні принципи багато в чому схожі — обидві служать народу. В економічній сфері він пропонує брати приклад із КНР. У той же час Олексій Арестович, спікер української делегації на переговорах Тристоронньої контактної групи в Мінську, впевнений, що якщо Захід продовжить поступатися інтересами України на користь Росії, наша країна розвернеться на Схід, почавши щільніше дружити з Туреччиною, ОАЕ, Катаром і Китаєм.

Політолог Володимир Фесенко від таких ідей не в захваті: "Я застеріг би від наївних очікувань. Вони є у деяких людей в президентській команді, мовляв, ми й інших союзників знайдемо. Але це ілюзія, оскільки політична переорієнтація України неможлива, особливо в бік Китаю".

За словами експерта, головна причина, чому дружба з Китаєм невигідна Україні, — це Росія. Справа в тому, що в КНР дружні, партнерські відносини з РФ, спільне протистояння Заходу за багатьми позиціями. Їх також ріднять авторитарні режими. Для України ж важливо зберегти демократичний вектор, бути, як каже голова МЗС Дмитро Кулеба, частиною західного світу, а не "повсталою провінцією "русского мира".

Друга причина — США. Якщо ми почнемо залучати китайських інвесторів в оборонний сектор, це призведе до конфлікту з Америкою, який укупі з партнерськими відносинами КНР та РФ різко послабить наші позиції в протистоянні Росії.

"Коли йдеться про Китай, усі дипломати знають, наскільки це непростий партнер. Якщо західні країни виділяють нам фінансову допомогу, хоча нам вона і здається недостатньою, Китай благодійністю займатися не буде. Нам скажуть, мовляв, хочете грошей, тоді натомість давайте ресурси, наприклад, глибоководні порти або родовища природних копалин", — пояснює Фесенко.

Словом, якщо і дивитися в бік Сходу, то тільки для вибудовування економічного, але не військового співробітництва. Зокрема тому, що з усіма наявними проблемами у відносинах із Заходом вони для нас не такі критичні, як здається.

"Європі було б легше віддати нас у руки Росії, тим паче що Путін гарантує навести порядок на пострадянському просторі в обмін на Україну, але США не можуть нас кинути, як би ми погано не поводилися, тому що тоді російські танки встануть прямо навпроти НАТО", — міркує Жданов.

У цій ситуації політологи і військові аналітики, з якими поспілкувався Фокус, замість роздумів про нових партнерів на Сході рекомендують владі перейняти досвід країн, яким вдалося налагодити ефективну взаємодію із Заходом, зокрема зі США. Яскравий приклад — Ізраїль, якому з 2019 року Америка щорічно надає $3,8 млрд військової допомоги. Ця країна сформувалася в умовах ворожого оточення, знаходиться в стані перманентної війни, проте ефективно розвивається.

"Ізраїль — хороший приклад для наслідування. Але в останні роки ми бачимо очевидні кризові тенденції в його внутрішній політиці, тож не в усьому його потрібно наслідувати", — говорить Фокусу Володимир Фесенко. У будь-якому випадку нашою головною політичною противагою російській агресії залишаються США, і ця ситуація навряд чи зміниться в найближчому майбутньому. У таких умовах Україні краще залишити за дужками розчарування Заходом і працювати над поліпшенням із ним відносин.