Зупинити Росію. Як в України відбирали Крим у 2014 році

На площі біля "Пентагону", як тоді в Сімферополі називали будівлю Верховної ради АРК за його своєрідну форму, рано-вранці почали збиратися люди. Одні – з українськими та блакитними кримськотатарськими прапорами, інші – з російськими триколорами. За кілька годин під вікнами парламенту утворився багатотисячний натовп, люди хвилями схльостувалися одне з одним, тут і там відбувалися сутички. Набагато пізніше сімферопольський мітинг 26 лютого 2014 року назвуть переломним моментом анексії Криму, який поділив усі події на "до" та "після". Але, озираючись назад, стає очевидним, що в Кремлі все вирішили задовго до цього дня, і лише готували підходящий ґрунт для подальших подій, дедалі більше налаштовувати людей одне на одного.

23 лютого 2014 року

Перший масовий мітинг проросійських сил відбувся не в кримській столиці, а в "російському оплоті" на території півострова — Севастополі. Усі попередні роки героїчний міф про "місто російських моряків" ретельно та дбайливо підтримувався Росією, та й перебування тут Чорноморського флоту РФ дозволяло робити це без особливих зусиль. Тож під час лютневих подій сепаратистські настрої розходилися саме звідси. У місті активно поширювалися листівки "Народно-визвольного руху Севастополя" із закликом зупинити "коричнево-блакитну єврочуму". Місцевих жителів звично залякували "фашистами" та "гейропою".

23 лютого на площі Нахімова зібралося близько 20 тис. заведених людей із російськими прапорами в руках. На транспарантах відповідні написи — "Росія, ми кинуті, візьми нас назад!" "Народним мером" призначили російського бізнесмена Олексія Чалого (який талановито зіграв свою роль на барикадах, а через два роки тихенько вибрався з політичної сцени; аналогічні сценарії програвали й на Донбасі).

Тоді ж "Українська правда" повідомляла, що в інтернеті з'явилося відео з бронетехнікою в Севастополі з російськими номерами.

На події відгукнулося видання The Guardian. На його сайті з'явилася стаття, що криза в Україні підживлює заклики до відділення на проросійському півдні. Дмитро Сінічкін, президент місцевого відділення мотоклубу "Нічні вовки", сказав британському журналісту, що кровопролиття неминуче. "Легко уявити, що Крим оголосить референдум і набуде особливого статусу в складі України. Природним наступним кроком було б відділення", — процитувало видання Машу Ліпман, експертку Центру Карнегі в Москві.

Наступні кроки не забарилися.

24 лютого 2014 року

Наступного дня мітинг у Севастополі повторився. Володимир Яцуба подав у відставку з посади голови Севастопольської міськадміністрації. Проросійські активісти дійшли будівлі міськдержадміністрації, на сайті якої з'явилося повідомлення, що "обрання" Чалого мером є незаконним. Під тиском натовпу чиновники, які вийшли на переговори, погодилися врахувати всі вимоги прихильників Олексія Чалого.

Тим часом до Сімферополя прилетіли депутати російської Держдуми на чолі з Леонідом Слуцьким, головою комітету у справах СНД. Вони пообіцяли спростити видачу російських паспортів кримчанам. Делегація зазначила, що в разі рішення кримчан провести референдум чи звернення Верховної ради Криму до Росії з проханням про приєднання "Росія дуже швидко розгляне це питання".

У результаті перші паспорти Росія видала в Сімферополі 1 березня, їх отримали шестеро бійців українського спецпідрозділу "Беркут", який на той момент почали розформовувати через участь у розстрілі Майдану.

Уже тоді цей сценарій стали порівнювати з війною в Грузії у 2008 році: Росія видавала паспорти жителям Абхазії та Південної Осетії задовго до вторгнення.

Паралельно РФ стягувала флот ближче до Севастополя. Як повідомляло видання "Известия в Украине", чотири кораблі з полком спецназу передислокувалися до Анапи, звідки до Севастополя можна дійти за чотири години.

25 лютого 2014 року

Цей день став останнім відносно спокійним перед низкою історичних подій. Тоді пройшла ціла низка дрібних акцій проросійських сил, основна з яких зосередилася біля будівлі кримського парламенту.

Усе той же депутат із РФ Леонід Слуцький, перебуваючи в Сімферополі, заявив, що Москва не залишиться осторонь, якщо "життям і здоров'ю російських співвітчизників на території України загрожуватиме небезпека".

26 лютого 2014 року

Мітинг біля Верховної ради Криму, де мала відбутися позачергова сесія, по суті, розділив усіх мешканців півострова на "проукраїнських" і "проросійських". Одні співчували активістам із триколорами, інші відкрито підтримували тих, хто вийшов із українськими прапорами. Але абсолютно всіх сколихнула новина про те, що в натовпі загинуло двоє людей — жінку затоптали, чоловік помер від серцевого нападу.

Загалом тут зібралося від 7 до 10 тис. людей. Мітингувальники з дерев'яними ціпками навіть прорвалися до будівлі парламенту, але після звернення лідера Меджлісу Рефата Чубарова люди почали розходитися.

До цього дня світ більше стежив за тим, що відбувалося в ті постреволюційні дні, але сутички в парламенті АРК і події наступних днів у Криму повністю перевернули увагу на себе. На Кримський півострів ринули журналісти десятків країн, передаючи новини про те, як РФ анексує республіку.

Утім, 26 лютого Володимир Константинов, голова Верховної ради АРК, ще відчайдушно наголошував на тому, що кримський парламент не ставить питання про вихід республіки зі складу України. "Це провокація з метою дискредитувати Верховну Раду автономії, позбавити її легітимності", — наполягав він.

У Севастополі цього дня Олексій Чалий безперешкодно увійшов у будівлю міськдержадміністрації та прийняв управління містом на себе.

27 лютого 2014 року

Наступного дня Сімферополь притих: близько 4 години ранку головні органи влади Криму захопили озброєні люди без розпізнавальних знаків. Через якийсь час їх охрестили "зеленими чоловічками", хоча на той момент уже ніхто не сумнівався, що це російські військові. Але це сталося пізніше, а вранці 27 лютого місто наче паралізувало. Ніхто з мешканців особливо не розумів, що відбувається і, головне, що буде далі. Анатолій Могильов, голова кримського уряду, спробував провести із загарбниками переговори, але вони відмовилися від них, повідомивши, що "не уповноважені". Над Радою міністрів АРК та кримським парламентом вивісили російські прапори. Генпрокуратура відкрила кримінальне провадження за статтею "теракт".

Сценарій відігравався без упину. Кримських депутатів запустили в будівлю парламенту, і цього ж дня Верховна рада Криму призначила новим головою Ради міністрів АРК Сергія Аксьонова, лідера партії "Російська єдність", які на останніх виборах отримали в місцевому парламенті лише три місця зі ста. Анатолія Могильова місцевий парламент відправив у відставку.

Того ж дня колишні бійці спецпідрозділу "Беркут" із Криму "збунтувалися", як сказав Геннадій Москаль, на той момент народний депутат від "Батьківщини". "["Беркут"] перекрив два виїзди — на Чонгар, і інший в'їзд перекрив із боку Армянська", — повідомив він.

Незважаючи на загальну підтримку України з боку Заходу, розраховувати на рішучіші дії щодо Росії вже тоді не доводилося. Наприклад, американський генерал Філіп Брідлав, командувач силами Північноатлантичного альянсу в Європі, відкрито говорив, що НАТО нічого не робить у зв'язку з подіями в Україні. "Ми збираємося підтримувати мирне вирішення цієї ситуації", — наголошував він.

Чак Гейгель, який обіймав посаду міністра оборони США, говорив, що Пентагон стежить за навчаннями російських військ біля державного кордону з Україною. Держсекретар Джон Керрі у своїх висловлюваннях теж був категоричним: "Будь-яке військове вторгнення, яке порушить суверенну територіальну цілісність України, стало б величезною помилкою". Хоча за день до цього в ефірі каналу NBC він сказав, що США не шукають конфронтації з Росією і не варто влаштовувати протистояння часів холодної війни.

28 лютого 2014 року

28 лютого стало апофеозом всього цього спектаклю з анексії півострова, вміло зрежисованого Кремлем. Цього дня на військовому аеродромі в кримському селищі Гвардійське приземлилося щонайменше п'ять російських літаків ІЛ-76. У цей же час до Сімферополя прямували десять російських БТРів. Дорогу до севастопольського аеропорту Бельбек перекрили люди з автоматами. Ще частина російських військових без розпізнавальних знаків заблокувала роботу держпідприємства "Кримаерорух", що забезпечує авіаційну навігацію над територією півострова. Люди в камуфляжі зайняли територію Сімферопольського аеропорту, хоча він продовжував працювати у звичайному режимі.

Верховна рада Криму затвердила новий склад кримського уряду.

Однією з найгучніших подій дня став приїзд до Сімферополя Петра Порошенка, тоді народного депутата. Політик обіцяв допомогти врегулювати ситуацію на острові. "Ситуація загострюється. Часу мало. Ми не маємо права ставити під загрозу соборність країни", — передавало його слова агентство УНІАН. Але візит скінчився фіаско. До кримського парламенту Порошенка не пустили. Як повідомляли очевидці, натовп освистав нардепа, скандуючи "Геть із Криму!". Як пізніше він сам розповідав, озброєні люди в аеропорту намагалися не пропустити його помічників, не показуючи при цьому документів і не представляючись.

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков тоді ж конкретно говорив, що вважає події в Криму збройним вторгненням Росії: "Те, що відбувається, оцінюю як збройне вторгнення й окупацію. Це порушення всіх міжнародних договорів і норм. Це пряма провокація збройного кровопролиття на території суверенної держави". При цьому глава відомства наголошував, що правоохоронні органи на півострові не зможуть протистояти російським військовим. Він наголошував, що це компетенція не МВС, а Ради нацбезпеки України. "Поки немає прямого збройного зіткнення, мають говорити дипломати", — додав Аваков.

Рада з нацбезпеки України, у свою чергу, повідомляла, що армія відповість "адекватними діями" в разі прямої агресії Росії в Криму.

1 березня 2014 року

Зупинити усі наступні події Україна так і не змогла. Першого дня весни російські солдати заблокували всі українські військові частини. У той же день Рада Федерації РФ задовольнила прохання президента Володимира Путіна дозволити використання російських військ на території України, хоча на цей момент військові вже кілька днів виконували бойові завдання.

Так Росія забрала острів майже без опору, а потім епіцентр головних подій і загальної уваги змістився на схід країни, в Донецьку та Луганську області.

Зараз Україна опинилася в схожому моменті перед загрозою, яка походить від колишнього ворога. І всі наші нинішні рішення залежать лише від того, наскільки добре ми вивчили уроки недавнього минулого та які висновки змогли з усього цього зробити.