Військові ігри. Які виклики завтрашнього дня стоять перед військами сьогодні

Ведеться безліч суперечок на різні військові теми: наприклад, чи потрібні нам танки чи наскільки Корпус морської піхоти США й інші види військ відповідають сучасним вимогам у суперництві між великими державами.

Відставні генерали ставлять під сумнів користь легких експедиційних сил, що покладаються на ракети, тоді як молоді офіцери й аналітики відкриті для експериментів і дискусій на основі українського й інших конфліктів, а також небезпек за межами Індо-Тихоокеанського регіону. Багатопрофільна оперативна група в армії США відкриває нову еру, в якій все більше переважатимуть дальні та точні вогневі засоби в поєднанні з електронними атаками та кіберопераціями. Виникають розбіжності з приводу того, чи слід армії США зосередитися на тактичному впливі в ближньому бою або на оперативному рівні, проникаючи у ворожі системи на багатьох рівнях і дезінтегруючи їх.

ВПС США малюють собі майбутнє, у якому доктрина, навчання та технології, необхідні для виконання оперативного маневру, розробляються в повітрі — без прив'язки до великих, статичних баз.

Фокус переклав новий текст Бенджамін Дженсена та Меттью Стромаєра, присвячений військовим доктринам найближчого майбутнього.

Перебудова поля бою: що нового в загальновійськових операціях

Усі ці суперечки та дискусії створюють цінну конкурентну перевагу: здоровий ринок ідей у професії озброєння. Чого сьогодні не вистачає в діалозі, так це ширшої концептуалізації того, як змінюється характер загальновійськових з'єднань за умов, які можна описати як нову ракетну епоху.

Здатність тактичних підрозділів — від ескадрилій до окремих винищувачів — завдавати точних ударів по всій площі поля бою, які до того ж фіксуються та поширюються в соціальних мережах, змінює наше уявлення про темп і спосіб ухвалення рішень, а також про самі загальновійськові з'єднання.

Нижче ми описуємо основні тенденції у сфері загальновійськових з'єднань, а також їхнє значення для інновацій і адаптації військових технологій у майбутньому. Ми хотіли б закласти основу для подальших дебатів і планування оборони з ухилом у бік експериментів і випробувань, щоб відійти від поклоніння ідолам застарілих платформ та ідей.

Природа загальновійськових з'єднань

Як і сама війна, загальновійськові з'єднання мають незмінну суть і мінливий характер.

Загальновіскові з'єднання — це поєднання кількох можливостей задля досягнення переваги. Традиційно таке поєднання має на увазі вогонь непрямим і прямим наведенням для підтримки наземного маневру та зближення з противником.

На думку Стівена Біддла, суть загальновійськових операцій відображена в концепції застосування сил. Бойові дії меншою мірою пов'язані з масою та більшою — з маневреністю, використанням темпу та цілевказівки, щоб поставити супротивника перед дилемою та знизити його згуртованість. Якщо подивитися на загальновійськові з'єднання під іншим кутом, вони є поєднанням ефектів: вогню та маневрів, прямих і непрямих підходів на різних рівнях, традиційні та нетрадиційні способи й засоби.

Загальновійські операції скорочують простір ухвалення рішень противником. Чим більше силових ефектів поєднуються в часі та просторі, тим більша ймовірність, що та чи інша система супротивника не встоїть.

Ця концепція тактична, але співзвучна оперативним маневрам 19-го та 20-го століть. Прусська військова еліта мріяла про універсальні принципи та схеми маневру, засновані на битві при Каннах 216 року до н.е. Концепція вогневих котлів, або kesselschalt, була ключовим компонентом планування наступів. Коли артилерія стала сильнішою та перейшла від прямого до неприцільного вогню, а потім у бій вступила авіація, ці концепції перейшли й у сучасну механізовану війну. Можливо, це мистецтво ведення бою (тобто тактика) не зуміло досягти справжніх стратегічних цілей. Проте воно зберігає неминучу цінність і служить взірцем для ведення бойових дій досі.

Стратегія противаги та ухвалення рішень: динамічний характер загальновійськових операцій

Військові організації — це складні утворення, які відбивають поєднання політичних, соціальних і технологічних чинників, визначальних, як група — держава це чи збройний рух — мобілізує людей і ресурси до створення бойових формувань. Політичні інститути змінюють військову доктрину. Культурні та соціальні структури формують тактику. Розвиток технологій змінює те, як країни створюють і застосовують бойову міць. У сучасному військовому мисленні прикладом може бути створення противаги.

Стратегія противаги означає використання технологічної переваги (якісна перевага) для подолання масовості військ і озброєнь противника (тобто кількісної переваги): кращий перемагає багатьох. Так звана "ракетна епоха" змінила уявлення про баланс сил і стратегії внаслідок появи ядерної зброї та нових рекордів дальності ударів. Винахід термоядерної зброї започаткував цілу низку дебатів про ризики, ескалації та можливості удару у відповідь. Армія США експериментувала з новими підходами до загальновійськових з'єднань на ядерному полі бою, а також нарощувала конвенційні сили, щоб забезпечити більшу гнучкість реагування. Нові технології, відбиті в дзеркалі майбутньої війни та нерозривно пов'язані з військовими традиціями та фантазіями попкультури, змінили характер загальновійськових з'єднань.

• Застосовуючи стратегію противаги, уряди можуть мобілізувати ресурси та стимулювати появу інновацій, поєднуючи відкриття державних лабораторій із федеральним фінансуванням, ініціативи приватного сектору, а також прискорене тестування для створення нових бойових формувань.
• Таке мислення призвело до створення другого прикладу противаги: Управління з оцінювання можливостей і Агентство з перспективних оборонних дослідницьких проєктів США створювали концепції для реалізації того, що радянські теоретики називали військово-технічною революцією. Завдяки перевагам інформаційної революції та досягненням у галузі цифрових технологій точні удари звичайною зброєю могли зробити ефект, еквівалентний потужності ядерної зброї, — зараз це називають стратегічними неядерними озброєннями.
• Третьою противагою стали досягнення в робототехніці (тобто автономних системах) і штучному інтелекті/машинному навчанні, що підвищили точність ударів. Так було створено нову стратегію протиборства, відображену в різних концепціях: від експедиційних операцій на передових базах, вкладених у стримування китайського флоту, багаторівневих спецоперацій і мозаїчних мереж ураження.

За останнє покоління ця логіка противаги значно підвищила точність ударів на тактичному, оперативному та стратегічному рівнях, розмиваючи межі між різними рівнями війни та підвищуючи потужність регулярних сил і звичайних озброєнь. Цілком логічно, що в міру того, як технологічні тенденції знижують вартість мереж високоточних ударів — аж до їх включення в тактичні формування — характер загальновійськових операцій також починає змінюватися.

Війну змінює як летальна зброя, а й ефекти мережевого суспільства. Глобалізація та цифрові технології створюють нові форми соціального та політичного життя, а інформаційні та кібернетичні операції, зокрема із застосуванням зброї та насильства, панують у політичних протистояннях.

Недостатньо просто знищити російський танк. Для мобілізації громадської думки та підняття бойового духу потрібно ще й завантажити відео.

Поширення високоточної зброї у взаємопов'язаному світі змінює геометрію поля бою та надає нового характеру загальновійськовим операціям: усе, що можна побачити, можна й уразити, а отже, і знищити. Те, що може бути завантажене в інтернет, здатне мобілізувати людей і ресурси.

Оскільки уразити будь-яку видиму ціль стало як ніколи легко, проблема сучасних загальновійськових операцій полягає в архітектурі ухвалення рішень і використанні масштабованих і простих, як Uber, механізмів для синхронізації вогню та впливу на взаємозалежних рівнях війни.

На відміну від масованих вогневих засобів або лінійних маневрених бойових дій минулого, визначальною характеристикою сучасної війни є ухвалення рішення.

Розмиття політичної, інформаційної та військової сфер не тільки ускладнює операційне середовище, а й веде до такого рівня роботи з даними, що є дуже складним для осіб, які приймають рішення.

Ця проблема посилюється скороченням оперативного бойового простору завдяки неядерним ракетам, здатним долати тисячі кілометрів, і безліччю командних органів, що конкурують. Хоча тактична взаємодія, масований вогонь і ефективна підтримка залишаються основою для успішного ведення бойових дій, на перший план виходить здатність долати труднощі та ухвалювати ефективні рішення швидше за супротивника.

Темп визначає саме швидкість суджень, а не дій. Багато в чому ця перевага досягається за рахунок ефективної обробки петабайтів даних — завдання, непосильне для однієї людини та дуже складне для великих штабів. У конфліктах майбутнього сторона, що домінує, напевно застосовуватиме штучний інтелект і машинне навчання для агрегування даних, аналізу тенденцій, виявлення закономірностей і передачі результатів людині для розуміння контексту та ухвалення рішень — на додаток до всього цього відстежуючи дискусії та повідомлення в соціальних мережах після того чи іншого бою.

У збройних силах США вже є інженерні розробки та можливості, необхідні для адаптації до мінливого характеру загальновійськових операцій (достатньо поглянути на проєкт Convergence), але ментальність, доктрина й тактика відстають від прогресу. Перевага США під час війни в Перській затоці 1991 року започаткувала десятиліття військово-когнітивного застою. ВПС США вирішили: нема чого лагодити те, що й так працює. Армія та Корпус морської піхоти розробили сміливі концепції, але важко адаптувалися до них через операції в надзвичайних обставинах і скорочення бюджету. Незважаючи на шляхетні зусилля щодо перетворення всього оборонного підприємства після 2000 року, наступне десятиліття було зосереджено на боротьбі з тероризмом і повстанцями, що відвернуло військових мислителів від розгляду мінливого характеру загальновійськових операцій. У спробах уявити війни майбутнього було важко відійти від старих шаблонів роботи й ключових платформ.

Поки американські військові боролися як на Близькому Сході, так і в бюрократичних битвах, Росія та Китай засвоювали уроки з 1991 року та розробляли армії майбутнього, здатні поставити під загрозу проєкцію сили США. До середини 2010-х років американські військові мислителі почали усвідомлювати реальність нової ракетної епохи, але ще реагували на загрозу за допомогою парадигм минулого. У відповідь перспективу збільшення кількості ракет вони закликали до нарощування маневрених сил, підтримуючи такі перевірені платформи як тактичні літаки й танки.

Загроза складної та безперервної ракетної атаки — лише одна з частин нової оперативної обстановки. Бої за "сірі зони" та глобальні можливості зв'язку розмивають традиційні межі поля бою, роблячи головною характеристикою війни не маневр, а рішення. Тактично маневрена армія чи військово-повітряні сили, звісно, зберігають певну перевагу, але в сучасному бою, під залпами сотень недорогих боєприпасів вони будуть настільки ж хорошими, як спритний принц Оберін проти масивного Грегора Клігана. Сірі зони й обмін залпами, а не масові танкові чи повітряні битви — ось що зараз у ходу.

У нову ракетну епоху загальновійськові армії повинні використовувати всі переваги ухвалення рішень за допомогою машин — відчувати, вирішувати й діяти в межах циклу ухвалень рішень противника. Необхідно використовувати алгоритми, ШІ і особливо машинне навчання визначення пріоритетів: наприклад, які літаки та ракети слід задіяти з урахуванням матеріально-технічних міркувань на кшталт наявності боєприпасів, імовірності майбутніх битв і мінливих політичних обмежень, пов'язаних із ризиком ескалації.

Загальновійські армії менше залежатимуть від заучених бойових вправ і людської інтуїції, а більше — від розширеної свідомості. Машини звільнять людей від тягаря когнітивних завдань, залишаючи простір для імпровізації та творчості в межах місії. Все частіше виникатимуть мозаїчні мережі ураження, які можна буде адаптувати й масштабувати — і це призведе до нагальної необхідності переосмислення того, як ми навчаємо та готуємо військових фахівців для воєн майбутнього.

Дорога в майбутнє: перевірка гіпотез за допомогою експериментів

У такі переломні моменти, як нинішній, найкращим варіантом дій є критичний аналіз, запропонований Карлом фон Клаузевіцем. Клаузевіц відрізняв хронологічну історію, яку досі використовують у професійній військовій освіті, від причинно-наслідкових пояснень подій, які допомагають оцінити цілі, шляхи та засоби їх досягнення. Критичний аналіз починається з виявлення неоднозначних фактів, прийняття, а не відкидання невизначеності й точок зору, що конкурують, і простежування "наслідків до їхніх причин" для формування гіпотез, що перевіряються. За часів Клаузевіца цей процес допомагав професійним офіцерам відточувати судження шляхом аналізу історичних військових кампаній як умовних ситуацій. У сучасному стратегічному аналізі цей процес виявляється у використанні методів соціальних наук і постійному експериментуванні для виявлення й оцінки нових шляхів і засобів об'єднання різних ефектів.

Зміни — це константа, а майбутнє завжди невідоме. Військовий професіонал може бачити контури майбутнього, але важко знаходить оптимальні шляхи для об'єднання ефектів на тактичному, оперативному та стратегічному рівнях. Методам, які використовуються для прогнозування майбутнього — від військових ігрових до оборонних сценаріїв — часто не вистачає надійної вибірки, і вони ризикують впасти в надмірне узагальнення на основі окремих випадків, які можуть не відображати зміни у веденні воєн. Подібно до того, як міжнародні відносини протягом багатьох років використовували 1914 рік як вирішальний прецедент для висування гіпотез про причини війни, наші органи національної безпеки проводять нескінченні військові ігри, у яких часто відкидаються політика та логістика, і, що найгірше, не вистачає ітерацій, щоб зробити хоча б обмежені висновки. Вони пропонують генерувати ідеї, а не оцінювати гіпотези.

Армії важко проводити експерименти, порівнюючи результати різних військових ігор і польових навчань аналітично значущим чином. Візьмемо, наприклад, Корпус морської піхоти США: хоча служба використовувала серію повторюваних військових ігор на шляху до розробки концепції Force Design 2030, ширше коло фахівців не змогло обговорити переваги отриманих результатів або провести аналогічні експерименти через угоди про нерозголошення.

Що в результаті? Те, що Карл Поппер називав лженаукою, і емоційні, а не раціональні дебати. Морські піхотинці в цьому не єдині. Органи національної безпеки люблять проводити експерименти, що не верифікуються та обходяться платникам податків у мільярди доларів.

Вихід із цієї пастки — вдихнути нове життя в старі добрі військово-ігрові симуляції та експерименти. Військові ігри так само старі, як і сама війна, але їх можна адаптувати для генерування та перевірки нових ідей.

Створення інфраструктури для збору даних під час військових ігор на ешелоні командування та проведення рандомізованих контрольних випробувань може прискорити адаптацію до змінюваного характеру загальновійськових операцій. Крім перевірки ідей, отримані дані можуть бути використані для вдосконалення програм ШІ, які в майбутньому, ймовірно, знадобляться для синхронізації дій на багаторівневих полях битв.

Військові навчаються, граючи у війну. Експериментальні підрозділи та навчальні кампанії — старі традиції військової професії, які можуть стати революційними завдяки використанню науки про дані та наукового методу. Як напередодні Другої світової війни, так і після закінчення холодної війни армія США використала Луїзіанські маневри для вивчення нових тактичних і оперативних схем.

Поєднуючи експерименти з військовими іграми, у 1960-х роках армія використала Раду Хауза, щоб почати застосовувати гелікоптери для підтримки з повітря, а в 1980-х роках вивчала ефективність легких мобільних піхотних формувань на високотехнологічному полігоні. Морська піхота використовувала експерименти й експериментальні підрозділи в обох проєктах Sea Dragon у 1990-х роках, і ця традиція існує досі.

Хоча такі проєкти, як Convergence і Force Design 2030, повторюють найкращі з цих традицій, вони здатні вийти з глухого кута псевдонауки, якщо проведуть роботу над помилками та піддадуть себе суворій перевірці гіпотез. Основа вже є. Необхідно лише зібрати, структурувати та незалежно перевірити дані для підтвердження прогнозів. Процес має бути прозорим і відтворюваним — це золотий стандарт сучасної науки.

Про авторів

Бенджамін Дженсен — доктор наук, професор стратегічних досліджень у Школі передових методів ведення бойових дій Університету морської піхоти та старший науковий співробітник із питань воєн майбутнього, військових ігор і стратегії в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень. Офіцер запасу армії США.

Метью Стромаєр — полковник ВПС США та військовий науковий співробітник Центру стратегічних і міжнародних досліджень.