Шість сміливих замість Трампа: які сигнали по Україні посилають світу ключові країни ЕС

На тлі відсутності чіткого і однозначного плану дій щодо завершення російсько-української війни з боку обраного президента США Дональда Трампа, помітно активізуються європейські союзники, обіцяючи суттєве посилення підтримки України.

В спільній заяві вищеперелічених політиків за підсумками зустрічі з главою вітчизняного МЗС Андрієм Сибігою у Берліні в четвер, 12 грудня, особливий акцент зроблений на тому, що цілі всеосяжного, справедливого і тривалого миру для України та міцної безпеки для Європи є нероздільними, "тому Україна має перемогти".

"Ми продовжуватимемо підтримувати Україну на її незворотному шляху до повної євроатлантичної інтеграції, зокрема членства в НАТО. Ми продовжуватимемо підтримувати Україну на її шляху до вступу в Європейський Союз", – підкреслили підписанти документу. Крім того, профільні міністри пообіцяли посилити військову, економічну та фінансову допомогу Києву, зокрема й "шляхом мобілізації додаткового європейського фінансування".

Зустріч євро дипломатів у Берліні — сигнал для Трампа

Враховуючи те, що підписантами Берлінської декларації, зокрема, є й провідні країни Європи, такі, як Німеччина та Франція, констатує у розмові з Фокусом політолог, аналітик центру "Об’єднана Україна" Дмитро Левусь, певні приводу для оптимізму у Києва можуть з’явитися.

"Берлінську зустріч, гадаю, можна сприймати і в контексті контактної групи по встановленню миру, про яку нещодавно заявили в президентському Офісі. Крім того, це слід розглядати і під тим кутом, що наразі Дональд Трамп поки що не виконує повноцінно де-юре обов’язки президента, а відтак є певне "вікно" для формування європейцями нових реалій, в тому числі для старого-нового президента США. Трамп дуже багато і дуже часто говорить про те, що Європа має взяти на себе більше обов’язків з безпеки і, зокрема, й підтримки України. Тому, в принципі, створення таких ініціатив, як ми побачили 12 грудня у Берліні – це матриця для Трампа, з урахуванням якої йому необхідно буде вибудовувати свої маневри.

На переконання експерта, Берлінська декларація, також є сигналом того, що Європа чітко усвідомлює ризики можливої перерви у підтримці України з боку Сполучених Штатів після інавгурації Трампа: "Очевидно, що європейці, враховуючи, скажімо так, темперамент Трампа і певні виклики з цим пов’язані, таким чином констатують, що в будь-якому разі не залишать Україну. У цьому контексті слід нагадати нещодавню заяву голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, яка наголосила, що на 2025 рік у ЄС достатньо грошей для підтримки України. Таким чином, ми наразі спостерігаємо з одного боку, формування нового європейського політичного ландшафту для Трампа, з яким йому необхідно буде рахуватися. А з іншої сторони, маємо запевнення того, що Європа "не кине" і не покине Україну наодинці з ворогом".

Відповідаючи на запитання про ресурсні та організаційні можливості європейців, які в рамках "снарядної коаліції", м’яко кажучи, не демонстрували великої ефективності, Дмитро Левусь зауважив наступне: "Насправді приклад зі снарядами в цьому контексті є дуже вдалим, оскільки ця історія наочно продемонструвала певну неготовність Європи і оголила цілий комплекс проблем, котрі стосуються не лише їхньої оборонної промисловості, а й політичної ефективності, зокрема, здатності до швидкого планування".

Коментуючи заяву Варшави про неготовність відправляти до України в рамках ініціативи президента Макрона своїх миротворців, експерт резюмував: "На мій погляд, поки що зарано говорити про миротворців, оскільки це доцільно лише тоді, коли будуть встановлені чіткі рамки припинення вогню. В цілому, я дуже скептично ставлюся до даної ідеї, бо не слід забувати про фактор Росії, яка не погодиться на миротворців і мирний процес не зсунеться з мертвої точки".

Глобальний Південь, чи консолідована Північ?

Акцентуючи на тому, що Берлінська декларація не є документом обов’язковим до виконання і не передбачає процедури ратифікації парламентами, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар у розмові з Фокусом констатував: "Поза всяким сумнівом, дуже добре, що така декларація побачила світ, однак розраховувати на те, що це вирішить величезний пласт проблем воюючої України, не доводиться. Тому, я тут скоріше скептик, бо ми вже бачили історію з гучною назвою "Гарантії безпеки". Такі угоди підписала ціла низка країн, але ми бачимо, як ці гарантії реалізуються в лапках на практиці".

Оцінюючи потенціал об’єднаної Європи, експерт, попередньо зауваживши, що він "достатньо могутній", додав: "Інша справа, а, точніше, проблема, полягає в тому, що в Європі відсутня консолідація в питанні підтримки України, бо там дехто повсякчас озирається на думку Кремля. З урахуванням цього фактору, нам навряд чи слід робити ставку на те, що Євросоюз нам допоможе, навіть попри те, що вони ввели спеціальну посаду єврокомісара по оборонній промисловості, яку обійняв симпатик України і загалом — правильна людина в особі колишнього прем’єра Литви Андрюса Кубілюса. Він, до речі, наразі вимагає $100 млрд. на формування оборонного бюджету ЄС на семирічний період. Але це зовсім не означає, що це все буде завершено "під ключ" в гранично оперативному режимі".

Відштовхуючись від зазначеного, Михайло Гончар висловив переконання, що Київ в нинішніх умовах має робити ставку на співпрацю з низкою країн — членів ЄС та НАТО, з якими можна взаємодіяти як в двосторонньому, так в багатосторонньому форматах.

В даному контексті експерт вказує на перспективність Nordic-Baltic Eight (NB8) — регіонального формату співробітництва, який включає: Данію, Ісландію, Латвію, Литву, Норвегію, Фінляндію, Швецію та Естонію. "На мій погляд співпрацю з NB8, до якого входять 5 держав Скандинавії і три країни Балтії, необхідно активізувати. Але, знову ж таки, що нам можуть ще дати країни Балтії, які у відношенні до їх ВВП вже надали нам найбільшу допомогу з усіх? Нічого. Від Ісландії теж не слід очікувати вагомої підтримки, з урахуванням того, де ця країна знаходиться і який військовий потенціал має – аж ніякого. Але є Фінляндія, Швеція, Норвегія та Данія, з якими дуже і дуже важливо розвивати і максимально поглиблювати співпрацю", — констатує експерт.

Наголосивши на тому, що перелічений "квартет держав" є "адекватними щодо оцінок загроз російської агресії і планування своїх подальших дій", аналітик додав: "В той же час, на превеликий жаль, мусимо констатувати, що польські сусіди, попри те, що вони також підписали Берлінську декларацію, все більше капсулюються і все більше нагадують страхопудів, котрі бояться навіть російські дрони збивати над власною територією, не кажучи вже про відправку своїх миротворців, ідею присутності яких в Україні досить активно просуває французький президент. Тому, нам, як кажуть, своє робити. Що саме? По-перше, не слід розпилятися на різні Глобальні Півдні, бо на цей напрямок йде величезний дипломатичний ресурс, а результат по факту нульовий. По-друге, ще раз наголошую на необхідності суттєвого поглиблення комунікації з NB8".

Зважаючи на "коливання і невизначеність" Сполучених Штатів, зокрема, й новообраного президента Трампа щодо України, акцентує Михайло Гончар, на даному етапі Києву надзвичайно важливо, "не впадаючи в паніку та крайнощі, тихою сапою продовжувати системну роботу".

Зрештою, республіканцю, прогнозує експерт, теж не буде подобатися те, як його "постійно юзають" росіяни: "Ось Трамп заявив напередодні, що виступає проти того, щоб ЗСУ били вглиб території РФ далекобійною американською зброєю, але при цьому нічого не сказав, що він думає стосовно російських ударів на всю стратегічну глибину території України. І що ми побачили в результаті? А побачили, що Путін у п’ятницю, 13-го, завдяки масованій ракетній атаці послав "привіт" за океан, як би говорячи, ось, дивися, Трамп, з твого мовчазного благословення я продовжую свою чорну справу".